Жаданi пороги землi - Страница 58

— Дель Корн! — підхопився Кайзерлінг.

Отакої. Та у них змова! Дуже мило.

— Нічого я не казав, — понуро озвався Улаф. — Арт просто блефував, а ви купились. Який із вас у дідька після цього психолог…

Ага, ось уже й фах Кайзерлінга з’ясувався! Тепер саме час його доконати.

— Стрибали ви, Кайзерлінг, дуже вміло. Так тренує лише Агамалієв зі школи пілотів. І що це за секрети з Улафом дель Корном? Доки не відповісте, розмовляти відмовляюся.

Кайзерлінг зітхнув і сів.

— Я дійсно психолог школи пілотів. І саме тому ООН відкликала мене для роботи в комісії. Я займаюся проблемами спілкування, тут ми з вами навіть у чомусь колеги. Розв’язання конфлікту між Космофлотом і космонітами, між ООН і Космофлотом — а це міжпланетні проблеми — лежить у царині спілкування. Рада Космофлоту дивиться на моє відкликання крізь пальці, тому що іншого виходу немає. Не може ж вічно існувати для залагодження стосунків отой неформальний “парламент” засновників Архіву, етична криза… Для цього й скликано комісію. Щодо Улафа дель Корна, то від початку створення комісії ось уже другий рік він посередник між нею та Космофлотом. Я особисто попросив його зустрітися з вами після іспиту в Дакарі, в школі спостерігачів. Як бачите, не даремно.

— Дипломати… — процідив я крізь зуби. Оце так інтриги! Може, дійсно, краще назад, на “Аякс”? Там принаймні усе порівняно відвертіше. — Усі довкола діють виключно в моїх інтересах! Уся Система! Не життя, а суцільна опіка. Подам рапорт про звільнення з Космофлоту і піду працювати на підводну станцію. Оселедців пасти. Годі з мене.

— Будеш як Рута, — меланхолійно сказав дель Корн. — Та й не в твоєму характері такі пасажі. Кинь, Арте. Давай краще подумаємо, як бути далі.

— А це вже, як інспектор скаже, — ущипливо мовив я.

— Дарма, Арте. Давайте по-діловому. Я можу передати вам деякі відомості про іншу цивілізацію на взаємовигідних умовах.

— Які відомості? — недовірливо поцікавився я.

— А з Архіву, — буденно сказав Кайзерлінг. — Наприклад, що час як вимір для них не існує, тому що вони існують поза часовими полями. Простором, принаймні нашим тримірним, вони не обмежені.

— Улафе, як ти ставишся до цієї байки? — з удаваною веселістю звернувся я в простір салону.

— Я сам передавав інспекторові інформацію, — обережно сказав дель Корн. — Між іншим, її мемозапис робив дозорець Дай Конг, твій новий знайомий.

— Мемозапис не піддається перезаписові, — кинув я. — Спіймався?

— Він підключився через браслет одного з тих, хто був у Архіві, — сказав Кайзерлінг. — А от ще про чужинців: така розумна енергія може оточувати нас будь-де і будь-коли. Вона здатна контролювати усю нижчу енергію, на зразок тієї, яку генерує мозок. Для Контакту розроблені лише приблизні схеми трьох рівнів. Конфлікти, які назрівають між суспільними групами Системи, коріняться у дефіциті спілкування. Перше: інтереси партнерів дедалі більше взаємно відрізняються. Друге: потреба в спілкуванні завжди була шляхом самопізнання. Зараз дехто — особливо космоніти — проголошують самопізнання через індивідуальну роботу над собою. Третє: втрачається мотивація спілкування. Інформацію передасть кожен комп’ютер без найменших ознак інтелекту.

Улаф стримано гмикнув. Я засміявся. Здається, Кайзерлінгові нарешті стало ніяково. Але він швидко опанував себе і провадив далі:

— В результаті знецінюються методи спілкування, матеріальні й духовні. Безумовно, вони це бачать і знають. Вища цивілізація не вступить в контакт, доки ми самі не дійдемо згоди. Допомагаючи нам, Арте, ви працюєте на контакт.

— Що я повинен робити?

— А нічого, — сказав Кайзерлінг. — Поки що. Дайте руку.

Інспектор легко зняв браслет, натомість простягнув мені інший, точнісінько такий, з дешифратором.

— Попередній тільки записував, — сказав він, — а цей може передавати.

— А якби я не погодився? — спитав я.

— Ви не могли не згодитись, — м’яко сказав Кайзерлінг. — Усе ж таки я психолог…

На обрії знову з’явилася сліпуча цятка — пам’ятник Сент-Екзюпері.

— Знаєте, — сказав задумливо флеш-інспектор, — з Екзюпері була така історія… Його послали у Кап-Джубі, щоб якось налагодити стосунки з довколишніми племенами. ТІ дуже уподобали полювати на пілотів — літаки літали низько — і вимагали за них шалені викупи. Так от, Екзюпері почав з того, що заступився за одного бідаку. Раба, який прибирав аеродром, одне плем’я продало іншому. Той задумав тікати. Екзюпері відстояв нещасного африканця, натомість позичив у друзів грошей і викупив його з рабства.

— І що, конфлікти припинились? — поцікавився я.

— Згодом. А взагалі Екзюпері почав примирення з того, що переночував не у фортеці, а в будиночку за її межами. Це викликало подив, і почався мир…

Електробус повернув з окружної дороги на захід, у Дакар.

День хилився до вечора, в комп’ютерному центрі чекав Сарторіс Нгама. Він теж вирішував за мене, як інші. Ніхто ні про що особливо не питав. Усі знали моє майбутнє, крім мене.

Вітер змінився, почало хмаритись. З околиць Дакару піднялося гроно протиградових дирижаблів.

— Куди спочатку? — запитав дель Корн. — До школи спостерігачів, пілотів?

Я знизав плечима.

— До спостерігачів, — відказав Каизерлінг. — Арт повинен з’явитись там, звідки зник.

Від школи до нас кинулася маленька постать у білій уніформі курсанта.

— Старший! — закричав щасливий Арсен соль Гріссом, — о, старший!.. Ось мій вчитель, психолог Віктор Кайзерлінг, Вчитель, дасте мені згоду на стажування у спостерігачів на “Аяксі”? Ми з ним домовилися…

Кайзерлінг звів брови і з подивом глянув на мене.

— Не тільки у вас секрети, — іронічно сказав я. — Чого тільки на Землі не навчишся!

Арсен соль Гріссом очікувально дивився на нас. Я перехопив погляд і несподівано схвилювався сам. Так, немов би за Арсеном стояло щось незрівнянно більше, ніж палке прагнення космічних звитяг.

— Кайзерлінг, вважайте його стажування однією з умов нашої угоди. Звісно, коли все налагодиться, — сказав я. Флеш-інспектор мовчки кивнув. Тепер я достеменно знав, що він не відмовить, хоч би я зажадав від нього пташиного молока.

Улаф стояв, відчинивши двері-трап, але ніхто не рушив з місця.

— Арсен, — сказав я хлопцю, — ми знімаємо тебе з чергування. Біжи в інформаційний центр, знайдеш там директора Нгаму.

— Чорного Сарторіса? — перепитав жваво Арсен. — Ой, пробачте!

Улаф зайшовся сміхом. Кайзерлінг грізно насупився.

— Живі ще традиції, — поважно сказав я. — Так от, скажеш Чо… тьху! Словом, скажеш йому, що спостерігач Арт дель Ур відбуває на станцію “Аякс”.

Ми дивилися вслід стрункому юнакові, який біг стежкою так, наче виконував найважливіше доручення в світі.

— Улафе, — покликав я.

— Га? — стрепенувся дель Корн.

— Як гадаєш, можна буде поставити усе на свої місця? Щоб усі без винятку пригадали, якими їм потрібно бути? Ось такими, як Арсен.

— У кожного своє минуле, — сказав Віктор Кайзерлінг, — спотворене досвідом прикрих образ. “Єдина справжня цінність, — казав Екзюпері, — це цінність людського спілкування”. Змусьте космонітів визнати свої помилки, Арте. Яким завгодно чином. Тоді буде зроблено перший крок.

І спритно вистрибнув на хідник.