Як ми говоримо - Страница 15

«Вершник перевів подих, кинув оком на юрбу»; «Йому навіть подих перехопило. Скільки тут хліба!» – читаємо в творах сучасних українських письменників і мимоволі згадуємо статтю М. Рильського «Словник і питання культури мови», надруковану в «Радянській Україні» 3 й 4 квітня 1963 р., де тонкий знавець української мови звертає між іншим увагу на недоречність у таких фразах слова "подих". Адже це слово означає не «дихання», а «подув»: «Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця» (О. Донченко), – або вказує на нові впливи: «Подих нової епохи дійшов і до цього великого міста» («Вітчизна»). Російські відповідники – "дуновение", "веяние".

Навпаки, там де йдеться про дихання, українська класика вдавалась до слів "дух" («Вона аж зблідла, дух забивсь». – І. Нечуй–Левицький; «Молодиця не переведе духу, верещить». – Марко Вовчок), "віддих" («Він затамовує навіть віддих, боячись подати знак життя». – М. Коцюбинський), "дихання" («Інші квіти в диханні весни розцвітуть». – В. Сосюра).

Російському вислову "задержать дыхание" відповідають українські "затамувати (зупинити, затримати) дух" («Вони проминули ще десяток склепів, затамовуючи дух». – Ю. Смолич), "затамувати віддих" («Олег, затамувавши віддих, визирнув з‑за димаря». – О. Донченко); російському "перевести дух (дыхание)" – українські вислови "звести дух" «А ви дайте мені дух звести». – Марко Вовчок), "перевести (відвести) дух" («Вийшовши на високу гору, вони стали проти самого пам'ятника, щоб перевести трохи дух». – І. Нечуй–Левицький), "відсапнути" («Лаговський важко одсапував з того прудкого ходіння». – А. Кримський), "відітхнути" («Я став, відітхнув важко, озирнувся довкола і знов відітхнув». – І. Франко). Російському вислову "нельзя дух перевести" відповідають українські "не можна дух відвести", "не здихнутися", "не здихатися" («Аж не здишеться, мов тільки що вловлений горобчик». – П. Куліш).

«На полях книжки було багато дрібно писаних олівцем нотаток», – читаємо в одному сучасному оповіданні. Чому написано «на полях», а не "на берегах"? Адже білі краї книжки чи зошита звались і звуться по–українському "береги": «Одну по одній перегортав сторінки. Плями на берегах таїли в собі приємні і неприємні згадки» (Н. Рибак); «Книжка з золотими берегами» (Словник Б. Грінченка).

Словом "береги" інколи позначають краї чогось, наприклад: «Пофарбовані в біле береги тротуарів здавалися примарною стрічкою» (О. Донченко); часом це слово відповідає російському "кайма": «…Одарка мережила крайки, Маланка гаптувала береги» (К. Гордієнко).

Часто помиляються тепер, називаючи краї капелюха або бриля полями: «Поля його капелюха намокли від дощу й сумно звисали». По–українському вони звуться "криси": «Солом'яний бриль широкими крисами ховав од сонця його смагляве обличчя» (Ю. Яновський). Від цього слова в західноукраїнських гірських районах капелюх із широкими крисами зветься "крисаня": «На нім крисаня аж горить» (М. Шеремет).

Слово "криси" виступає іноді як синонім іменника "краї": «Синє полум'я хитнулось, хлюпнуло в чорні криси цистерни» (М. Коцюбинський).

«На поприщі вітчизняної науки ви попрацювали сорок років», – чуємо в одному привітальному зверненні, та й чи в одному тільки? Автори статей і промовці чомусь дуже вподобали цей архаїчний старослов'янізм "поприще", забувши про всі інші українські відповідники, що, мабуть, далеко більше відповідали б нашій сучасності. Чи не краще звучить, замість старозавітного, український вислів "на ниві"? («Сафронов працював на ниві театрального мистецтва рівно стільки, скільки себе пам'ятав». – Ю. Смолич). Або такий же народний вислів "на полі"? «На літературному полі мені щастило». – М. Коцюбинський). Навіть у запозиченому "арена" вчувається більше сучасності, ніж у застарілому "поприще" («На арені боротьби з темрявою і безправ'ям народних мас Леся Українка засвічувала яскраві досвітні вогні». – З промови).

Жива народна мова не знає іменника "поприще", але в ній є схоже за звуковим складом дієслово "поприщити", що викликає комічні непорозуміння, коли чують під час читання газети цей непопулярний архаїзм. Бодай із цих міркувань не слід послуговуватися словом "поприще" й не минати відомих усім його синонімів.

Сучасна українська літературна й ділова мова знає іменник "порівняння" й широко ним користується: «З насолодою підшукував він найобразливіші порівняння, щоб роздмухати своє обурення» (З. Тулуб); «У порівнянні підсумків цьогорічного сезону з минулим – нема ніякої тенденційності» (з газети). В обох цих фразах слово "порівняння" звучить цілком природно, по–українському. А візьмімо інші фрази, де цей іменник стоїть із прийменниками в і при як відповідник російських висловів "по сравнению", "сравнительно": «При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень», – і ми вже відчуваємо якусь штучність у вислові, бо тут правильно було б сказати за нашою мовною традицією: "як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури)", "з порівняння… виходить". Так само й у фразах «У порівнянні, з феодалізмом, капіталізм був кроком уперед», «На підприємствах металургійної промисловості України за перше півріччя цього року значно зросла кількість винахідників і раціоналізаторів порівняно з тим же періодом минулого року» краще було б написати: «як порівняти з феодалізмом», «як порівняти з тим же періодом минулого року».

Як відповідник до російського вислову "по сравнению" є ще в українській мові прийменник "проти", який буває дуже до речі, коли йдеться про порівняння когось або чогось із кимось або чимось: «Проти нас трьох нема в світі дужчого», (Б. Грінченко); «І стіл був багатший проти звичайного» (Л. Смілянський). Отож можна було в наведених фразах написати: «проти феодалізму капіталізм був…», «проти того ж періоду минулого року…».

Похідний від дієслова "порівняти" прислівник "порівняно" буде слушний там, де мовиться, що певна дія або якість виявляється достатньою мірою: «Ніч була тиха і порівняно тепла, повівав вологий вітер» (Я. Гримайло), – хоч і тут можна було замінити прислівником відносно: ніч була тиха й відносно тепла (не дуже тепла, не дуже жарка).

"Порядок" і "лад" – слова–синоніми, надто коли йдеться про хатні, господарські справи чи взагалі справи невеликого гурту людей: «Великий порядок і чистота в хаті й надворі показували, що Сухобрусівни були добрі хазяйки» (І. Нечуй–Левицький); «Дячиха господарювала і всьому лад давала» (Марко Вовчок). Уживається "порядок" і тоді, коли мовиться про громаду чи суспільство, але в такому разі його звичайно ставлять у множині: «Після татарщини нові порядки на Україні постали» (П. Куліш). Та коли мають на увазі державну або суспільну систему, користуються тільки словом "лад".

У щоденному мовленні часто надуживають словом "порядок", зводячи до мінімуму широкі виражальні можливості нашої мови. «Приведи в порядок усі папери», замість "упорядкуй усі папери", "дай лад усім паперам"; «Чи у вас усе в порядку?», коли можна краще сказати: «Чи у вас усе як слід?» або «Чи у вас усе гаразд?». Замість «У нашій сім'ї був такий звичний порядок», – краще сказати: «У нашій сім'ї був такий звичай» або «У нашій сім'ї так повелося». Краще сказати: «Йому наказано це адміністративним порядком», – ніж "в адміністративному порядку"; «Я сказав це порядком пропозиції», а не "в порядку пропозиції". Краще сказати не «У його хаті погані порядки», а "безладдя (безлад)", не "підтримувати порядок", а "пильнувати ладу".