За двома зайцями - Страница 8
Проня. Така саме мода.
Явдокія Пилипівна. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
Проня. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…
Проня. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.
Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?
Прокіп Свиридович. Правда і то — пенціон! (Чуха потилицю).
Проня. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!
Прокіп Свиридович. Жарота ж тепер.
Проня. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.
Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?
Проня. Голохвастов.
Прокіп Свиридович. Чи не цилюрник з-за Канави?
Проня. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.
Явдокія Пилипівна. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
П р о н я. Що ви знаєте?
Прокіп Свиридович. А правда, що дочка краще знають.
Явдокія Пилипівна. Та про мене.
П р о н я. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
П р о н я. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!
Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?
П р о н я. Чімпанцького треба: так водиться.
Явдокія Пилипівна. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
П р о н я. І того жалієте для дочки!
Явдокія Пилипівна. Господь з вами! Старий…
Прокіп Свиридович. Та я й нічого… Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірчєного),
П р о н я. Дайте Химці, а я напишу… та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!
Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
Прокіп Свиридович. Та вона не поміша! лишній родич у хаті.
П р о н я. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп'ється.
Явдокія Пилипівна. Та, може, ще й не уп'ється.
П р о н я. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!
Явдокія Пилипівна. Не годилося б так, бог з вами!
Прокіп Свиридович. Та вона й не прийде.
П р о н я. А як прийде?
Прокіп Свиридович. Ну, вже не знаємо.
П р о н я. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…
Явдокія Пилипівна. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались…
Прокіп Свиридович. В пенціоні не були…
П р о н я. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…
Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!
П р о н я. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об'явленію… Я вас покличу, коли треба буде. (Виходить до кімнати).
Прокіп Свиридович. Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!
Явдокія Пилипівна. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко! (Пішла).
Прокіп Свиридович. Зате ж благородні! (Врешті дошукався до грошей). Химко! Химко!
Голос Химки (з-за дверей). Та чекайте, ще не кипить!
Прокіп Свиридович. Та йди, треба.
ВИХІД V
Прокіп Свиридович і Химка.
X и м к а (од дверей). Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить…
Прокіп Свиридович. Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!
Химка. Та як же я покину самовар? Він так погасне!
Прокіп Свиридович. Та ти його розідми швидче!
Химка. У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала… махала… так тільки жевріє…
Прокіп Свиридович. А ти ще пеленою його помахай!
Химка. Дайте краще вашого чобота!
Прокіп Свиридович (скида). Правда, у халяві більш вітру. Так розідми ж хутенько та й туди збігай!
Голос Проні (з кімнати). Химко! На записку!
Химка. У мене не десять ніг, а дві!
Голос Проні. Що ти там гавкаєш? Іди, кажу!
Химка. От наказаніє! (Іде до кімнати).
ВИХІД VI
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна.
Явдокія Пилипівна (збентежено). Сестра Секлита йде! Ну, що його робити?
Прокіп Свиридович. Невже? От халепа! Скажемо, що до вечерні збираємось абощо.
Химка з кімнати біжить через світлицю в вихідні двері.
Голос Секлити (за дверима). Куди це ти, Химко?
Голос Химки. За вином якимсь.
Голос Секлити. От і добре; прицуп же й горілки, а то у вас часом нема.
Голос Химки. Не казано.
Прокіп Свиридович. Може, дати уже їй чарку, щоб швидче пішла?..
Явдокія Пилипівна. Та чому б і не дать, так. боюсь Проні; от лихо!
ВИХІД VII
Ті ж і Секлита.
Секлита (еліта з кошиком). Добривечір вам у хату!
Явдокія Пилипівна. Здрастуй, сестро!
Прокіп Свиридович. Здрастуйте!
Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
Прокіп Свиридович. До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.
Секлита. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?
Прокіп Свиридович. Не Сірко, а Сєрков!
Секлита. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!
Прокіп Свиридович. Я в своїй хаті властен і голий ходити!
Явдокія Пилипівна (приносить пляшку горілки і чарку). А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!
Прокіп Свиридович. Треба вам якось краще нас величати!
Секлита. Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков! (До Явдокії Пилипівни). Чого ти з посудиною держишся? Станови її на стіл!
Явдокія Пилипівна. Випий, сестро, чарку, бо ми з старим зараз до вечерні виряджаємось…
Прокіп Свиридович. Та ні на кого й хати зоставити, бо й Химку заслали; то треба заперти.
Секлита. Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю! Самограя притарабаню…
Прокіп Свиридович (до Явдокії Пилипівни). Ну, що ж тепер…
Явдокія Пилипівна (тихо), І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!