Ювелiр з вулицi Капуцинiв - Страница 63

До тебя далеко, далеко,

А до смерти четыре шага…

Налетів вітер, роздмухав вогонь і підняв угору сніпок блискучих іскор.

Пой, гармоника, вьюге на зло,

Заплутавшее счастье зови…

А це щастя — поруч. Воно пахне конваліями.

“Невже я щасливий? — запитав себе Петро. — Але ж я не знаю, що сталося з дорогою і рідною людиною — Євгеном Степановичем. Може, його катують зараз у гестапо, а може… Ні, — ледь не застогнав, — ні і ні!.. Зараз тисячі таких, як і я, десь там на сході сидять у окопах і не знають, хто з них завтра виживе. Бо точиться війна. Може, завтра не буде й мене…”

“І все ж я щасливий! — захотілось крикнути так, щоб полинули слова над лісом, далеко-далеко, аж до мерехтливих зірок. — І я житиму на зло усім ворогам!”

А з неба вже долинув гул літака, і на великій лісовій галявині запалали вогнища…

Київ — Львів

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ КНИГИ