Жаданi пороги землi - Страница 53

Хто б казав!

“Таємно! Увага! Кількість присутніх не більше трьох. Позначте вибраний для перегляду документ:

1. Рапорт дозорця Драйзера про появу НЛО від 19 ейнштейна 2152.

2. Запис розмови при затриманні корабля від 22 планка 2152 року.

3. Наказ Ради Космофлоту від 8 кюрі 2153 року.

4. Довідки Медичного центру Космофлоту (2153–2176 роки).

5. а) Наказ Ради Космофлоту про оголошення матеріалів акції таємними від 9 Лобачевського 2176 року.

б) Бортовий журнал корабля “Конкістадор”.

“Що будете дивитись?”

Я всівся просто на підлогу, підібгавши ноги під себе. Комп’ютер витримав невеличку паузу, і на екрані знову з’явились літери:

“Повний перегляд”.

Чудово. Без зайвих формальностей. Тим паче що мене вочевидь “не більше трьох”, а цікавить усе підряд.

Спалахнув екран.

1. “Драйзер — Базі. В секторі бета невідомий об’єкт. На позивні Космофлоту, ООН, паролі планет і станцій не відповідає. Двигун холодний. Спеціальна програма контакту — без відповіді.

Прошу дозволу на обстеження”.

2. “…Я такого одоробла зроду не бачив. Хіба що в підручниках. Дивіться, це ж броня!

— Третє покоління космічних станцій, припадає на початок двадцять першого століття, факт. Видно, захолов ще тоді, потрапив на довгу еліптичну орбіту, а тепер-от повертається в Сонячну.

— Нгама, заходь лівіше, я розвернуся, бо звідси важко причепитись.

— Гаразд. Ну що, потягнемо втрьох?

— А де Драйзер?!

— Він з іншого боку стикується.

— Дивись, спалах! Радіація зросла!

— Здається, Драйзер опікся… Мабуть, метеоритний захист спрацював. Нгама, по команді гальмуємо. Головне, щоб це одоробло не влетіло по інерції в Систему.

— Здається, вдалось. Утримали. Одягай скафандр, глянемо, що там всередині”.

3. “Радою Космофлоту встановлено, що невідомий корабель “Конкістадор” входив до складу “Зоряної Армади”, яка підняла заколот перед загальним роззброєнням. Він ніс на борту пучкову зброю, лазери і ядерні заряди (недоукомплектовані). Командир — технік космодрому Адам Манн, бортінженер — лікар того ж космодрому, дружина Манна — Ліліт. Після дезинфекції, роззброєння і переобладнання станцією перейменувати і направити у резерв Космофлоту”.

4. “Медичний центр.

Довідка альфа. Смерть екіпажу станції “Конкістадор” настала шляхом свідомого пониження температури в скафандрах до критичної. Ліліт Манн у момент смерті була вагітною. Можливе оживлення зародка.

Довідка бета. Оживлення відбулося успішно. Центр рекомендує тимчасово припинити дослід до появи нових технічних можливостей завдяки вітану.

Максимальний термін утримання новонародженого в стані анабіозу — двадцять п’ять років.

Довідка гамма. Повне оживлення зародка, отриманого наслідком експерименту 2152-2153-2176 роки”.

5. а) “Радою Космофлоту у зв’язку з новими обставинами уся інформація по даній акції оголошується закритою. Штучно народжену дитину передати в інтернат “Селена-2”, як сироту загиблих на “Фольмагауті”. Дитину назвати Арт дель Ур”.

Особливо таємно. Тільки для Ради Космофлоту”.

б) Бортовий журнал станції “Конкістадор”.

“17 липня.

З тактичної точки зору увесь наш план був цілковитим дилетантством. Але про існування “Зоряної Армади” особисто я дізнався два дні тому. Був переконаний, що працюю, як зазначено в контракті, на звичайному космодромі. Брат Майк працював тут уже три роки і також нічого не підозрював до останньої хвилини. Втім, він був геніальним фізиком, але нічого не тямив у політиці.

Ми жили не дуже заможно, тому коли Майк прийняв пропозицію “Зоряної Армади” і перебрався на Південь, я йому заздрив. Яка не є, а робота, щонайменше на п’ять років. Майк займався “ефектом Філіппова” (з фізичної хімії), але ніхто з промисловців його не хотів фінансувати — цю проблему вважали неперспективною.

Однак вийшло.

Передсмертний лист Філіппова надрукували 11 червня 1903 року “Русские ведомости”: “В ранній юності я прочитав у Бокля, що винайдення пороху зробило війни менш кровопролитними. З того часу мене переслідувала думка про можливість такого винаходу, який зробив би війни практично неможливими. Як це не дивно, але днями мною було зроблене відкриття, практична розробка якого фактично робить війну марною справою.

Мова йде про винайдений мною спосіб електричної передачі на віддалі вибухової хвилі, до того ж, судячи з застосованого методу, передача ця можлива і на віддалі тисячі кілометрів… Спосіб дивовижно простий і дешевий. Але при такому веденні війни на віддалях мною вказаних, війна фактично стає безумством і повинна бути скасована”.[1]

Наївний. Як мій Майк.

18 липня.

Вирішив розповісти про нашу історію. Хтозна, можливо, комусь буде цікаво знати.

Ситуація тоді була складна. Схоже було, цього разу роззброєння дійсно відбудеться. Тому, коли брат написав, що є вакантне місце техніка та лікаря на космодромі, ми з Ліліт ні хвилини не вагались.

Якби один з охоронців космодрому не накурився маріхуани і не став надміру балакучий, усе б повернулось інакше. Я завів його — з осклілими очима і цівкою тягучої слини на підборідді-додому, і він пробелькотав, що я справжній друг і мене не ліквідують через три дні, як усяку іншу ірландсько-негритянсько-єврейську наволоч, не кажучи вже про латиносів; тих порішать під ранок, а він дасть мені рекомендацію в “Зоряну Армаду”. Новий світ, який вони збудують, буде…

Я навіть не став його зв’язувати, покидька. Ми з Ліліт пішли до Карлоса Кубо, радиста. Той сказав, що рація охороняється, передати нічого не вдасться, але в джунглях партизани, і він знає, через кого з обслуги космодрому можна на них вийти. Словом, він узяв на себе втечу співвітчизників і блокування охоронного загону космодрому. Я кинувся шукати Майка, але не знайшов. Він полетів у столицю (яка там столиця у цій маленькій тропічній країні) за продуктами — вчені мали певні привілеї.

Ліліт недобре. Щось вона приховує. Треба піти, побалакати з нею.

19 липня.

Досі не знаю, правий був чи ні, але внутрішня інтуїція важить іноді більше багаторічного досвіду. Я був переконаний, що іншого виходу немає.

Коли під ранок почався бій, ми з Ліліт сіли у військовий лендровер. Позаду лунали довгі черги — Карлос з хлопцями строчили по охороні в бетонованих дотах. Усе це скидалося на ефектно обставлене самогубство.

Однак ми прорвали дротовану огорожу, і коли на прострілених колесах юзом вели автомобіль до космоплана, над нами почувся клекіт вертольота. Квит, подумав я, одна ракета — і в дим.

Раптом попереду, де були розташовані доти охорони, здійнялися три стовпи вогню. Не вибухи снарядів, не характерне сичання напалму, не термічний заряд із його сліпучо-білим вогнем. Три промені світла спалахнули — і згасли, лишивши від дотів три ями. Спрацював “ефект Філіппова”, подумав я, пригадуючи розповідь Майка.

Це він, Майк, у вертольоті, — промайнула думка, — напевне, маріонеткова влада просила “Армаду” випробувати нову зброю на клятих комуністах.

Я щосили закричав, але в ту ж мить вертоліт заліг набік і посунув над космодромом, а за ним ракета теплового наведення “Ред Ай”. Я закричав вдруге, мій крик злився з оглушливим вибухом… Ми вже під’їхали до космоплана, і я пам’ятаю, як Ліліт щось кричала зі сходів, а я рухався, як уві сні, не зводячи погляду з палаючої купи металу, яка вирувала чадним димом…

А я думав, Майк погано розбирається в політиці…

20 липня.

Космоплан стикувався з “Конкістадором” нормально. На щастя, на борту станції екіпажу не було. Я провіряв роботу двигунів станції, Ліліт працювала на комп’ютері, відшукувала місце на випадок спроби збити нас. Хтозна, що там коїться на Землі? Комуністів підтримувала в ООН абсолютна більшість, групи “Зоряної Армади” не мали шансів на політичний успіх. Вони взагалі tie мали інших шансів, крім війни.