Втомленi гори - Страница 3

ЖЕБРАКИ
Людей, якщо сказать між нами,
Ніби створили жебраками,
Щоб ми, відтоді як родились,
То щось у кожного просили.
У Бога, щоб гріхи простив,
Яких ще ти і не робив,
Бо як любов вважать за гріх,
То це хіба, скажіть, не сміх?
За гріх, вважаю, буть злодієм,
Але злодії – всі живуть,
За гріх вважаю я убивць,
Та їх законом бережуть,
За гріх вважаю гвалтувати,
Але гріху немає меж,
А Карпачова всім доводить,
Що всі бандити – люди теж.
Народ, державу обікрали,
І їм все з рук. Їм все – дарма.
– Кого судить?– Кравчук питає, –
Як винуватого нема?
Гонгадзе вбили – вбили віру,
Для вбивць в’язниця – не зима,
І хто повірить в справедливість,
Як винуватого нема?
А хто ж тоді Кравчук і Кучма,
Що обібрали всіх до ніг?–
Хотів би в Бога запитати,–
Чи те, що творять, – то не гріх?
Ось рветься знов у депутати
І не боїться він гріха
Отой, що втік недавно в Штати,
Бо гроші кінчились в Павла.
Бо де ще є така держава,
Де можна вільно грабувать?
А нахватавсь – тікай у Штати,
І можеш ти на всіх плювать.
13.10.2005 р.
ПОДРУГА
Яка ж ти, скажи, подруга,
Як не заступишся за друга?
21.8.2002 р.
САМА ПРИБІГЛА
Сучий син прибіг з весілля,
Й так спішив, аж почорнів,
І додому за собою
Й шефу жіночку привів.
– Де ж ти взяв таку красуню? –
Шеф до пса, що бив хвостом.
– Де я взяв? Сама прибігла
За моїм ось поводком.
10.6.1992 р.
КАНДИДАТ І ДЕПУТАТ
Я дивлюсь, як всі рвуться до влади,
Скільки галасу і запевнянь,
Що не завжди даси собі раду,
Хто з них справжній, а хто із них – дрянь?
Гриць кричить, що віддасть людям землю,
А Петро – що потроїть оклад,
Хтось – що знищить він Київську греблю
Й наведе у державі лад.
А четвертий: –Продовжу відпустки!
П’ятий каже: –Чорнобиль зітру!
Шостий каже: –Дам всім перепустки
На Динамівську з Селтіком гру.
Рот роззявиш: кого вибирати?
І за кого кидать бюлетень?
А як вибереш ти його в "слуги" –
Як відразу настане мігрень.
Бо як тільки до виборів пруться –
Всі шляхетні, немов паничі,
А як тільки на Трон заберуться,
Замість янгельських крил – рогачі.
Видно, влада – це яблуко чварів,
Бо, забравшись на самий Олімп,
Він і носа свого вже не бачить,
Розважаючись в посмішках німф.
Видно, влада аж страшно сказати –
Варто лише до неї дійти! –
Вимикає в них пам’ять й про матір,
Щоб не відали люди, хто ти?
10.1.1990 р.
СУХА ТРАВА
Й соціалізм, й капіталізм – суха трава.
Якщо настав вже катаклізм – пусті слова.
Світ ненажерливий і злий, що гріх таїть?
Всі хочуть якнайменше дать, а всіх –
доїть.
27.9.2000 р.
ЛЕТЯТЬ ВІКИ
Летять віки й оновлюють планету
Гірляндами-витками світлих чар,
А десь в гаях сидять нові поети
І розумом сягають вище хмар.
Колись сидів і я біля кургана
Так як вони сьогодні у гаю,
Де перше слово вимовив я "мама",
А друге слово вимовив "люблю".
І якщо хто в гаю бував ночами,
Той, певно, чув, як тьохкав соловей,
То він нагадував поетам,
Щоб пам’ятали про людей.
3.4.1990 р.
ХРУЩІ
Душа мовчить, утомлена, як хмара
З якої ллється піт, немов дощі,
А я читаю мудрого Омара
Під вербами, де носяться хрущі.
І я радію, що не всі пропали,
Що стронцій їх не винищив ще всіх,
Бо ті хрущі моє дитинство знали
І верби ті, що я садив для їх.
А нелюди ще й досі травлять ріки,
Забруднюють озера і моря,
І пляшками з-під пива й пепсі-коли
Закидали вже майже всі поля.
10.6.1990 р.
НОТИ ЩАСТЯ
Як би я хотів з тобою
Десь у полі заблукать,
І дивитись, як над нами
В світ новий віки біжать.
Як веселий в небі жайвір
Гладить Сонечко крильми,
Й сипле з неба ноти щастя,
Щоб жили щасливо ми.
25.3.2000 р.
МАНДАТ
Наші люди зубожіють,
А куди не подивись –
Всюди форди, мерседеси,
Чи було таке колись?
Скрізь такі у всіх паркани,
Що і в казці не знайдеш,
Що конем уже й казковим
Чорта з два перестрибнеш.
От навіщо владі треба
Недоторканий мандат?
Щоб ніхто не зміг у неї
Награбоване віднять...
7.11.2000 р.
ЗАГАРБНИКИ
Щоб дав Ющенко зарплату
Всім панам, яку дав нам,
То я певен, що в державі б
Наступив давно вже храм.
Й не було б в державі нашій,
Ні інфляцій, ані криз,
Ну хіба ж це для вкраїнців
Ви скажіть, не був сюрприз?
А то кущ собі зірвали
Без усяких на те прав,
Чом би їм й не шкірить зуби,
Й не ловить по світу гав?
27.7.2000 р.-2006 р.
НАС НЕ ПОДОЛАТИ!
І хоч нам кругом підніжки,
І хоч скрізь нам тумаки,
Але ж ми народ терплячий,
Недаремно ж – козаки.
А тому, шануймось, люди!
Бережім свій оберіг,
Бо ніхто ще, навіть Цезар,
Свій народ не переміг!
28.7.2000 р.
ЕРУДИТИ
На очі мов найшла вуаль,
І того не помітили:
Як це так трапитись могло,
Що волю ми прокліпали?
І хтозна-кого тут винить,
Бо всі в нас ерудити,
І вміли так заговорить,
Що вже пора й на сполох бити!
6.4.2003 р.
НОВЕ МИСЛЕННЯ
У магазинах все було,
Але купить не міг ніхто.
І люди з голоду вмирали,
Ті, що і сіяли, й орали.
А що ж пани? А що пани?
Сміялись голосно вони,
Для них людина – не людина
А"говорящая тварина".
Ну а тварина – є тварина...
Бери батіг, а можна й дрина
І поганяй або доріж!
Треба ножа? Дадуть і ніж.
28.12.1993 р.
МИРНИЙ АТОМ
Прийшла весна в своєму розмаїтті,
І поле все джмелями загуло.
І чорногуз з гнізда, що на повітці,
Дививсь, неначе гетьман за село.
Стоїть верба, пишається вбраннями,
Яке подарувала їй весна,
І світиться вона, немов вогнями,
В ранкових променях садка.
А над цією Божою красою
Летять дощі з чорнобильських криниць,
А дівчинка з тендітною косою
Лежала під вербою тею ниць
І плакала. А люди помирали.
І смерть невидима носилась, ніби грім,
Без запаху, без смаку. Мирний атом.
Він як чума вривався в кожний дім.
А на Хрещатику колони демонстрантів
Кричали стоголосе – трай-ля-ля!
І несли там на транспарантах –
Всіх арештантів із Кремля.
26.4.1990 р.
ПЕРШИЙ ЗЛОДІЙ
Все начальство, скільки знаю,
Щоб не крали – нам кричало.
А самі оті орли
Все, що бачили – тягли.
Тож, хто більше всього крав,
Той сьогодні першим став.
Тож нехай живе Кравчук,
Янукович, Медведчук...
От чому ота вся свита
Мчить, як стерво до корита.
Кожен з них, як змій сичить,
Вони знають, що робить.
Видно, вкраденого мало
Чи чогось ще не добрали.
24.9.2000 р.
МИР І АТОМ
Вже так давно зима пройшла,
Але весна не наступила,
Бо, видно, як вона ішла,
Хтось наваливсь весні на крила.
Скажіть, хто з мислячих людей
Поставить мир і атом поруч?
Хіба що лише аферист
Або йому подібна сволоч.
Поставить поруч атом, мир –
Це всеодно, як "фрукт" і "геній",
І це сьогодні скажуть всі –
Навіть якби живий був Ленін.
28.4.1990 р.
НОВОМУ ЦЕЗАРЮ
Мої діти не будуть міністрами.
Я не хочу, щоб їх кляли,
Як вони будуть дудлить каністрами
Спирт і чачу, як воду воли.
Нехай краще траву косять косами,
І волам заглядають під хвіст,
Аніж стануть пихатими босами,
Як сьогодні у нас комуніст.
Нехай краще у полі зеленому
Крутять всі кобилицям хвости,
Аніж стануть іще одним Сталіним,
Аби потім всім душі трясти.
Нехай краще у полі під спекою
Цілий день боронують поля
І любуються в полі лелекою,
Ніж дріматимуть там, як теля.
Нехай краще, ніж здружаться з цезієм –
Та щоб чорт їх таких забрав!!!
Або стануть, не дай Бог, ще Цезарем,
Щоб з-за них хтось прокляв ще й мене.
9.1.1990 р.
ПРАЦЬОВИТИЙ
Я все, що мав, те і роздав,
А кажуть, що не працював.
11.3.1999 р.
ШАХРАЇ
Мої друзі гуляють у лісі,
П’ють шампанське, горілку, коньяк.
Всі вони поступили у партію,
Я ж не хочу ніяк.
Й не тому, що не п’ю я шампанського,
Чи не хочу гульнуть, як пани –
Бо себе і людей поважаю
Тих, яких обкрадають вони.
В них девіз: "Аби всіх обдурити".
Я ж не можу терпіть брехунів,
Бо не хочу я бути похожим –
На партійних отих шахраїв.
9.8.1969 р.
ПРАВО
Кожен має право на своє життя,
На курорт, на працю і на почуття.
– Кожен має право,– так сказав Аллах.
Та одне – на ділі, інше – на словах.
Тільки про робочих чомусь всі мовчать,
Бо у них найбільше прав, щоб працювать.
І нехай хоч лобом б’ється об ослін –
Прав на відпочинок не доб’ється він.
А тому й не дивно, що ота вся свита,
Як свиня погана, рветься до корита.
А тому й не дивно, що усім панам
Сочі за шкідливість, а робочим – БАМ.
23.4.1990 р.
ВИНУВАТІ
Ні краси, ні якості, ні кількості,
Просто – запланована брехня.
Ніби хтось навмисно коїть підлості,
Щоб звернуть на масіньке ягня,
Бо воно, що не кажіть – найменше.
І про те усі повинні знать:
Що найменші – вічно винуваті,
Як вовки із ложками сидять.
21.4.1990 р.
ПОЛЕ БИТВИ
Моє вже жито перезріло,
І вже пора його косить,
Але залишить світ не можу,
Бо ще не все я встиг зробить.
Не можу ще піти із поля,
Бо ще я свій не здав мандат,
Тому залишить поле бою
Не маю права, як солдат.
15.4.2003 р.
ЖИВИЙ АНЕКДОТ
Якщо ти той, що кажуть "жлоб"–
Ти не похожий на вкраїнця,
Бо українці – це народ,
В якого всім чарки – по вінця.
Бо українці – це народ,
Який похожий на Федота,
Йому і грошей не давай,
Йому аби була – робота.
26.1.2003 р.
ЩОБ НЕ ЧЕРВОНІТЬ
Ти на своїх поглянь діток,
Як це у світі скрізь ведеться,
Бо все оте, що в них вкладеш,
Те все й до тебе повернеться.
Як маєш суд над кимсь вершить –
То ти до себе придивися,
Щоб не прийшлося червоніти,
Коли прийдеться зупиниться.
24.4.2003 р.
В ГАЮ
Я пам’ятаю, як колись
В гаю з тобою обнялись,
Як Місяць цілу ніч сміявся,
Що я у тебе закохався.
12.8.2003 р.
ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ
Мені байдуже, хто твій батько:
Єврей, татарин чи грузин,
Все ж, як родивсь ти на Вкраїні,
То й мову мусиш знать, Максим.
Бо мова – то як кров держави,
І не потрібно тут язвить,
Якщо ти хочеш, щоб в державі
Було колись нам краще жить!
Бо мова рідна – це як кисень,
Це так, як вічність, як Едем,
Й тоді, як будем мислить нею,
То й лад в державі наведем!
29.9.2003 р.
ПЕРЕВОРОТ
Отак помалу-помаленьку
Без автоматів, так сказать,
Євреї Київ захопили,
Що й українцям ніде стать.
Де банк – єврей, де офіс – також,
А де базар – там Тель Авів,
І в кожнім тресті третій кожний
Родом також із тих країв.
Й нарешті, знов переворот –
Вже і в Верховній той народ!
А хто ж туди їх вибирав?
Звичайно, той хто розум мав.
Можливо, мудрий цей народ,
То буде кращий наш оплот,
І може нашу Україну
Братва та витягне з руїни?
Й за гроші ті, що з нас поцуплять,
Гляди, ще й нас із вами скуплять?
Чому б і ні, якщо, пробачте,
Народ затурканий мовчить?
Я й сам, можливо б, так вчинив би
Бо ж треба якось дурнів вчить.
1.5.2006 р.
СТОЮ НАВПРОТИ КДУ
Сьогодні в парку я стою.
Тарас Григорович Шевченко,
Дивлюсь на постать я твою,
Як до людей нагнувсь злегенька.
Я знаю: думаєш про нас,
І хочеш ти поговорити,
Та заважають, як колись,
У нас негідники й бандити.
Чого ж іще від них нам ждать?
Чого іще від них чекати?
Хотів би в тебе запитать,
Коли нам всім в похід збиратись?
Скрізь транспаранти і Іуди,
Кому ж ми служим, добрі люди?
30.8.1988 р.
КОЛИ СЕРЦЕ ПАЛАЄ
Коли серце палає коханням,
Я не хочу, щоб гасли зірки,
Хочу, щоб посміхалась кохана,
Хочу, щоб посміхались жінки.
Я не хочу, щоб білі берези
Почорніли, як в Прип’яті ліс,
І над світом палали пожежі,
Ті, які підпалив комуніст.
У голові гуде-гуде,
Земля з-під ніг кудись зникає...
Куди ж нас партія веде?
Невже про це ніхто не знає?
8.8.1988 р.
ЯКЩО Є ПЛЯШКА. .
Нема такої квітки на землі,
Щоб не подобалась мені.
І жінки теж нема такої,
Як пару пляшок є з собою.
10.5.2002 р.
ЯКЩО ТИ ЛІДЕР
Ти вже не лідер, просто – мрець,
Хоч поки ще і жеребець.
Бо той, хто трохи клепки має –
Той свій табун не обкрадає.
А ти? Що ти зробив з людьми,
Чи знаєш ти, ким стали ми?
О, ні! Не всі ще, як колись,
За кусень хліба продались.
Бо справжня все-таки людина
Не тільки хлібом є єдина.
Мудрість не в злі, а в доброті,
Сила не в біцепсах, в умі.
Мудрість шукають по крупині,
Та не в кориті, там де свині.
Якщо ти мудрість цю утямиш,
Досягнеш величі і слави.
Ще будуть червоніти люди,
Що піддались на клич Іуди.
А страх – це вічний стан рабів,
Яких розділи до штанів,
Якими правив Гітлер, Сталін
І з Біблії відомий Каїн.
4.1.2005 р.
ЯК ГРИБИ
Люди бідують і бідують,
А мерседеси, як гриби
Після дощу, пани купують
За наші біди і горби.
Приїхали б та подивились,
Як "бідні" слуги в нас живуть,
Які хороми і паркани
Навколо Києва ростуть!
Навіть великі королі
Таких не мали вілл, як ці.
А ті, що звуться депутати,
Вже переплюнули і Штати.
І це усе – моя держава.
Тому ото я і тужу,
Що приписала нам дієту...
Кому ж я, вибачте, служу?
4.4.2004 р.
ЖАЙВІР НАД ПОЛЯМИ
Жайвір над полями Сонечко вітає,
Бо воно коханням душі наповняє.
І летить той щебет, мов Ерота стріли,
Тільки б ми кохались, тільки б ми раділи!
А тому і поле росами палає,
Бо жаринки в полі жайвір розкидає.
28.8.1988 р.
НОВОМУ ЦЕЗАРЮ
В шоковому стані
Вся наша еліта,
В шоковому стані –
Наший Президент,
Що народ не вибрав
Нового бандита,
Того, що народ наш
Доконав би вщент.
4.11.2004 р.
НУДОТА
В нас все, що робили, – то все для народу.
Як глянеш на річ ту, немов на гидоту.
Чорнобиль, до прикладу, Київське море,
Хіба ж то не дурість, хіба ж то не горе?
Подивися збоку: аж жилки тремтять,
Не знаєш, коли і кого вже вбивать,
Бо ладні братки ті нас всіх заморить –
В кого нема блату і серце болить.
А люди щоб довше жили і раділи,
В них ліки відняли й до нитки розділи.
Бо голому, кажуть, мов, жить веселіше,
Нічого не тисне і простору більше.
То як же, скажіть, не любить таку владу,
Де все по-знайомству й великому блату?
26.6.1996 р.
КОМУ ТИ СЛУЖИШ?
Отак як люди, так і вірші
Є і від Бога, й сатани,
Отож, як пишеш їх, то думай,
Кому служитимуть вони?
19.5.1997 р.
РАБИ І ГНОМИ
Хто привик тягнуть з дитинства,
Як же зможе вам давать?
Як його привчила мати
Грабувать і віднімать!
І утямив він з роками,
Що він – монстр, що він є хтось,
Решта всі – раби і гноми,
Бо в роду їх так велось.
13.9.2001 р.
НОСИТЬСЯ СМЕРТЬ
Наді мною промчавсь ураган
Своїм чорно-кровавим потоком:
Арзамас, Єреван, Фергана
І Чорнобиль з прожареним боком.
Над планетою носиться смерть,
І всі люди уже задихаються,
А над нами летять журавлі
І назад вже до нас не вертаються.
Над планетою носиться смерть,
Невидима, без смаку, з апатії,
І руйнує довіру вщент
До Москви, комунізму, до партії.
5.4.1990 р.
ЖИВУ, ЯК МАТРОСОВ
Я був поза часом і поза людьми,
На світ наваливсь, як Матросов грудьми,
На світ казнокрадів і світ брехунів,
Щоб більше наш світ від брехні не чорнів.
24.8.1997 р.
ЦАР – ЯНИЧАР
Якісь думки неповноцінні
Обсіли мій духовний трон,
І ніби я – не я вже зовсім,
А цар якийсь, чи фараон.
І віддаю геть всім накази,
Щось на зразок: піди, подай,
А по палацу ходять Ази
І всі заманюють в свій рай.
Навколо скрізь одні лакузи,
Де не поткнись – одні раби,
І всі вовтузяться на пузі,
Що з ними вже що хоч роби.
Й мені їй-богу бридко стало:
– Невже це мій такий народ,
Якому б що не говорили –
А він мовчить, закривши рот?
Та що ж це, вибачте, за царство
Та і який із мене цар?
Певно, якщо такий народ мій,
То я в тім царстві – яничар?
20.1.1997 р.
КУДИ БІЖИТЬ МІСЯЦЬ?
Коли дивлюсь, як Місяць в хмарах
По небу синьому біжить,
То так і хочу запитати:
– Куди ж це він всю ніч спішить?
Куди біжить, куди несеться,
Що й не присяде ні на мить,
Невже і в нього є проблеми,
Чи на партзбори десь спішить?
А може в нього є кохана,
І на побачення біжить,
Й себе не хоче, так сказати,
Від злого ока засвітить?
Коли дивлюсь, як Місяць ясний
По небу синьому біжить,
То з кожним днем мені все більше
Бажання в світі цьому жить.
20.1.1997 р.
ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ
Не любила наша влада
Ні п’яниць, ані ханиг,
А де бачили тверезим
Хоч одного ви із них?
І хоч зроду для робочих
Не творила милості,
Та любила повторяти:
– Всім по – справедливості!
5.6.1990 р.
ВЕСЕЛИСЬ, НАРОД
Пий, народ, і веселись,
Згадуй, як ти жив колись,
Соплі витри рукавом,
І на панщину бігом.
Не хотів буть Прометеєм –
Будь підручним чи лакеєм.
Там не треба мислить, Сенька,
Взяв ярмо й тягни злегенька.
Мни у ступі свою долю
І співай пісні про волю,
Адже воля для мужла –
Чан любого шмурдяка.
Хай Америка працює,
Там прем’єр наш презентує,
І буржуїв старших вчить,
Як потрібно дурням жить..
Щоб не спали, не дрімали,
І панам не довіряли.
Бо пан з виду, ніби пан,
А в душі він – справжній хам.
То ж гуляй, кентиш-душа,
Я не Пашка, я – паша.
20.6.2000 р.
СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ
Окуджава
Прикро й журливо не за себе,
А за державу і народ,
З якого хами топлять сало,
Аби собі напхати рот.
Ми що, не можем жить, як люди,
І думать так, як честь велить?
Аби не дай Бог, як Гонгадзе,
Всіх нас не сміли розчленить!
5.4.2000 р.
НЕ ТА ДОРОГА
Вже відцвіли тюльпани і кульбаби,
І в’януть стала у степу трава,
Бо в нашій корумпованій державі
У кого трон – у того і права.
Так як директор, так і знай, що – злодій,
А як пройдисвіт, так і – голова,
А люди стогнуть, ніби при монголах,
Що навіть в’яне у степу трава.
Люди вмирають, люди голодують,
А купка знахабнілих до зубів
Народ уже й за бидло не вважає,,
Зробивши з нього гномів і рабів.
Вже душі так з нас всіх повивертали,
Що майже з всіх зробили з нас повій,
А Президент, як і Верховна Рада,
Ніяк не стануть до рішучих дій.
О, схаменіться і побійтесь Бога!
Просніться ж ви, нарешті, всі раби!
Бо попереду – не для нас дорога,
Чи не набридло вам тягать торби?
22.5.1997 р.
НАЙБІЛЬШ ЗАХИЩЕНИЙ
– Хто більш захищений від слуг?
– Слуги вважають, що пастух.
5.12.2000 р.
ПРЕЗИДЕНТУ
Я все думав, що ти справжній,
Що народний Президент,
Ти ж віддав бандитам лаври,
А народу – айн момент...
Тим, хто крав, підвищив ставки,
А хто бідний – тому буй...
Отакий-то ти народний,
А казав, що не холуй.
Як народ піднявсь за тебе –
Ти народом тим гордивсь,
А як став ти Президентом,
Став... оранжевий якийсь.
Вже оранжеві не треба.
Як в Шекспіра, так сказать,
Мавр зробив свою роботу
І його "пора кінчать!"...
31.7.2006 р.
ОЛІМП ХИТАЄТЬСЯ
Голови людей переповнені політикою до відказу,
Як в медоносний рік соти медом.
А я ще на морі не був ні разу,
То ж яким може буть моє кредо?
А вожді на трибунах розпинаються,
Ніби хоче народ неймовірного.
А стовпи під Олімпом хитаються,
Бо нема там ні жодного вірного.
24.5.1990 р.
ДЗВІН
Ми сьогодні один одному тисли правиці,
Бо з часів, як в Росії жив Герцен,
Щоб жила демократія – бив "Колокол",
А сьогодні це робить – Єльцин.
А тому, я горжусь тобою
Немов жіночки замужні,
Що є такі люди на світі –
І прості, і мужні.
24.5.1990 р.
ІДЕАЛ
Комуністам
Він не робив нікому злого
І доброго теж не робив,
Ото і всього, що всім посміхався,
Що всім обіцяв все і, задоволений,
Як кіт куснем м’яса, –
Дивився, мовчав і пив.
А не ідеали про щось сперечались, творили
І вірили у Комунізм.
І коли ми, здавалось, наблизились до нього –
До Комунізму –
Десь загубився той віз, що нас віз.
Першого комуніста питаю: – Де віз?
А він головою киває:
– Пішов ти кобилі під хвіст!
Другого теж питаю:
– Моя хата скраю.
Третьому голову впер у мангал!
А він кричить: – Я – ідеал!
І всі говорили, що всі – ідеали,
І мов хом’яки, всі соплі жували.
І кожен кричав, що людей він любив...
А що ж для людей ти конкретно зробив?
Кого і коли ти, скажи, захистив,
Коли навіть батька, братів не щадив?
Отакий він був комуніст – ідеал,
Бо думав про себе, про свій капітал.
Таким був і Петя – мій друг комуніст,
Такий і Петро Симоненко – двоїст.
Одне думає, а інше говорить,
Щоб весь мій народ десь в Сибір
запроторить,
Зробити іще геноцид над народом,
Аби той забувся зовсім свого роду.
А зараз, погляньте, як він розпинається,
Невже хтось і справді ще вірить,
Що він так для нас, вибачайте, старається?
Комунізму не було і не буде,
Досить про це навіть мріяти, люди.
Хіба той забор, що в Мостищах мурує,
Невже, ви вважаєте, вам подарує?
Усе це – утопія, маріння, люди.
Затемнення розуму. Цього не буде.
Бо потяг, що йшов в Комунізм – проморгали
Не ти і не я, а оті ідеали,
Які все, що бачили, те і хватали,
Ще більше ніж тигри, гієни й шакали.
Отакий він ідеал,
Що в дитинстві з печі впав.
І хай буде це між нами –
Є і безсловесні хами.
Бо, щоб в нас усіх не була хата скраю,
То якого б ще треба було людям раю?
А, пригляньтесь, ви до Ради,
Хто ж народ наш підло зрадив?
Цифра за триста вам що-небудь каже?
Чухайтесь довше – скаже!!!
28.10.2001 р.-14.07.2004 р.
ЄВНУХИ
Кажуть, що в державі нашій буде
безробіття
І що вивезуть, нарешті, все з Союзу сміття.
Я ж не вірю в те що кажуть, а вірю в
резерви,
Бо у нас ще є дівчата. Не дівчата – перли.
І хоч ще вони в підпіллі розважають свиту,
Бо у нас це все в Союзі роблять шито-крито,
Але впевнений, що скоро відкриють притони,
І до нас з усього світу підуть враз мільйони.
Бо роботу цю у світі і в нас
полюбляють,
А то, де в бюджет взять гроші, євнухи
питають.
25.5.1990 р.
ПРО ЩЕДРИХ
В нас знать завжди буває щедра,
Якщо комусь ламає ребра.
21.11.2007 р.
МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО
Кравчук Л. М.
Ми живем в такій державі,
Де любов і благодать
В нас межує із стрептизом,
Де вже нічого знімать.
Одним словом, на Вкраїні
Ніби стали всі блатні:
Ніби курочки – дівчата,
Ну а хлопці, як півні.
Приучають любих наших
Бути незалежними,
Як же наших добродіїв
Не назвеш чудесними!?
Поки ми розбагатієм,
То пани натішаться,
От і маєм те, що маєм,
Хоч бери і вішайся.
13.8.2001 р.Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com