Як ми говоримо - Страница 23

Близьким до здатний є прикметник зугарний: «Я не знаю, чи зугарен він хоч слово ласкаве сказати» (М. Кропивницький); «А ми доженемо. – Зугарні!» (Панас Мирний).

Отож, треба казати: «Ця людина визначається неабиякими математичними здібностями», – а не здатностями, «він може (здатний) таке сказати», – а не здібний.

«Ніякі вмовляння й попередження не допомогли, і він став злісним п'яницею», – читаємо в репортерській замітці й міркуємо: чи ця людина, що пустилась берега, стала тільки без просипу пити, чи в неї воднораз і зіпсувалася вдача – стала злісна, як то виходить за репортером, бо прикметник злісний є насамперед відповідником до російського злобный: «Під удари вітру злісні, що летить над морем нив, відчинив вікно я пісні, серце пісні відчинив» (В. Сосюра). Але з дальшого читання тексту бачимо, що йдеться тут не про вдачу, а тільки про те, що п'яниця став непоправний, не піддавався ніякому впливу. На такий випадок є в українській мові слово затятий: «Коли він – такий затятий, то й я буду затятий» (Словник Б. Грінченка). Отож у репортерській замітці треба було написати: «став затятим п'яницею».

Проте прикметник злісний може бути відповідником і до російського злостный, коли йдеться про рослини чи комах, наприклад, злісні шкідники: «Насіння для посіву треба цілком очистити від домішок бур'янів, особливо злісних» («Колгоспна виробнича енциклопедія»).

Зі сказаного випливає, що не слід користуватися словом злісний безоглядно, а треба ставити його там, де воно буде слушне.

Прикметником значний і прислівником значно в сучасній українській мові так надуживають останнім часом, що вони майже витиснули інші близькі слова, тим самим збіднюючи мову. Раз у раз чуємо й читаємо: значний унесок, значні впливи, значно кращий, значно більший тощо. Замість того, щоб сказати: «Ми маємо в галузі фізкультури значні досягнення», – точніше й краще було б: чималі (неабиякі, великі) досягнення; замість: «Значно краще зробити це ось як», – можна сказати: «далеко (або куди набагато) краще».

Не слід забувати, що прикметник значний буває ще синонімом до слів відомий, шанований, заслужений: «Значні пани і шляхетство» (О. Стороженко), – а прислівник значно в деяких діалектах означає ще те ж що й слова помітно, видно: «Значно, що господар» (Ю. Федькович).

Усі ці слова значеннєво є дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші слова–синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна) дівчина. Дехто каже: «Який красивий будинок!» – не замислюючись над тим що, може краще сказати: гарний (чудовий) будинок.

Наведемо кілька прикладів із нашої класичної літератури й фольклору: «Гарна, як квітка гайова» (М. Номис); «На городі верба рясна, там стояла дівка красна» (народна пісня); «Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво» (І. Нечуй–Левицький); «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (М. Номис); «Хвалилася сусідам своїм молодиця: яка вона хороша, яка білолиця» (Я. Щоголів).

Прикметнику красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає йому тепер, – він указував не на саму красу, а на те, що надає людині краси: «Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь; покропили красивою – то був гарний, а це ще кращий став» (Казки й прислів'я, що записав І. Манжура).

Як бачимо з цих прикладів, українська класика й народна мова широко використовували багатство синонімів, дуже рідко вдаючись до слова красивий. Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про інші слова–діалектизми, наприклад: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний («Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка». – Закарпатська пісня; «Ловкий парубок. – Із живих уст на Полтавщині; «Вдовине личко красовите». – Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши цю словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи живу мову одним–однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: «Твій учинок – дуже некрасивий».

«Лікарська косметика під доглядом досвідчених лікарів», – бачимо табличку над дверима медичного закладу; «Одразу за парканом починалися лікарські будинки», – читаємо в одному нарисі. В обох цих фразах прикметники лікарська, лікарські пантеличать того, хто читає їх, а не пояснюють. Прикметник лікарський означає «належний лікареві» (лікарський халат) або «такий, що стосується діяльності лікаря» (лікарський огляд): «Хора лежала непритомна, і здавалося, що не чула лікарської гадки» (І. Франко). Прикметник лікувальний указує на оздоровчі, збудливі, тамівні властивості, цебто має зв'язок із поняттями ліки, лікувати: «Виноград має і лікувальні властивості» («Колгоспна виробнича енциклопедія»). Нарешті, слово лікарняний означає «належний лікарні»: «лікарняний персонал», «Тут під стінами й коло груби навалено цілі гори лікарняного мотлоху» (переклад із А. Чехова).

З уваги до цього треба було на табличці написати: лікувальна косметика, – бо тут мають на увазі ті процедури, що лікують, а не медичний персонал, що їх виконує; в другій фразі треба було написати: лікарняні будинки, – бо мовиться про будинки, які належать лікарні.

Треба пам'ятати, що, крім прикметників лікарський, лікувальний і лікарняний, є ще прикметник лікарський (із наголосом на другому складі). Цей прикметник відповідає російському лекарственный: «Ще на світанку своєї історії людина збирала й використовувала для лікування деякі лікарські рослини» («Ботанічний журнал») .

«У нашій школі любий учень розповість біографію Тараса Шевченка», – кажуть навіть учителі, замість того, щоб висловитись правильно: «Кожний (або всякий, будь–який, перший–ліпший, перший–кращий) учень розповість біографію».

Прикметник любий означає не «будь–який», як у російській мові любой, із якого й скалькували ті, що не знають гаразд української мови, нібито українське любий, а – «милий»: «Ні, любий, я тобі не дорікаю» (Леся Українка); «Дихни на повні груди, народе любий мій!» (П. Тичина), – або «приємний»: «Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив» (М. Номис).

Інколи трапляється не тільки в сучасній публіцистиці, а й у художніх творах прикметник любимий, що має тенденцію витиснути давній прикметник улюблений: «Вишивання – це її любима робота». Та чи є потреба в такій заміні? Давно відомий прикметник улюблений цілком передає те поняття, що його вкладають у любимий: «Улюбленим заняттям Антосі було малювання» (О. Донченко); «І шлють усі хвалу й привіт улюбленій країні…» (Н. Забіла) .

Іноді прикметник улюблений виступає синонімом слова коханий: «Вона бачила Ольгу …на таємних сходинах з улюбленим» (І. Франко).

Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є іменники улюбленик («…я був улюблеником у сім'ї». – М. Коцюбинський) та улюбленець – відповідники до російських слів любимец, баловень.

У діловій та офіційній мові часто натрапляємо на невдало й неприродно створені від словосполук минулого року, позаминулого року прикметники минулорічний, позаминулорічний: «Минулорічний урожай був уже кращий, як позаминулорічний».