Робiнзон Крузо - Страница 3

Потроху спогади про пережиті лиха стерлися з моєї пам’яті, пристрасть до зміни місць спалахнула з новою силою, і мене знову потягло в путь. Професії я не мав, спритності й хитрості, необхідних для торгівлі, теж, а в морі, мандруючи як пасажир, не встиг навчитися матроського ремесла, хоча й був фізично міцним і спостережливим хлопцем. Неспокійний демон, який підмовив мене полишити батьківський дім, усе частіше нашіптував мені на вухо шалену ідею здобути легке й швидке багатство.

Невдовзі я познайомився з одним симпатичним капітаном корабля, який нещодавно повернувся з Гвінеї після вдалого рейсу. Йому подобалося спілкування зі мною та моя молода запальність; дізнавшись, що я мрію побачити світ, капітан запропонував мені вирушити з ним тим самим маршрутом.

– Вам це, – виголосив він, – нічого не коштуватиме. Окрім того, ви можете навіть розбагатіти, зайнявшися торгівлею, а в мене буде приємний співбесідник і товариш у подорожі…

Я без вагань пристав на його пропозицію і за певний час піднявся на корабель, який вирушав до берегів Африки. Із собою я віз невеликий вантаж дрібних товарів. На них, за порадою мого нового знайомця, я витратив сорок фунтів стерлінгів, і в подальшому ці товари принесли мені значний прибуток.

Із усіх пригод, що випали на мою долю, тільки це плавання закінчилося вдало, чим я був зобов’язаний порядності й доброму серцю капітана, який став мені близьким другом. Саме від нього і під його керівництвом я здобув деякі знання з навігації та практичного мореплавства, навчився вести корабельний журнал, спостерігати за погодою і взагалі дізнався чимало з того, що необхідно знати моряку. Окрім того, ця подорож зробила з мене купця. Я отримав за свій товар п’ять фунтів і дев’ять унцій золотого піску, який, повернувшись до Лондона, продав за триста фунтів стерлінгів. Дарма що я захворів на надзвичайно жорстоку тропічну лихоманку, яку підхопив на африканському узбережжі, вдала операція підбатожила мою уяву і стала початком моїх нових нещасть.

На превеликий жаль, капітан, мій вірний товариш, невдовзі помер, і мені нічого не лишалось, як самостійно торгувати у Гвінеї. Я відплив із Англії на тому самому кораблі, прихопивши із собою сотню фунтів стерлінгів, а те, що зосталося від грошей, попросив зберегти вдову мого померлого друга. Ми попрощалися, навіть не уявляючи, наскільки тривалим і тяжким виявиться моє друге торговельне плавання.

Почалося з того, що якось на світанку наше судно, що тримало курс до Канарських островів, атакував вітрильник мавританських піратів. Щоб утекти, ми мчали на всіх вітрилах, проте успіх був на боці розбійників. Відстань між нами стрімко скорочувалася, тож ми приготувалися до бою.

Наздогнавши наш корабель близько третьої години дня, пірати здійснили хибний маневр і підійшли до нас із боку борту; ми відразу ж ударили по вітрильнику залпом із усіх гармат, що змусило піратів змінити курс і відповісти не тільки гарматами, а й частою рушничною пальбою. Ніхто з нас не постраждав, але перевага в чисельності й озброєнні була у піратів – їм удалося взяти наше судно на абордаж. Незабаром півсотні розбійників перелізли на палубу корабля і найперше почали рубати снасті. Попри наш опір корабель було розгромлено, трьох матросів убито, а вісім поранено, решту взято в полон і доправлено до Сале, морського порту на узбережжі Марокко, що належав маврам.

Моя доля виявилася не такою гіркою, як в інших. Мене не продали в рабство і не повели вглиб країни; ватажок піратів залишив мене при собі, оскільки я видався йому кмітливим, спритним у роботі, знав грамоту і міг стати йому в пригоді.

Раптова зміна обставин, що перетворила мене з вільної людини на жалюгідного раба, була приголомшливою – пророцтво батька здійснювалося. Мій хазяїн поселив мене у своєму будинку; я сподівався, що він знову вийде в море, забере мене із собою, що рано чи пізно буде розбитий іспанцями чи португальцями, потрапить у полон, – і тоді я дістану очікувану волю. Але ця надія невдовзі розтанула. Виходячи в плавання, пірат наказував мені доглядати за будинком, за садом і виконувати всю чорну роботу, яку зазвичай доручають слугам. Своїх правил він не змінював; окрім того, після його повернення з походів мені часто доводилося ночувати на кораблі й порядкувати там…

Протягом двох років цього рабського існування не було і дня, щоб я не мріяв про втечу. Однак поруч зі мною не було нікого, хто зміг би допомогти мені в цьому, – жодного товариша за нещастям.

Нагода вирватися з полону трапилася зовсім несподівано. Мій хазяїн, відклавши на певний час свій розбійницький промисел, довше, ніж звичайно, перебував удома і не споряджав свій корабель, оскільки чекав на якихось важливих гостей. Таке бувало й раніше, і в ці дні, якщо погода встановлювалася надовго, він вирушав рибалити і зазвичай як веслярів брав із собою мене та якогось молодого міцного слугу-мавра. З цією метою використовували невеликий баркас, обладнаний усім необхідним, зокрема вітрилом, компасом і запасом найрізноманітнішої провізії. Після того як ми одного разу опинилися в густому тумані та майже добу не могли пристати до берега, хазяїн наказав корабельному теслі спорудити на баркасі ще й невелику каюту – на взір тих, що бувають на баржах. Оскільки в цих походах я теж був змушений рибалити і з часом став вправним рибалкою, вряди-годи він посилав мене порибалити в морі – звісна річ, не самого, а під наглядом двох вірних слуг.

Того дня, щойно прибули гості, хазяїн звелів мені готуватися до ранкової риболовлі особливо старанно: усе вимити й вичистити, завантажити достатню кількість харчів і питва, перевірити спорядження і навіть принести на баркас три рушниці, порох і шріт, щоб його приятелі могли собі на потіху постріляти морських птахів. Я виконав доручення і, втомлений, заснув у каюті. Як же я здивувався, коли рано-вранці пірат скасував поїздку та відрядив нас трьох – мене, хлопчика-раба на ймення Ксурі й одного зі слуг – у море по свіжу рибу до обіду.

Думка про втечу майнула в моїй голові зі швидкістю блискавки. Чимось стурбований хазяїн поспіхом повернувся до будинку, а в мене було доволі міцне судно, на якому можна було вирватися з полону. Я почав готуватися… Перш за все я переконав слугу, що нам не дозволяють користуватися хазяйськими запасами й дорогими винами, тому треба взяти з собою трохи простої їжі та прісної води. Мавр погодився зі мною, і, поки він клопотався, я додав до наших запасів великий шматок воску, мотузку, сокиру, пилку й молоток. Не забув я й теплу одежину.

Незабаром усе було готове, і ми втрьох щасливо вийшли в море, проминувши сторожову вежу біля входу до порту. На нас ніхто не звернув ані найменшої уваги, оскільки це було не вперше. За милю від берега, прибравши вітрило, ми почали готуватися до риболовлі. Я сподівався, що північно-східний вітер невдовзі зміниться на південний, який допоможе мені дістатись іспанської частини узбережжя або хоча б Кадиської затоки; але хоч би звідки дув вітер, я твердо вирішив здобути довгоочікувану волю, а там що Бог дасть!

Порибаливши певний час і навмисне нічого не впіймавши, я запропонував змінити місце. Ми відійшли ще на дві милі від берега і лягли в дрейф. Ксурі перебував у каюті, а другий мій супутник – на носі баркаса. Покликавши хлопчика, я передав йому штурвал, підійшов до мавра, ніби вибираючи потрібне місце для риболовлі, нахилився до води, випростався і раптом сильно штовхнув слугу за борт. Мавр миттю, немов корок, випірнув і намагався залізти назад.

– І не здумай! – крикнув я. – Ти чудово тримаєшся на воді, море сьогодні спокійне, пливи до берега, або я пристрелю тебе, як скаженого пса!

Нас відносило течією, відстань між шлюпкою й мавром збільшувалася, та я не сумнівався в тому, що він щасливо дістанеться берега і свого пана.

Я обернувся до хлопчика, який злякано кинув штурвал, і промовив:

– Ксурі, припини тремтіти! Якщо ти будеш відданий мені, я не скривджу тебе і не покину напризволяще. Присягнися!