Як ми говоримо - Страница 42

Отже, ці обидві форми є паралельні; кожний може користуватись ними відповідно до вподоби. У своїй белетристиці й публіцистиці я волію ставити в таких випадках прикметник у називному відмінку множини: «Чотири вірні товариші не зрадили його й тут».

В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро тощо.

Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: «А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє» (Т. Шевченко); «обоє рябоє» (приповідка). До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: «У салоні їх дожидало троє людей» (Леся Українка), – а також коли вони поєднується з особовими займенниками: «Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я» (Марко Вовчок), – та з іменниками, що мають тільки множину:«Нащо тобі аж троє ножиць?» (із живих уст).

І досі ще багато хто не знає, як треба точно означити час, і питає: «Скільки зараз годин?», – замість – «Котра година?». Чуємо інколи: «Зараз година ночі», – замість – «Зараз перша година ночі» тощо. Навіть в Українсько–російському словнику АН УРСР натрапляємо на паралельні вислови: «не пізніше трьох годин» і «не пізніше третьої години», а вислів «о другій годині дня» перекладається «во втором часу дня» і «в два часа дня».

Такий паралелізм у справі означення часу, де має бути абсолютна точність, – недопущенна річ. Тут конче треба твердо стати на бік якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кількісні числівники («Я встав у сім годин ранку»), або порядкові («Я встав о сьомій годині ранку»). Наша мовна традиція стоїть за порядкові числівники: «О п'ятій годині виїхали ми з монастиря» (М. Коцюбинський); «Завтра об одинадцятій на мене чекатиме інженер» (Ю. Смолич). У цих фразах порядкові числівники п'ятій, одинадцятій означають не проміжок часу між двома годинами – четвертою й п'ятою, десятою й одинадцятою, як у російських висловах в пятом часу, в одиннадцатом, а точно визначену годину, що по–російському буде: в пять часов, в одиннадцать часов. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творів М. Коцюбинського: «Рівно о пів до сьомої панна Анеля пройде через столову у кухню». Виходячи з цього, треба питати не «Скільки годин?», а – «Котра година?», казати не «одна година ночі», а – «Перша година ночі» тощо.

Якщо треба сказати не про точно означений час, а лиш приблизно назвати період між двома годинами, відповідно до російських висловів в пятом часу, в одиннадцатом, тоді слід ставити перед порядковим числівником прийменник на: «Ой сплю годину, сплю і другую, й а вже повертає та на третюю» (С. Гулак–Артемовський). Отож російську фразу «Я приду в пятом часу» треба сказати по–українському: «Я прийду на п'яту годину», а не «Я прийду о п'ятій годині», – бо це означає вже точний, а не приблизний час.

Дробові числівники часу передаються відповідним дробом із прийменником на до половини години: чверть на третю, – з прийменниками на або до, коли буде половина години: пів на сьому, або пів до сьомої як це ми вже бачили в фразі з твору М. Коцюбинського, чи з прийменниками до або за, коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома, або чверть до сьомої цебто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. Не дробові числівники, а цілі, що означають кількість хвилин якоїсь години, треба ставити з тими ж прийменниками за попередніми правилами: десять на другу, тридцять на другу або тридцять до другої, за двадцять друга або двадцять до другої.

Коли мовиться не про означення часу доби, поділеної на 24 години, а про кількість часу, витрачену на якусь роботу чи дію, тоді слід користуватись кількісними числівниками: «Як ось із неба дощ полився, в годину весь пожар залив» (І. Котляревський); «От ми й узялися перевіряти рахунки з десятої ранку аж до сімнадцятої дня, витративши на це діло сім годин» (із живих уст).

В українській мові числівники один, одна, одне, одні мають або кількісне значення: «З одного вола двох шкур не деруть» (прислів'я); «Ой одна ж я, одна, як билиночка в полі» (Т. Шевченко), – або значення займенника якийсь: «В одній долині під горою високий явір зеленів» (Л. Глібов). Але ці числівники не мають значення займенників самий, сама, саме, самі, як у російській мові: «Он выбежал в одном белье». Однак трапляється читати не тільки в сучасних газетних і журнальних статтях, а навіть у художніх творах: «Вона вийшла в одному жакеті», «Одні старі залишилися в селі».

Українська класична література й народне мовлення в таких випадках користувалися здебільшого займенниками самий, сама, саме, самі: «Самий борщ та борщ, без нічого як щодня їсти, то хіба наїсися?» (казка); «Зосталися самі вишкварки» (М. Номис); «Самі діти в хаті сидять, а батьки кудись пішли» (з живих уст). Отож авторам наведених вище двох фраз слід було написати: «Вона вийшла в самому жакеті», бо фраза з висловом в одному жакеті дає змогу припускати, що жінка носить часом і по два–три жакети; «Самі старі залишилися в селі», бо тут ідеться не про кількість людей, що залишилися в селі, а про їхній вік.

Слово другий буває українською мовою порядковим числівником («А в другий раз пройшла не глянувши на нього». – Леся Українка) або, зрідка, синонімом займенника інший («Сам він не знав, не міг сказати, а другі з нього сміялись», – М. Коцюбинський). У сучасній українській мові повелося вживати цього слова тільки як порядкового числівника, користуючись для другого значення займенником інший: «Війна є продовження політики іншими засобами». Часом цим займенником надуживають і ставлять його там, де без числівника другий не обійтись: «Від цього берега до іншого буде не більше як двадцять метрів; невже не перепливеш?» Тут неодмінно треба поставити слово другий: «Від цього берега до другого…», – бо в річки два береги – один і другий. Займенник інший інколи надає фразі характеру віддаленості: «Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас, – голісінько» (з живих уст).

«Позич мені на пару днів гроші»; «Зустрінемося через пару днів», – чуємо інколи в розмовах, а зрідка читаємо й на сторінках сучасних художніх творів. Так сказати по–українському не можна, а слід: «Позич мені на кілька день (днів) (на два–три дні, на які два дні) гроші»; «Зустрінемось через кілька день (днів)(через два–три дні, через які два дні)».

Числовий іменник пара треба ставити при іменниках, що позначають однакові речі – пара чобіт, пара білизни («Йому Дідона підослала… штани і пару чобіток». – І. Котляревський), людей, чимось між собою пов'язаних («Цвіт лине, лине і закриває закохану пару». – Леся Українка), худобу («Ой на тобі пару волів лисих». – «Материалы и исследования» П. Чубинського).

Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про може мати два значення: «Вони говорили про мене», – цебто мовилося про мою особу, – і «Про мене, що вони собі там говорять», – цебто мені байдуже, що там мовиться. «Про мене, хоч вовк траву їж!» (приказка), – цебто мені байдуже чи мені однаково, хоч буде вовк траву їсти.

Особовий займенник я й присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по–моему, по–нашему: «А на мене, – говорю, – то я б із малою дитиною розмовляла» (Марко Вовчок); «Панас Кандзюба хвилювався найбільше. – А що? На моє вийшло» (М. Коцюбинський); «Не вийде, Пане ляше, на ваше» (приказка).