Втомленi гори - Страница 9

НЕСПОКІЙ
У мене все сьогодні є:
Квартира, пенсія і дача,
Дружина, внуки і сини,
Тоді чому, скажіть, я плачу?
Усе вже є, що вже й казать,
Але забравсь неспокій в душу
І точить душу, як іржа
Так, як шашель у лісі грушу.
Бо вже не хочеться любить
Навіть і пісню солов’їну,
Бо як же можна вільно жить –
Коли грабують Україну?
14.12.1997 р.
ТОМУ І ПЕРЕМІГ
Я все зробив, що вже й не міг,
Тому, можливо, й переміг.
4.4.2004 р.
МАЙБУТНІМ І СЬОГОДНІШНИМ ЦАРЯМ
Якщо народ тобі довірив,
Не віднімай у нього віри,
Бо хто довір’я віднімає –
Той яму сам собі копає.
Який хоробрий ти не будь,
Будеш нагліть – тебе зітруть,
Так що не гладь свою ти рясу,
Терпіння – до пори, до часу.
Якщо ти втратив честь і сором,
То про який ти мовиш гонор?
Чим та похвалиться душа,
В якої сорому нема?
Ми всі буваєм неправими:
На все свій час, на все свій вік,
Але, якщо відчув, що винен –
То будь же ти, як чоловік.
Ми всі буваєм неправими,
То визнай хоч свою вину,
І Бог тебе простить – я певен,
А Бог простить – і я прощу.
5.10 – 10.10.2006 р.
НАЦІЯ МІЛЬЙОНЕРІВ
– Кажуть, ніби українці
Стали мільйонерами!
– Ще б побув Кравчук при владі –
Стали б мільярдерами.
30.1.1997 р.
ОРДЕНИ
Щоб дали всім депутатам
Замість пенсій ордени,
Отоді б хотів поглянуть –
Як радітимуть вони?
16.7.2001 р.
СТАНЬ НАД СОБОЮ
Знайди в собі сили, друже,
Коли тебе лають, б’ють,
І стань над бідою дужим,
Сильніших від тих, що рвуть.
І ти відчуєш відразу
Силу свою над злом,
Яке може знищить фізично,
Але – не умом.
10.10.1980 р.
ПЕТРУ СИМОНЕНКУ
Сьогодні знов підняв свій хвіст
Наш найнайбільший комуніст,
Отой, що знає що робити
Щоб тих, хто ще живий – добити.
25.2.2006 р.
ХАПУНИ
Поки будуть на Вкраїні
Панувати хапуни,
То упевнений – ніколи
Нам не бачити весни.
7.2.1997 р.
ПРОХІНДЕЙ
– Хто ж вам відкрив ворота раю?–
У прохіндеїв я питаю.
– А хто ж іще, як не Кравчук,
Який в людей все вирвав з рук.
25.12.1997 р.
ПІТОН І НАРОД
– Я надто вже люблю народ,–
Сказав Пітон, розкривши рот.
17.1.1992 р.
НЕ ОЧОРНИТЬ
Ніхто не зможе очорнити,
Якщо по правді будеш жити.
6.4.2003 р.
ЩОБ СТАТЬ ДЕПУТАТОМ
Щоб я був наглим, як твій тато,
То був би теж я депутатом.
17.1.2000 р.
ТОМУ І ПЕРЕМІГ
Він крав усе, що тільки міг,
Тому і в Раду переміг.
8.1.2002 р.
НЕ ОБГОНИШ
Знать в нас надто працьовита
Тоді, як рветься до корита.
21.3.2000 р.
ЯКЩО ОБДУРИШ
Якщо товариша обдуриш –
Не допоможуть процедури.
27.1.2003 р.
ГАДЮЧНИК
В нас було усе колгоспне,
Все нічийне, так сказать,
Ну а зараз навіть жінку
Боїмось одну пускать.
14.9.2000 р.
ОРЕНДА
Чудеса в нас, чудеса,
Що вже й без патенту
Свою жінку, аби вижить,
Кум здає в оренду.
14.9.2000 р.
ПРОДАЮТЬСЯ СОСКИ
Всі повії і путани
Відкрили кіоски,
І об’яву написали:
– Продаються соски.
15.11.2000 р.
СІДНИЦІ НА ВАГУ
А повії, що зі стажем,
Відкрили крамниці,
Й написали: продаються
На вагу сідниці.
15.11.2000 р.
БАТЬКО – ТЕЖ ЛЮДИНА
Якби батьків ти поважала,
То так би їх не обдирала,
Адже і батько – теж людина,
Ти пам’ятай, про це, Марина.
Хто батька, дітки, поважає,
Той до трусів не роздягає,
Його не тре’ за душу брать,
Як буде зайве – сам віддасть.
29.5.2003 р. -13.10.2003 р.
КУДИ ІСУСА ТИ ПОДІВ?
Ти тіло пакував, а душу забував,
Куди ж Ісуса подівав?
11.3.2000 р.
НЕ ПРИСЬ ЗА ЧУЖИМ!!!
Як хочеш шану, синку, мать,
Старайся більше працювать,
Не прись ти за чужим добром –
Бо будеш битий батогом.
29.5.2003 р.
ДЯКУВАТИ ВЛАДІ
– Ой, спасибі ж рідній владі,–
Танічка сказала,–
Що б не хрен і не цигарки,
З голоду б пропала...
12.4.2000 р.
В ЧОМУ ДОВГОЛІТТЯ?
Головне, не скільки жив,
А що добре ти зробив,
Бо якраз у тих суцвіттях –
Зміст людського довголіття.
4.12.2000 р.
ВИРОК
На людину можна наговорити,
Але не можна очорнити,
Бо весь на неї наговор –
То ваш в майбутнім приговор.
6.4.2003 р.
ХТО СЛІДУЮЧИЙ?
Був Чорновіл. Ось вже й Гонгадзе,
Хто ж на черзі завтра, братці?
23.7.2001 р.
ДИВИСЬ ПІД НОГИ
Якщо ідеш – дивись під ноги,
Як позбивать не хочеш роги.
17.11.2001 р.
З НІГ НА ГОЛОВУ
Все поставили в нас з ніг на голову,
Бо такого ми маємо Президента і Голову.
29.8.2001 р.
ПОМІНЯЛИСЬ ГЕНИ
Стають зовсім другими гени,
Як в животі бурчить у Гени.
11.11.2001 р.
ХОДИ ПРЯМО
Я не люблю зигзагами ходить,
Ріжу те в очі, що болить.
4.4.2003 р.
НЕ РЕПЕТУЙ
Розум пізнай у співстоянні,
Але не в силі ураганній.
4.4.2003 р.
ГОРИНИЧ
– Хто державою колотить:
Бог, горинич чи шпана?
– Ні! Не Бог і не горинич,
А горинича жона.
15.11.1990 р.
ДОБРЕ, ЩО ПИВ
Я тільки й вижив, бо я пив,
Коли Чорнобиль я гасив.
16.4.21004 р.
ВІВЧАРКИ ОЗВІРІЛІ
Є тип людей страшенно неприємних,
Бо душі в них з брехні і пліток темних,
Що ходять, як вівчарки озвірілі,
Коли побачать, якщо хтось при ділі.
9..6.1990 р.
КОЗЛИ
Стоїть Козел на криші хати,
Й до Голови, немов сміється:
–Ти зміг прогнать мене із лугу,
А от сюди не доберешся.
2.2.1990 р.
ЮН І В’ЮН
Не чув ніколи Гриць про юн,
Не бачив він Карпати,
Зате він знав, де жиє в’юн
І як його спіймати.
3.2.1990 р.
КАЇНИ
– Хто це навколо нас: привиди, люди,
Чи чортовщина якась?
Звідки вони оті каїни, юди,
Звідки ця погань взялась?
20.10.1997 р.
СМІЛИВИЙ ВЕРШНИК
Борису Єльцину
О, як мій вік в Комуну рвався,
Поки сміливий чоловік
На всім скаку схопив за гриву –
Немов коня – двадцятий вік;
І так йому зашпорив ребра,
Що той спинивсь на всім скаку,
Й щоб ніг не встиг піднять передніх –
Певно б зваливсь у пропасть злу.
І хоч у прірву не звалився,
Але, здавалося в ту мить –
Вершник в сідлі не удержиться,
І от-от в пропасть полетить.
А як той вершник взяв вуздечку,
Кінь хоч хвицавсь – та покоривсь,
І під копитами історій
Союз Радянський розваливсь.
Що буде далі? Я не знаю,
Чи плакать треба, чи співать?
Але про вершника, я певен,
Будуть романи ще складать!
3.1.1990 р.
ПЕРША СКРИПКА
Горбачову М.С.
Хто перестройці заважає?
Перше за все, найбільше – Рая.
Проти дружини не попреш,
Це вам не МУР, не КЕГЕБЕ.
А перестройці щоб звершитись,
Тре’ було Міші розлучитись,
Та як же зміг би він без Раї,
Як Рая першу скрипку грає?
Та ще й до того – так, до слова –
Пішла ва-банк на Іванова.
Воно-то ніби і дурниця,
Але це як вже подивиться...
8.1.1990 р.
СЕЛО, ЯК ЦВИНТАР
Чомусь невесело на серці,
А в голові якийсь сумбур,
Ніби хтось в душу сипле перцем,
І в слід за ним спускає бур.
Ніде під Сонцем не сховатись
І ні з ким випити сто грам,
Стоять пусті старенькі хати,
Де жив Семен, де жив Іван.
Помер Пилип, Марко і Костик,
Мій батько, мати і брати,
І я б в село приїхав в гості –
Але, до кого і куди?
Село, як цвинтар – тільки згадка:
Одні старі і наймити
І ще між ними тії слуги,
Яких панами нарекли.
Бо пан – то пан: то є володар
Над світом, а не над людьми,
А цей себе вважає Богом,
І в цьому винні тільки ми.
Панів нічого не цікавить
Окрім, як всіх закабалить,
Отож, пора нам всім подумать,
Як будем далі, хлопці, жить?
13.8.2001 р.
БУЛЬВАРЩИНА
Скрізь пішла бульварщина,
Скрізь пішла похабщина,
Наша Ненька-Матінка по руках пішла.
І сміються голосно
На Олімпі дядечки,
Що нарешті, їхня все-таки взяла.
Та не дуже ви радійте,
Виродки нехрещені,
Не завжди на світі масниця котам,
Буде ще на вулиці
І на нашій свято,
І прийде розплата – навіть і панам!!!
11.11.2001 р.
МОЛОТОК
Навіщо голови безмозким?
Невже, щоб шапки купувать,
Коли дорожчають ондатри,
І гроші нізвідки узять?!
А так і гроші цілі будуть,
Й макітра лишиться жива,
Як хтось кілком її огріє,
Як по снопу ціпком в жнива.
А руки й ноги хай ще будуть,
Руки в безмозких – молоток,
То хай хоч руки ще послужать,
Коли затрублять у рожок.
Народ все чує і все бачить,
Але мовчить,
Бо поки він ще й сам не знає,
Кому служить?
Народе мій! Та скільки ж можна
Отак дрімати і мовчать,
Невже не чуєш, як на площі
Сурми на сходщину сурмлять?
21.11.1990 р.
КОЗАЦЬКА ДУША
Я не хочу, щоб думали всі, так як я,
Але є поняття для всіх спільні:
Це порядність і честь, це щоб Ненька моя,
Як козацька душа, була вільна.
Не збираюсь літать я за хмарами, ні!
Як і всі, я істота наземна,
Але соромно надто за себе й людей,
Що душа в слуг настільки нікчемна.
А чому? Бо – вовки, бо вони – глитаї,
/Тут не знайдете кращого слова!/,
Бо порядні хіба ж так змогли б розорить
І лишити дітей наших крова?
8.5.1997 р.
БРАТУ ВОЛОДИМИРУ
Ні добрих слів, ні злості я не маю.
Лишився тільки смуток співчуття,
Коли тебе, мій братику, стрічаю
В старім жупані на краю села.
Давно в тобі погасли всі надії,
І ти живеш – аби, як кажуть, жить,
Бо всі твої найкращі світлі мрії –
То є той зуб, який завжди болить.
І в тому правда. Їй же Богу, правда.
Бо час уже не той, що був, настав,
Як на столах у всіх лежала "Правда",
Яку ніхто – крім тебе – не читав.
Якою ти, немов сліпець, пишався,
І тут тебе я можу зрозуміть:
Бо стільки літ ти в "люди" пробивався,
Щоб і собі – як Сталін – прогриміть.
І ти гримів, як всі тобі подібні,
На всіх і вся, неначе грізний пан,
Що навіть брата ти не пожалів би,
Аби сказав на кермача: баран.
Я не суддя й судить тебе не стану,
На це є Бог, є люд, з яким ти жив,
І ти, можливо, в тім не винуватий,
Що з тебе він начальника зліпив.
А зараз ти нікому не потрібний,
Коли лишивсь з вавками сам на сам,
А той, який довів тебе до вавки,
Ти тільки подивись, який відгрохав храм!
У нього, бач, і "Волга" персональна,
І хата більша, ніж у місті клуб,
А в тебе що? Квартира комунальна
І кожен день болить все той же зуб.
А зараз навіть дім він твій обходить,
То де ж вони, оті твої святі?
Чи хоч один спитав:
– Ну як, Володя,
Чи ти сьогодні що-небудь хоч їв?
Бо ті щурі сидять сьогодні в норах
Над награбованим й забули про людей,
Це якраз ті, яким ти стільки вірив,
Пишаючись їх величчю ідей.
До тебе я без злісті і любові,
І не в тобі шукаю я біду,
Адже з тобою ми одної крові,
Та кров я бачу – брата не знайду.
Та звинувачувать тебе я не беруся,
Бо нас усіх вели оті "орли",
Одне простить тим виродкам не можу –
Що брата ті від мене відняли.
Прости мене, якщо я винуватий,
Якби ти знав, як рвавсь завжди в село,
І так завжди тягло мене до брата,
А варт було приїхать – все гуло.
До тебе йшов завжди із хлібом-сілью,
Й завжди радів, коли ти посміхавсь,
Зате від тебе йшов мов із похмілля,
І що ноги не буде в тебе – присягавсь.
Та час проходив, рубцювались рани,
І знов тягло у батьківське село,
Де з радістю заходив я до Ганни,
Ніби рідні у мене не було.
Потім всю ніч ходив один по греблі,
Де зустрічавсь з думками юних літ,
Що берегли в ставку очеретянки,
Ніби казки про невідомий світ.
Ти про гріхи висловлювавсь сміливо,
А сам і вздовж, і впоперек грішив,
А от коли дружиноньки не стало –
Тоді лише її ти оцінив!
А ця твоя розгнуздана кобила
Не витримала навіть тижнів трьох,
Яка тебе, партійного, добила,
Як і до цього перших своїх двох.
16.2.1991 р.
ЯКЩО РОДИВСЯ СОБАКОЮ
Скільки ти не вчи собаку –
Задере одначе лапу.
12.1.1989 р.
ХАМЕЛЕОН
Комуністу
Він бив себе в груди, що кращий за інших,
Він бив себе в груди, що знає він все,
А я посміхався, дивився і думав:
Яке ж самовпевнене надто лице.
Він бив себе в груди: "Я – прапор прогресу,
Я – символ і розум, я – доблесть і честь!"
А решта усі, то нікчеми й дебіли,
Бо той, хто не з ними, для тих той – балбес.
Він бив себе в груди: "Я – совість народу,
Я – правда його, я – його гегемон!"
А я посміхався й дививсь на ту морду,
Й мені увижався – хамелеон.
Він бив себе в груди: "Я – чесний, я – справжній!"
Він бив себе в груди, що він комуніст,
А я посміхався й дивився на нього,
І дуже хотілось дать дулю під ніс.
О, краще б, мій брате, ти був безпартійним,
Тоді я б, можливо, тебе зрозумів,
А поки, мій брате, не чванься ти дуже,
А ближче пригляньсь до безсмертних томів.
І їх почитай, і до них придивися,
І взнай, хто ж насправді такий комуніст?
Це той, хто за правду під кулі кидався,
Й куди непотрібно не сунув свій ніс.
Бо той комуніст, що вогню не боявся,
Й за правду завжди він ішов в повний зріст,
Хто перший від благ, від посад відмовлявся,
І в груди не бив, що він є комуніст.
Для партії ти не прикраса, а – горе,
Для партії ти – то одвічна ганьба,
Бо ти її ім’я священе спотворив,
Бо міри і честі у тебе нема.
Ганьбиш її тим, що такий непутящий,
Ганьбиш її тим, що тупий, як скала,
Ганьбиш її тим, що тверезим ніколи
Не бачив тебе я ні жодного дня.
Ганьбиш її тим, що не маєш ти міри,
І тим, що у всьому ти завжди правий,
Ганьбиш ти ту книжечку, з ім’я якої
Світ наш почався новий.
А вам – всім прийдешнім і нашим сучасним –
Скажу тільки всього одне:
– Не партії творять й творили добробут,
А ті, безпартійні, хто сіє і жне.
23.4.1988 р.
НАС НЕ ПОДОЛАТИ
Все життя з неправдою боровся,
А чого сьогодні я досяг?
Замість шани вмазали по писку,
Що не той я взяв у руки стяг.
Розвернули в протилежний напрям
І сказали: ось туди іди,
Й знову я іду, як і раніше,
Тільки вже до іншої біди.
Люди! Зупиніться і не бійтесь,
Досить цим служити хом’якам!
Нас багато, нас не подолати,
Скільки ж можна вірити вовкам?
Знаю, що мої пройшли вже роки,
Та Бог з ними – я прожив своє,
Але жаль, що діти і онуки –
Кожен не доїсть з них, й не доп’є.
А тому благаю: зупиніться,
Досить нам тремтіть, як в таборах!
Бо тоді, як зможем розігнутись,
Отоді й осилимо свій страх.
Я не вірю, що колись бандитів
Наш народ не зможе подолать,
А тому, народе, піднімайся –
Хто не хоче безхребетним стать.
29.3.2003 р.
ЙОГО РАЦІОН
Сало, хліб і самогон –
Ось його весь раціон.
6.7.2006 р.
БОРИСУ ЄЛЬЦИНУ
В житті моєму вечоріє,
І на висках повис туман,
Коли по всій моїй державі
Промчавсь страшенний ураган.
Тоді ніхто не знав, не відав,
Що буде завтра, через рік,
Як над людьми, немов над світом,
Піднявсь цей мужній чоловік.
І білий дом, нарешті, рухнув,
І хоч гадюками кишів,
Та всі розбіглись ті, як мухи,
Як дикі кози із кущів.
І от, коли вже вечоріє,
І лине ніч у мій покій –
Горжусь тобою я, Росіє,
Що Єльцин є в душі твоїй!
Що розбудив він всю державу,
Як перший пролісок весну,
І що, нарешті, вся планета
Мов пробудилася від сну.
21.11.1990 р.
ДАЙ СИЛИ
Там, де зорі шепочуть в гаю над Дніпром
І в ромашках купаються білих,
Дай припастись мені до тюльпанчиків губ,
До твоїх кавунцят перезрілих.
Хочу пити любов, як іскристе вино,
І з’єднатись лише в поцілунку,
І в твоєму вогні, що в душі аж на дні,
Пошукать від журби порятунку.
Щоб подалі втікти від бандитів отих,
Що державу мою обкрадають,
Що від жиру й розваг кожен став, як варяг,
І самі чого хочуть – не знають.
Дай, кохана, мені стільки сили, вогню,
Щоб зібралась душа моя з духом,
І отих, що ганблять Україну й народ,
Міг я словом огріть, як обухом.
17.4.1997 р.
НОВІ БРЕХУНИ
Вже боюсь навіть слухати Раду
І останні новини вмикать,
Бо не можу терпіть, як там леді
Про любов до народу галдять.
Всі обізнані вже з цілим світом,
Знають все: де Гавайї, Бомбей,
Тільки й мова у всіх них про літо,
Про футбол, ресторани, хокей.
Я не стану душею кривити
І гріха в тім не стану таїть:
Стало й справді в нас весело жити,
Але тим, в кого віла... стоїть.
То ж радійте, пишайтесь і смійтесь,
Що у нас вже не буде весни,
Що у нас розвалилося військо,
І при владі – нові брехуни.
Перші крали, то й нам хоч давали,
Хтось з них в гречку частенько стрибав,
Але з ким цього в нас не бувало,
Якщо статус в житті дозволяв?
А сьогодні вже всі не вилазять
З теї гречки – в кого й не стоїть...
І забули про честь, і про ЗАГси
За якихось усього сім літ.
Все що бачать ламають, хапають,
Як татари підряд все гребуть,
І з – під лоба на нас поглядають,
Щоб і ще щось із нас хапонуть.
Бо сьогодні анархія повна:
Все що хочеш – бери і роби,
І ніхто тобі й слова не тявкне –
От для чого їм треба раби!
7.2.1997 р.
ОПТИМІСТ
– Чому на фрезерний втік Сава?
– Бо там оцінки кращі ставлять.
25.2.1981 р.
ДЕНЬ І НІЧ
Пройдуть літа, а молодість ніколи
У тій душі, яка вогнем горить,
У тій душі, що любить ріки, гори,
У тій душі, де веснами шумить.
Тремтить осика листям білоликим,
І кожен раз не знаю я, де стать?
І кожен раз, коли я вийду в поле,
То хтось немов гукає пошептать.
І я іду. Вслухаюсь в далечіні,
Які всю ніч шепочуться в гаях,
І бігають по полю, ніби тіні,
В яких як ніч – завжди ночує страх.
Шумлять гаї, шепочуться, шумують,
Шипшина колеться, як кінчик олівця,
Але все те ніхто не помічає,
Що ніч і день – безкрайні й без кінця.
Отак вони по Всесвіту й блукають:
І день, і ніч у парі – все життя,
Ніби один одного доганяють,
І все іде по задуму Творця.
Шумлять гаї. З шипшиною шепочуть,
А далечінь безмежна і ясна.
А я іду. Літа іти не хочуть,
Коли в душі – шепочеться весна.
7.12.1961 р.
В ФІЛАРМОНІЇ
Нілі Крюковій
У вестибюлі до прем’єри
Стояли мирно глядачі,
І от, нарешті, вийшла Ніла
З томом Шевченка в голові.
А хтось із тих, що зверху слухав,
У розпорядника спитав:
– Чи не сказали б мені, любий,
Хто цю крамолу написав?
Бо в ті часи проти начальства
Ти спробуй що-небудь скажи,
Тебе пошлють телята пасти
Разом з дітьми на Соловки.
9.11.1990 р.
СУЧАСНИМ ГЕНІЯМ
Ну за що, скажіть, поети,
Поважати мушу вас?
Бо коли я вас читаю –
Ніби трачу я свій час.
Краще б вже піти з косою
Й десь у полі покосить
Або чогось, коли смеркне,
У красуні попросить.
Бо поезія, мій любий,
Я б сказав, що то не гра,
Щоб хвалити тих бандитів,
Що вбивать давно пора.
Чи, можливо, поважати
За ті гайки, що писав,
Чи за те, що всім бандитам
Ніби пес ти догоджав?
Чи за те, що днем і ніччю
Ти кричав їм всім "ура!",
Як ті вішали невинних
Майже з кожного двора.
Бо поет, якщо він справжній,
Пише не за гонорар,
Бо поезія для нього –
Не корито, не базар.
А якщо й писати буде
Він колись за гонорар,
То за тих, що не допустять
Сталінград і Бабин яр.
18.6.1990 р.
КРИТИК
Вітер віє, вітер віє,
Розмовляє з митником,
Той, хто сам писать не вміє,
Той стає вже критиком.
30.6.2004 р.
СТОРОЖ
Якщо ти сторож й хочеш жить?
Ти мусиш знать: де й що лежить.
7.4.2000 р.
ГЕНЕРАЛИ
Я ніколи не був комуністом,
Бо не бачив там щирих людей,
Хоч, якщо вам сказати відверто,
Був прихильником їхніх ідей.
Ця ідея, звичайно, не нова:
В ній закладено вчення Христа,
А тому, як прийшлось вже до слова,
Я завжди був за вчення це "за!"
Але ця, як і інші ідеї,
То лише для бандюг прикриття,
Для отих, які рвуться до влади,
Прикриваючись ім’ям Творця.
Бо під цим прикриттям генерали
Гвалтували людські почуття,
А тому й не хотів я, щоб предки
Проклинали мене все життя.
А тому я завжди проти партій
І так названих світлих ідей,
Бо за ними стоять цілі банди,
Щоб зручніше неволить людей.
13.5.1997 р.Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com