Втомленi гори - Страница 8

СОЛОВКИ
Біля хати зажурились
І притихли ясени.
Як згадаю про минуле,
Хоч сьогодні хорони.
Роки-роки молодії,
Ніби в полі скакуни,
Хто ж мені сьогодні скаже,
Де поділися вони?
Над лісочком Місяць сходить,
Над лісочком сплять віки,
А мені ще й досі сняться –
Магадан і Соловки.
18.10.1997р.
НА НИВКАХ
Прощай, мій парк, – куточок райський,
Тебе, як жінку, полюбив,
Бо у твоїх озерах синіх
Свою я молодість лишив.
Прощай! Люблю і незабуду
Твою небесну я красу,
І якщо в Києві ще буду –
Обов’язково навіщу!
26.6.1992 р.
ЗГУСТОК ЕНЕРГІЇ
Іду із тяжкої роботи,
Із втоми викручую сміх,
Бо сміх – то здоров’я нації,
І мусить він бути для всіх.
Сміх – то є згусток енергії
І вибух незвіданих сил,
З яких в нас пульсують спермії,
Щоб світ наш у ніжності жив.
Іду із тяжкої роботи,
Із втоми викручую сміх,
І стогнуть під вечір чоботи,
Які я знімаю з ніг.
16.10.2001 р.
ІНТЕЛІГЕНТ
В студентських гуртожитках
Від КУНГа й КаПеІ
Студентки і студенти
Якісь глухонімі:
Ні здрастуй, ні бувайте,
Ні шість тобі, ні п’ять,
Пройдуть, як без’язикі
Й не знаєш, що казать.
Отож, дивлюсь і думаю:
І це – інтелігент,
Це той, що завтра буде,
Можливо, Президент.
Це той, якому завтра
Довіримо Дніпро,
Довірим Україну
І все своє добро.
І що з такого генія
Ти завтра зможеш взять,
Як він уже сьогодні
Пройде – й ні шість, ні п’ять?
Якщо уже сьогодні
Для нього ви – ніхто,
Хоч ви його наставник,
Фундамент і пальто.
12.1.1998 р.
ТАМ, ДЕ ШЕПЧУТЬ
Мене не влаштовує місто, де шепчуться,
Але й не люблю, де кричать і гудуть.
Я слухати хочу, як жайвір співає,
І весело квіти у лузі цвітуть.
Як голосно в полі дівчата співають,
І люди, сміючись, Хрещатиком йдуть,
Я зовсім не проти і сам випить чачи,
Але не люблю – там де п’ють і плюють.
5.5.1997 р.
ГОМО
Міняю злість на милість я,
Адже я ГОМО – не свиня...
18.4.2004 р.
КІТІКЕТ
Зника любов, як зайчик на стакані,
І гасне світло вже в моїх очах,
І вже мене не манять в поле Ані
Так, як колись, в юначих добрих снах.
І не шумлять так, як колись, тополі,
Можливо, я вже став недочувать?
І як колись, не стогне вітер в полі,
Навіть в селі собаки й ті мовчать.
Мовчить Вкраїна, ніби оніміла,
Народ сопе – завали розбира,
Ну а земля, немов осиротіла,
Вже кожний третій вимер із двора.
Мовчать раби, а банда розкошує,
І я одне не можу зрозуміть:
То де ж той Бог, якщо він нас не чує?
Хотів би я почуть на це отвіт
Мовчать Боги. Мовчать воли колгоспні,
Поки їх всіх, як нутрій, обдеруть,
І їхню шкіру й жалюгідні кості
На кітікет бандити перемнуть.
7.2.1997 р.
ЗОЛОТА МОНЕТКА
Я люблю людей хоробрих,
Чесних, гордих, з буйством злив,
Що не стануть словом терти,
Щоб хтось більше заплатив.
Бо в таких людей, що слово,
То – монетка золота,
І нагадують ту діву:
Бакс гони і я – твоя.
16.2.1997 р.
САМОВПЕВНЕНИЙ
Той, хто на всіх налазить рогом –
Вважає, що родився Богом.
28.5.2003 р.
КИДАЛО
Я за тебе стояв горою,
Замерзав на Майдані всі дні,
Так заслухавсь твоєю я грою,
Що повірив я навіть брехні.
Я надіявсь, я вірив у тебе,
Як нікому, ти вибач мені,
А тут грім ніби з ясного неба:
Президент не на тій стороні.
Сотні тисяч у нас вже шоковані,
Ніби дулю ти дав всім під ніс,
І став майже такий, як і Кучма,
І відомий Петро-скандаліст.
Більше вже я не вірю нікому:
Вам усім на людей наплювать,
Вам потрібні лакеї, бездомні –
Ті, що будуть вам попу лизать.
А сьогодні, як став Президентом,
Помаранчевий став вже якийсь!
Чи то й справді нема в світі честі,
То ж кому ми на вірність клялись?
Та і я був одним з тих нещасних,
Що повірив в шикарну брехню,
Що ж тепер я скажу своїм діткам,
Як сьогодні з Майдану прийду?
4.10.2006 р.
ПРЕЗИДЕНТУ
Оклад бандитам ти підняв,
Щоб кожен з них не грабував,
Та ті уже не брать не можуть –
Оклад й в сто тисяч не поможе.
Бо ті, що брали – й будуть брать,
Навіть, як руки відрубать.
Адже, хто буде їх судить,
Як скрізь, де станеш, там – бандит?
Психолог з тебе препоганий,
Бо ти не звідти все почав,
І хоч, як Швейк. ти хлопець – бравий,
Але ти партію програв.
5.10.2006 р.
РОЗМАЗНЯ
Всі порядні мають "Мерси",
Хто вже навіть й БМВ,
Ну а Ющенко до влади
На "горбатому" іде.
Ну хіба ж то є не сором,
Зупинімось на момент,
Як іде балатуватись
Із "горбатим" Президент?
Та якщо такий він бідний –
Це хіба не аргумент?
То ж нащо такий, пробачте,
Нам потрібний Президент?
Та хіба то вже політик –
Це кажу я, люди, вам –
Що не може заробити
Ні собі, ані людям?
Тож, нащо такий потрібний,
Вибачайте, прохіндей,
Щоб і далі тільки мучить
І своїх, й чужих дітей?
Ніби в нас й не Перше квітня,
Як відверто вам сказать,
То ж чи варт такого дурня
В Президенти вибирать?
От і виберіть повторно,
Ви такую розмазню,
І п’ять років знову будуть
Всі сидіть на букві... "ю"..
Будучи п’ять літ при владі,
Це хіба не аргумент,
Іздить й досі на "Горбатім"!
Та хіба ж це Президент?
11.11.2009 р.
БІДНЕНЬКИЙ
Ну а цей іще бідніший...
От пішли у нас мужі!
Взагалі нема машини,
Та зате – два гаражі.
11.11.2009 р.
НЕДОУМКИ
Я дивлюсь на їхню наглість,
Й якось боляче мені.
Що оті два "супермени"
Думають, що всі дурні?
11.11.2009 р.
АДВОКАТ
Ми – люди надто принципові:
Як є в вас бакси стопудові,
І будь ти злодій чи бандит,
Заплатиш? – буде і вердикт.
Ми будем захищать хоч чорта,
Була б грошей у нього торба.
Немає грошей? – будь хоч геній,
Хай бідних захищає – Ленін!!!
Ми б захищали і ораву,
Та не працюєм на халяву,
Ми – адвокати, люди честі,
Дерем з усіх: і з батька й з тещі.
А що про нас говорять люди –
На те ми чхать хотіли всюди!
Дивлюсь на тих я ерудитів,
Що захищають в нас бандитів,
І тихо думаю про себе:
А як же честь, порядність, небо?
От вам і вір у справедливість!
Чого ж ми всі, скажіть, добились,
За що стояли на Майдані
Наші Марії, Ані, Тані?
Невже за тих, що з горла пре,
Щоб їм добавили іще?
6.6.2006 р.
КАМАЗ
Морда, як в КАМАЗА скат,
Зразу видно – депутат.
22.4.2006 р.
ВРИВАЮСЬ В КОСМОС
Вже не влаштовує сьогодні
Усе, що я донині знав,
Мій розум в космос вже, як в поле
Скакун веселий поскакав.
По Всесвіту, по океанах,
По Сонцю, Місяцю, зірках,
Щоб потім, з Космосу вернувшись,
Міг спалахнуть в нових думках.
18.1.1997 р.
СВІТ – ГАРЕМ
Весь світ – гарем, а ми – султани,
Це всім давно відома річ,
Бо нас оточують путани,
Як світлий день і темна ніч.
Тому й ходжу я у діброви,
Аби послухать солов’їв
Й всю ніч дивитися на брови
Серед веселих яворів.
Не хочу палаців, ні храмів,
А якщо храм – лише в душі,
Тому й терпіть не можу хамів,
Що брешуть як і їх вірші.
Тому й люблю гаї, діброви,
Люблю поля я запашні,
Де ходять в полі чорні брови
Й за ними – всі думки мої.
4.5.1997 р.
ЖИТТЯ – СПЕКТАКЛЬ
Я світ вважаю надто мудрим,
Як, скажем, гру у доміно,
Й тільки недавно зрозумів я:
Життя людське – це як кіно,
Де все продумали до крапки –
Ті Мойши, Пашки – фахівці,
В яких давно вже, любі, з вами
Всі сидимо ми на кінці.
1.2.1997 р.
ДИВІДЕНДИ
Якби мене батько навчив був брехать,
Або хоч би як прикидатись –
Сьогодні в житті я б не став жебраком
Й по світу не став би тинятись.
Сьогодні я, певен, вже б мав "Мерседес"
Чи іншу б якусь іномарку,
Й купався б десь в Ялті серед стюардес
І їв би ікру, пив би чарку.
Бо той, хто сьогодні на честь наплював,
Собі накрутив дивіденди,
Двох слів він не може до купи зв’язать,
А він уже – став Президентом.
І все ж, я не заздрю таким ані чуть,
Бо шельму, як кажуть, Бог мітить,
Тому краще буду спокійно я спать
І міцно хай сплять мої діти.
Бо знаю: безкарним не може буть зло,
А стогін не бути почутим,
Отож, як сьогодні тобі повезло,
То ти не викручуй всім руки.
19.12.1997 р.
ДВОХГОЛОВИЙ ПРОВОКАТОР
Із кожним днем все важче встать,
Зникають сили десь хутенько,
І все ж, не можу я мовчать,
Коли мою грабують Неньку.
Коли ще й досі в наш-то вік
Є провокатори – лужкови,
Які, щоб рейтинг свій піднять,
Ладні зірвать з усіх підкови.
Й вони далеко недурні,
Дурнями вбивці не бувають,
Вони підпалять і підуть,
А дурні – Крим хай розгрібають.
21.1.1997 р.
ЯКЩО СВЕРБЛЯТЬ РУКИ
Люди, люди! Всіх світів і націй
Вслухайтесь у пісню солов’їв,
І невже цей патріарх-чудесник
Вас своїм він співом перегрів?
І невже ми мало пережили
Горя, лиха і дитячих сліз,
І невже не боляче дивитись,
Як старий на милицях поліз?
Як горіли і міста, і села,
Як живих палили у вогні,
І невже із пам’яті людської
Можна оті вивітрити дні?
Люди, люди! Стійте, зупиніться!
Перестаньте гратися вогнем!
Бо ніде ніколи будь-які ракети
Вам не допоможуть, войовничий Сем.
А як руки в тебе засвербіли дуже,
То за слово, бовдуре, ти мене прости!
Так знайди такую ж ти бандитську пику,
І вже скільки хочеш в неї ти гати.
Бийте скільки влізе ви один одного,
І горіхів стільки в душу ту напхай,
Щоб із вас вже жодний,
як колись проснеться,
Не казав, що пекло – краще є за рай.
8.7.1981 р.
ТИМ, ЩО БІСЯТЬСЯ
Якщо не любиш ти людей,
Будь ти хоч тричі імператор,
Для людства ти – не Одісей,
А просто – підлий провокатор.
Людям потрібна не війна,
Доїть ракет ніхто не буде,
А ти доводиш, що вона –
Ніби прогрес несе всім людям.
5.11.1982 р.
МИР – ЦЕ ТРОЯНДИ
Я пам’ятаю крик і сльози,
І роки страшної війни,
Як навіть плакали берези
А разом з ними – ясени.
Як мати плакала все літо,
Сльози ховаючи щораз,
А нас бомбили мессершмідти,
З землею змішуючи нас.
Я пам’ятаю: фріц поганий
Топтав троянди під вікном,
І ті стогнали теж, як люди,
Під їх фашистським чобітком.
Топтав геть все, що червоніло,
Бо цього кольору боявсь,
І в нього пика сатаніла,
Як колір крові появлявсь.
Я пам’ятаю, до окопа,
Як месер в небі появлявсь,
Навіть Сірко, немов з окропу,
В бліндаж з людьми разом ховавсь.
Його розумні пильні очі
Все розуміли як людські,
А поруч охали фугаси,
І рвались кулі запальні.
Я пам’ятаю в ніч ту грізну,
Як небо все було в вогнях,
Батько забіг з передової
Весь у крові і в синяках.
І хоч навколо рвались міни,
Батько нас всіх поцілував,
І, обіймаючи всіх зразу,
Весь закривавлений стояв.
Він говорив: о, дітки любі,
Яке це щастя – буть разом
І грітись в хаті біля грубки,
А не в окопі із Сірком.
Яке це щастя, як в садочку
Весь день розгулюють дрозди,
Я б радий спати і в воронці,
Щоб з вас ніхто не знав війни.
12.8.1961 р.
КОЛИ ПЛАЧУТЬ ДІТИ
Люди, погляньте, який ясний Місяць,
Чи ж ненабридло стрілять вам і вішать?
Люди, погляньте, як світяться зорі,
Чи ж на планеті без війн мало горя?
Люди, погляньте, яке ясне Сонце,
Чи ж не набридло дивитись в віконце?
Ні! Не закриєте вікна бетоном –
Атомна бомба знайде і під домом!
Ні! Не сховаєтесь ви ні на мить,
Навіть, як дуже захочеться жить!
Люди, послухайте звуки гітари,
Нащо ж, скажіть, вам ті вічні кошмари?
А того, хто каже, що треба війна –
Без суду і слідства судіть чурбана.
Світ наш великий, та місця не стане
Всім, хто на світ наш гарматами гляне;
Ті, хто обвуглить невинних дітей,
Знайте: знайдеться й на їх Прометей.
А потім, як з них хто залишиться жить,
То буде ще смерті у Бога просить.
Буде роками ходить і шукать –
З ким би зустрітись, щоб слово сказать.
Може вам важко це все зрозуміти,
Так в чім винуваті берізки і діти?
Та звідки ж у всіх вас собача та лють?
Та вас же й в могилах усі проклянуть!
Я – будівельник. Родивсь будувати.
Скільки ж ви будете світ руйнувати?
Згарища, попіл. Чи ж вам не набридли
Сльози вдовині, руїни і злидні?
Чи вам, якщо більше біди на землі,
То тільки тоді ви – царі й королі?
27.10.1966 р.
ДОЖИЛИСЬ
Як хочеш бути адвокатом –
Не смій судити депутатів.
6.6.2006 р.
ОСТАННІЙ ВОЇН
Люди народжують дітей,
Бо в них Майбутнього основа,
Щоб не пропав людський наш труд,
І не пропало Боже слово.
Люди народжують дітей
Ні для гармат, і ні для воєн,
А для продовження життя,
Щоб зник останній в світі воїн.
Щоб зникли полум’я війни
І щоб не гинули планети.
Люди, народжуйте синів
Та не давайте їм багнетів!
Бо зрозуміть нескладно річ,
Заглянувши у давність часу,
Чому на протязі сторіч
Гинули нації і раси!
Адже Господь нам розум дав
Щоб ми творили і любили,
А не для того, щоб вбивать
Тільки тому, що ти – Гаврило.
24.9.1967 р.
КРАЩЕ ПРИТОНИ
Якби усі оті трильйони,
Що йдуть на війни і на зло,
Пустить для щастя всіх народів,
О як би – всім нам повезло.
Ви уявіть, третина люду
В світі працює на війну,
Друга третина – захищатись
І тільки третя – на весну.
І я, напевно, не обмовлюсь,
Якщо скажу такі слова,
Що краще бари і притони –
Ніж смерть, розруха і війна.
Краще всім світом розважатись
Та з жіночками "воювать",
Ніж руйнувати і вбивати
І це – геройством називать.
20. 8.1982 р.
В КРАЇНІ ДИКУНІВ
А десь і соняхи квітують,
А десь і віволга співає,
А десь закохані всю нічку
В кохані очі заглядають.
Десь косять сіно косарі,
І я також нарівні з ними,
Піднявшись рано до зорі
Дзвінкоголосі сиплю рими.
А десь в країні дикунів
Риють печери, бомби кроять,
Навчають убивать синів,
І підживлять поля, як гноєм.
То ж треба повним буть придурком,
Щоб внукам виписать патент,
Щоб ті жили в норі з єнотом,
Бо він сьогодні – Президент.
Чи ти від роду божевільний?
Не Президент ти, а – бандит,
Бо, якби був ти Президентом,
На кров не мав би апетит.
Їм би розпалювать пристрасті,
Бо крові їм хочеться, крові,
Бо що їм до горя людського,
І що до чужої любові?
10.8.1981 р.
ПОДУМАЙТЕ ПРО ДУШУ
Ніхто не знає, скільки буде
Він в світі Божому ще жить,
То ж чи потрібно всім нам, люди,
Скандалить, цапаться, грішить?
Пора й про душу вже подумать,
А не про золото й живіт,
І що про тебе скажуть люди,
Як залишатимеш цей світ?
7.2.1967 р.
ЗУПИНІТЬ БОЖЕВІЛЬНИХ!
Більшої краси і насолоди
Від кохання у житті нема,
А тому і вижили народи,
І цвіте трояндами весна.
Люди, люди! Бережіть кохання,
Мир і Місяць, Сонце і гаї,
Бо хоч жити можна навіть і в пустелі,
Але як же можна жить без солов’їв?
Як же жити можна без очей коханих,
Без очей щасливих, ви мені скажіть?
А тому, благаю, ви часу не гайте
Й тих, що хочуть крові, люди, зупиніть!
Бо не буде щастя ані вам, ні дітям,
Бо в печерах жити міг лише дикун,
Ну а нам берізка простягає віти,
Віти, ніби руки, як малий пустун.
Зупиніться, люди! Зупиніться, люди!
Мир гаям потрібний, селам і містам,
Не нейтронні бомби, а жіночі груди,
Нам – людям потрібні – пісня, хліб, бальзам.
Уявити страшно: що то вбить кохання!
І не долюбити, і не докохать,
І з твого коханого чи з твоєї милої
Шкіру ніби з жаби з кожного з них знять.
О, прокляті вбивці! Вам би кров,
страждання!
Вам би генеральські, маршальські чини,
Щоб на вас дивились, як на суперменів
Ваші недоумкуваті донечки й сини!
О, прокляті вбивці! Вам би кров,
страждання!
Згиньте, божевільні, поки є гаї,
Поки є на світі чарівне кохання,
Й поки ще співають людям солов’ї.
18.7.1981 р.
ХТО Є ХТО
Всі вже знають, хто є хто:
Хто Кравчук, в хто Махно.
18.7.2003 р.
НЕ ВІРЮ В ТИШУ
Тихо-тихо в степу,
А в душі – урагани,
Буреломи, тайфуни
І холодні дощі.
Бо ніколи ніде
Знать не будем ми спокій,
Поки житимуть в світі
Безхребетні ссавці.
Бо у нашім житті
Де не глянеш – хамлюги,
Бізнесмени-рвачі,
А в верхах – кримінал,
Який творить для всіх
Він нестерпні умови,
Щоб кидало людей
То у холод, то в жар.
А тому без меча
Я не можу ходити,
Хоч хотів би співати
Про кохання, весну.
А тому, якщо меч
Ще не можу лишити,
Значить, я ще не вірю
В житті – в тишину.
3.12.1968 р.
ЇХ СВЯТО
Війни були і, звісно, будуть,
Поки при владі будуть іуди.
Що їм від того, що хтось помирає,
І грошей ні в кого на ліки немає?
Радість для них – це коли в людей горе,
А ще більша радість – як крові там море,
Бо кров міліонів, то вічне їх свято,
А хто непокірний, тих можна й за грати.
Бо правда для них, то закони є Лінча,
Дикі порядки Середньовіччя,
Будьте ж уважними й пильними, люди,
Поки на тронах гарцюють – іуди.
1.8.1968 р.
ЛЮДИНА КОСМОС ПІДКОРИЛА
Людина Космос підкорила,
І майже Місяць обняла,
Не вірю я, щоб ця людина
До миру шляху не знайшла.
Ви тільки лише придивіться,
Яка людина чарівна,
Невже по Божому велінню
Для смерті створена вона?
Ні! Я не вірю, що Планету
Перемішають із вогнем
Оті, в кого душа з багнетів,
Й не розлучаються з мечем.
Ні! Я не вірю й вимагаю
Себе і людство поважать,
І хоч би як свербіли руки –
Але їм волю не давать!
А як хто хоче дуже крові,
Знайди таке ж хамло, як сам,
Й пуляйте ви один в одного,
Поки не вивернетесь там.
2.6.1967 р.
УКРАЇНІ
Моя любов – ти, Україно,
І ніжність вся моя в тобі
В піснях веселих солов’їних,
В твоєму щасті і журбі.
І ти – це мій початок сили,
Моя любов, моя сім’я,
І де б по світу не носило –
Однак прийду до тебе я.
Прийду, щоб предкам поклонитись,
Сусідам шану передать
І за Майбутнє помолитись,
Як буду світ цей покидать.
24.6.1967 р.
НАДІЙСЬ НА СЕБЕ!
Я не надіявсь ні на батька, ні братів,
Тому й досяг – чого хотів.
18.4.2004 р.
ВТОМЛЕНІ ГОРИ
Моїй матері Марії Василівні присвячую
Люба мати моя! Я за все тобі вдячний,
Ти навчила мене і жаліть, і любить,
Ти навчила мене і радіть, і сміятись,
І за те, що не вчила, ненавидіть і мстить.
І для мене цей світ нарекла ти казковим,
Як на нього дивлюсь – він і справді такий,
І сміються з берізками втомлені гори,
І щось мріє вербичка, а вечір який!
А що робиться там, де палаци, де трони,
А що робиться там, де гарячі моря?
Де ніколи ніхто і не бачив ікони,
Бо на місці ікон в них ікона сво-Я?
Бо якби той, хто ТАМ, та він вірив у Бога,
Бо якби той, хто ТАМ, нам-людям співчував,
То ніколи б в житті не приніс стільки горя,
І якби вже сам крав – то і нам би давав...
Рідна мати моя, я за все тобі вдячний:
Ти навчила мене і любить, і прощать,
Але як же оті, в яких ген які дачі,
І де можна було стільки грошей їм взять?
І невже мої друзі – всі тупі і ледачі,
І невже в них ні в кого – ані мозку, ні рук?
То ж чому ти мене не навчила брехати
І дивитись всім в очі, як це робить Кравчук?
28.9.1968 р.- 9.2.2007 р.
ПРОКУКУКАЙ, ЗОЗУЛЕНЬКО
Надворі тепло, як весною,
От тільки жаль – нема зозуль,
А так хотілось під вербою
Сказать:
– Зозуленько, кукуй!
Кукуй! Так хочеться знать правду,
Скільки ще нам на світі жить,
Чи й справді ми такі нездари,
Що нас нема за що любить?
27.1.1975 р.
СИНЯК
Я пішов із другом на Хрещатик
/Це було якраз у вихідні/,
Бо хотілось дуже поштовхатись
В тому товаристві і мені.
Й де не стань – там Алла Пугачова,
Барабани вибивають дріб:
– Вчора завалили Горбачова,
Став дорожчим цукор в нас і хліб.
Підняли квартплату у три рази,
А жінки вже стали, як товар.
Стали очі всі на всіх шарашить,
Кидать стало в холод нас і в жар.
А придурки б’ють у барабани,
І кричать невігласам: Ура!
Може прийдуть нові генерали,
Що людей позбавлять і двора!
І стає їх більше все і більше,
І ще більший став в них апетит.
Словом, так і видно, що до влади
Рветься не хто інший, як бандит.
Та до того в нас нікому діла,
Люди дудлять водку і шмурдяк,
А про те, що буде, і не мислять,
Як на троні всядеться синяк.
Все було задумане панами
Й світ вже був поділений давно
Тими ізраїльськими синами –
Все, як у найкращому кіно.
4.7.2001 р.
ЧОМУ Я РВУСЬ ДО ВЛАДИ?
– Чому я рвусь до влади? Бо знаю добре я,
Що в мене будуть пільги і житиме сім’я.
Бо жить біля корита – це не бетон носить,
Це – Ялта, Гагри, Сочі й нічого не робить.
24.2.1990 р.
ДЕРЖАВНІ...
Проходимцям і ділкам
Всім відкриті двері,
І ті хлопці служать нам
Тільки на папері.
Й щоб про них хто не казав –
Хлопці унікальні:
Їм дозволено усе,
Бо ж вони – державні!
6.2.1997 р.
ШЕРШЕНЬ
Збудували ми Магнітку,
Збудували Дніпрогес,
А тепер, немов непотріб,
Всіх старасеньких під прес.
Де ще є така держава,
Де ще є такий народ,
Щоб старих, неначе бидло,
Як хотіли – в хвіст, і в рот?!
6.2.1997 р.Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com