Живий мох - Страница 5

відступали до центра кола. – Адже для тебе, зважаючи на місцеву силу тяжіння…

– Ось, – Кір показав штурманові два перебиті щупальця.

– Де ж це ти, Кір? – Микола приторкнувся до пошкоджених щупалець.

– Коли падав на грунт.

Вогняне кільце звужувалось…

7

«…Стіни сфери, всередині якої я висів, світилися все яскравіше – аж очам було боляче. І раптом світло погасло. Щезли стіни, ніби розтанули. Тепер я висів у порожнечі. Десь у страшній далечині засвітився блакитний вогник. Другий, третій, четвертий… Разом вони утворили знайому конфігурацію. Проціон!

Внизу, під ногами, праворуч, ліворуч, над головою – скрізь спалахували зорі…

– Хто ви? – закричав я, і луна гучно повторила мій голос.

Отже, стіни не зникли? Просто вони стали прозорі. От би Кіра сюди, він би допоміг вирішити цю загадку.

Тільки я подумав про це – зоряне шатро погасло. Навколо мене безмовно закружляли в шаленому танці якісь сріблясті хмарки. Потім замість них з’явились оранжеві нитки, вони складалися в чудернацькі ієрогліфи. А може, це просто гра світлових променів? Але занадто вже правильними рядками рухались ієрогліфи. І деякі з них повторювались.

Я відчув сильний голод. На щастя, в мене був пакет НЗ.

Коли я почав їсти, екран погас, і на мене звідусіль ринуло проміння. Потім на невидимому екрані, що оточував мене, з’явився якийсь величезний пульсуючий клубок. Він ритмічно скорочувався, женучи темну рідину по гіллястих судинах. А це що? Хребет… Кінцівки. Шлунок, в який повільно опускається грудка їжі… Та це ж я!

Мене вивчають, ніби комаху під мікроскопом! Але де ж вони, ці істоти – хазяї планети? Чому вони не з’являються?

Мені здалось, що я плавко опускаюсь. І справді, через кілька секунд мої ноги торкнулись основи сфери.

Екран погас…»

8

– Кір, ми зараз загинемо, – прошепотів штурман. – Ти повинен спробувати.

– Я не можу ризикувати вашим життям.

Тоді Микола швидко натиснув на один з численних клапанів робота і, коли клапан відчинився, перервав тоненьку нитку запобіжника. Тепер Кір міг виконати будь-який наказ, навіть найбезглуздіший.

Штурман скочив на робота й закричав:

– Стрибай на той бік!

Кір блискавкою майнув у повітрі і опустився на чорний грунт. Але одразу ж підскочив – грунт був розжарений. А попереду синіли зарості.

Перелетівши кілька метрів, вони впали зверху на кущі.

Трохи опам’ятавшись, штурман скомандував:

– Вперед! Треба розшукати капітана.

9

«…Я знову повиснув у центрі сфери. Знову її оболонка ніби розтанула. Нескінченним потоком попливли по екрану конструкції.

Раптом серед потоку незнайомих речей помітив великий плаский диск, що рівномірно обертався. Я мимоволі простяг до нього руку. І зразу ж рух припинився. Все, крім диска, щезло. Диск перестав обертатися. В його бічних торцях були отвори, схожі на ракетні дюзи. Літальний апарат? Але хто зможе літати на диску, товщина якого не перевищує п’яти сантиметрів?

І раптом мене пройняв здогад: килими!

Це вони – розумні істоти. Це вони полонилиОригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com