Як ми говоримо - Страница 33

В одному непоганому перекладі художнього твору з англійської мови читаємо: «Він зробив великий ковток і відчув, як рідина обволікає язик і він приємно німіє». Тут теж замість дієслова зробити й іменника треба послугуватись тільки дієсловом ковтати: «Бідна Леся, мабуть, добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху» (П. Куліш). Отож, перекладачеві слід було написати: «Він добре ковтнув…»

Принагідно варто нагадати, що російський вислів одним глотком буде по–українському не одним ковтком, як часом пишуть і кажуть, а відразу хильнув (вихилив), одним проковтом проковтнув.

Таке надуживання без потреби дієсловом зробити надає тексту одноманітності й звужує наші лексично–виражальні можливості, тим самим збіднюючи мову викладу. Наслідуймо краще взірці нашої класики й традиції живого народного мовлення: «Рустем був трохи блідий, хоч удавав веселого» (М. Коцюбинський); «Не взивай її циганкою, бо будеш битий! – кричить уже Андрій, удаючи з себе ображеного» (С. Васильченко); «Молодих туляків незвичайно вразила краса Києва» (І. Нечуй–Левицький).

Ми часто вдаємось до слова зустрічатися, коли, власне, ніякої зустрічі нема й не може бути: «Край поля зустрічалися старі пні», – пише письменник–початківець; «Серед сільської молоді тепер багато зустрічається добрих спортсменів», – читаємо в районній газеті; «Такі види рослин зустрічаються тільки на півдні країни», – запевняє в статті науковець, і навіть у поважній рецензії бачимо: «У підручнику зустрічаються подекуди невдалі приклади».

Дієслово зустрічатися (зустрітися) має вужче значення, ніж відповідне російське встречаться, його слід ставити там, де справді йдеться про зустріч когось із кимось: «Павлюк зустрівся з ним на партзборах» (О. Копиленко); «По десятьох роках розлуки ми, нарешті, зустрілися» (з живих уст). Тільки такого значення надавала цьому слову й наша класика: «Думав, доля зустрінеться, спіткалося лихо» (Т. Шевченко).

Коли треба шукати українського відповідника до російського слова встречаться в значенні дієслів попадаться, наталкиваться, тоді слід уживати інших наших дієслів. Ось вони: траплятися («Села траплялися все рідше, а далі перед ними розіслався широкий степ». – І. Нечуй–Левицький), попадатися («Чи газета попадається, чи книжка – біда неписьменному». – А. Головко), бувати («Бувають і в нас такі дурила, що нап'ється на копійку, а нашкодить на карбованця». – З живих уст), натрапити («Ми сміялись із радощів, що натрапили таких гарних людей». – Ганна Барвінок), надибати («Чудові були пущі. Тепер таких і не надибаєш, бо таких уже нема». – Марко Вовчок). Тритомний Російсько–український словник АН УРСР так само не дає дієслова зустрічатися в значенні російських встречаться, попадаться.

З цього видно, що й у наведених на початку реченнях треба було написати: «траплялися (або попадалися) старі пні», «трапляється (буває) багато добрих спортсменів» (або «можна натрапити на багатьох добрих спортсменів»), «такі різновиди рослин трапляються (попадаються)», «в підручнику трапляються (або можна натрапити на) невдалі приклади».

За аналогією до російського вислову в переносному значенні идти навстречу в наших періодичних і неперіодичних виданнях трапляються такі вислови: «Завком пішов їй назустріч: улаштував дітей у заводських яслах, а їй самій дав путівку на курорт»; «Якби правління колгоспу пішло нам назустріч, ми б самі зробили спортивний майданчик».

В українській мові вислів іти назустріч буває тільки в прямому значенні: «Жодна підвода не йшла назустріч, на схід» (О. Гончар), – а відповідно до російського идти (пойти) навстречу українською мовою треба вживати слів сприяти (посприяти), допомагати (допомогти, підмогти). Отож, у наведених вище фразах треба було написати: «Завком посприяв їй»; «Якби правління колгоспу посприяло (або допомогло, підмогло)».

«Кидається в очі низька успішність учнів з алгебри й геометрії та англійської мови», – читаємо в протоколі обстеження одної школи. Тут виділений вислів скальковано з російського бросаться в глаза. Але в цьому не було ніякої потреби, бо є природний український – упадати (упасти) в очі: «Вона мені й тоді ще в око впала, що яке то молоде й хороше, та нещасливе» (Ганна Барвінок); «Коли раптом упала мені в очі невелика пожовкла і пошарпана книжечка» (Леся Українка); «Щоразу впадали йому в око поодинокі берізки…» (П. Загребельний); «В око ще одна купецько–чиновнича прикмета впадала…» (О. Ковінька).

Є ще близький до попереднього вислів убирати очі: «Кожух такий, що очі вбирає» (С. Руданський); «Червоне поле в білих розводах очі вбирало» (К. Гордієнко). Цей вислів виступає тільки в позитивному плані, тимчасом як перший – упадати в очі – може мати позитивне й неґативне забарвлення: «упадає в очі низька успішність».

Раз у раз у рецензіях, де пишеться про успіх, якогось артиста чи художнього колективу, бувають вислови: «Виступ співака користувався незмінним успіхом»; «Танцювальний ансамбль Вірського користується в Парижі величезним успіхом»; «Артист користується увагою».

Чи слушно вдаватися в таких випадках до дієслова користуватися, як у російській мові до відповідного дієслова пользоваться: «Пьеса пользуется большим успехом у зрителей»? Ні, в українській мові дієслова користуватися, користатися, користати мають вужче поле застосування, справді вказуючи на одержання якоїсь користі чи прибутку: «І благо тому чоловікові, котрий користується з сього світла» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Прикро, але поки що доводилося користатися допомогою товаришів» (М. Олійник); «Не штука, хлопче, сто штук знати! А штука є: з одної користати» (Ю. Федькович); «Користую милим часом» (Леся Українка).

Такому російському вислову, як пользоваться дурной репутацией, відповідають українські: недобру славу мати, в неславі бути; російському пользоваться славой (успехом) – український мати славу (успіх).

У наведених на початку фразах дієслово користуватися було б до речі тільки в тому разі, коли б ми хотіли сказати, що співак зі свого виступу мав ту чи іншу користь, так само як і танцювальний ансамбль Вірського; раз про це тут і мови нема, то треба було висловитись так: «Виступ співака мав незмінний успіх», «Танцювальний ансамбль Вірського має величезний успіх» (або «визначається великим успіхом»), «Артист привертає увагу».

Останнім часом у періодичних і неперіодичних виданнях дуже поширилось нове дієслово крокувати. Крокують по сторінках художніх творів люди («Через годину Пархоменко крокував з своєю командою по вулицях міста»), крокує по сторінках журналів весна («Цього року по ланах крокує рання весна»), крокує по шпальтах газет навіть Першотравень («Києвом крокує Першотравень»). Від цього слова молоді письменники творять похідні дієслова: прикрокувати, закрокувати («Спинив бричку, скочив на землю і швидко закрокував сюди»).

Цих дієслів не знала українська класична література, як фольклор, легко обходячись давніми словами: простувати («Явдоха і Галя ведуть під руки Петра, за ними простує Гринько». – Панас Мирний), рушати («Всі рушили за ватажком Андрієм Корчакою». – І. Нечуй–Левицький), іти («Йде весна запашна, перлами, квітами закосичена». – П. Тичина), подаватися, податися («Теофіл мовчки встає і подається геть». – Леся Українка), прямувати («Товариство на Січ прямувало». – Т. Шевченко), маршувати (Українсько–російський словник АН УРСР; Словник Б. Грінченка), ступати («Не знаю, чи вітер травицю торкає, чи постать кохана край мене ступає». – Олена Пчілка).

Як бачимо, в українській мові є досить слів, щоб не виникала потреба створювати неологізм; чи не природніше звучали б наведені вище фрази, якби замість цього крокувати, що так причарувало письменників і журналістів, поставити давні слова: «Через годину Пархоменко маршував зі своєю командою по місту»; «Цього року по ланах ступає (іде) рання весна»; «Києвом простує Першотравень»?