Втомленi гори - Страница 20

ЖИВУ У ЛІСІ
Живу у лісі. Лісу не бачу.
Усі сміються, а я ледь не плачу.
Плачу від того, що ті, хто грабують,
Нашим правитилям всім аплодують.
Гривню в полову перетворяють,
А нащо? Хіба вони того не знають,
Щоб націю нашу /але це між нами/,
Зробити усіх до одного рабами.
Доларом з люду викручують жили,
Щоб ті, що за морем, іще краще жили.
15.4.1999 р.
БДЖОЛИ І ШЕРШНІ
Я кланяюсь кожній бджолі,
Що вона є бджола, а не шершень,
А в нас у Верховній
Засідають шершні-парламентарії,
Чи варто якісь коментаріі?
Що вони зробили для нас –
Для народу, для Неньки?
Рекет, корупцію, геноцид
І як завжди – побрехеньки,
Правда – солоденькі.
Радуйтесь і радійте!
От так держать, пани-добродії,
Поки народ вашим методом
І вас огріє.
От тобі і Божий рай,
От і ати-бати,
Хто не вміє працювать –
Йде у депутати.
27.5.1999 р.
САМИЙ НАДІЙНИЙ ПРОГНОЗ
Я сам собі прогноз,– сказав Артос:
Як прийде мила буде літо,
А якщо ні – буде мороз.
6.2.1999 р.
ЖУКОВСЬКОМУ С.М.
Поету, товаришу, куму присвячую.
Ж-овтіє поле нашого дитинства
У-квітчане березовим вогнем.
К-оли під тим веселим падолистом
О-сяг тебе осіннім теплим днем.
В-сесильний вітер віяв наді мною
С-олодких мрій, надій і почуттів,
К-оли зустрівсь я в Ірпіні з тобою,
О, як тоді і сам помолодів!
М-абуть тоді негадано-нежданно
У тім краю, де Сонце й солов’ї,
С-аме тоді ти став моїм серпанком,
М-оїм найкращим другом на землі.
Давно ті дні і роки вже раюють,
Забравшись десь в діброви і гаї,
І інші вже свою любов римують,
Як ми колись мережили свою.
Давно ті дні і роки відшуміли,
І став Ірпінь, і ти, і я – другим,
Але, браток, поети не старіють,
Бо зорі, Місяць – нерозлучні з ним.
А що світить ти став так головою,
За те Богів не сіпай, Станіслав,
Бо, щоб людей ти милував строфою,
Тобі те сяйво Місяць передав.
Жовтіє поле нашого дитинства,
І вечір вже крадеться у наш край.
Але талант, мій друже, то не листя,
Тому пиши, надійся і дерзай.
На ниві нашого дитинства
Уже і вечір гомонить.
Невже і ми осипимось, як листя,
Щоб знов колись у світі цім ожить?
Не вірю, що замовкнуть наші рими
І що колись обірветься струна
У тім нестерпно-мелодійнім ритмі,
Аби донести наші імена.
Невже оті шикарні янгелочки,
Що очі в них, аби цідить вино,
Всі вивітрять із пам’яті рядочки,
В яких життя поетове пройшло?
Невже оті пикаті і пузаті,
Яким на честь і совість наплювать,
Будуть гасать, як ідоли прокляті,
І далі честь людини плюндрувать?
22.5.1988 р.
ЯК ГУСКА ОБСКУБАНА
Обездолена ти і нещасная
Й багатюща в одночас земля,
Ти сьогодні, як гуска общипана
І беззахистна, ніби дитя.
Обдирають тебе, кому хочеться,
А пани, що на троні сидять,
Як і ті, що колись, посміхаються
І кивають:
– Отак і держать!
5.8.1999 р.
ДОЛИНА ЩАСТЯ
Коли ти зириш на стегенця
І можеш ще піти в кіно
А потім збуцать ще й лезгінку
Так ти, браток, ще ого-го-го!.
Знать, ще в тобі вогонь клекоче,
І дише полум’ям вулкан,
Знать, що душа ще хоче й хоче
Стрибать у грізний океан.
Стрибать, як рись, в долину щастя,
Торкатись кінчиків дзвіниць,
Можливо, то найбільше щастя,
Що під спідничками в дівиць?
9.2.1998 р.
ЯКБИ НЕ ЯЗИК
Щоб тебе, моя кохана,
Бог позбавив язика,
Запевняю, що у світі
Ти б найкращою була.
2.2.1999 р
БАБА ПРІСЬКА І ПЕРЕБУДОВА
Кругом перебудова
І де не глянь – кричать:
– Людям – свободу слова,
З чинушами кінчать!
– Сижу й борюсь з собою,–
Чиновник торохтить,–
Щоб витримать і вижить
Й хоч трохи ще пожить.
Воно було б простіше
З народом в світі жить,
Та ж клята баба Пріська
Навчилась говорить.
Газеток начиталась,
Наслухалась крамол
Й таке вже виробляє,
Хоч зразу в комсомол.
І телек зирить справно,
Побив би її грім,
Таким же став нестерпним
І дід її Охрім.
Як бачите, не просто
В вік гласності прожить,
Якщо вже й бабу Пріську
Нічим не зупинить.
– Щоб жив товариш Сталін,
Тут все було б окей,
І рот би не роззявила,–
Сказав парторг Євсей.
Щоб жив товариш Сталін,
Мовчав би й дід Охрім...
Я б дав йому карету,
Туди де місця всім.
Проте, ми ще побачим
Кому розквасять ніс,
Бо поки ж я при владі,–
Патякав комуніст. -
А партію не судять,
Вона завжди права!
Про що збагнуть не може
Та "світла" голова.
Нехай пройде ця буря,
Вгамується народ,
Тоді і бабі Прісці
Закриємо ми рот.
А то дійшло до того,
Щоб вам якийсь лайдак,
Начальнику Чукотки
Показував кулак
11.6.1988 р.
БАБА ПРІСЬКА В КОНТОРІ
– О, слава Богу, люди! – Сказала Пріська знов, –
Нарешті й я повірила, що в світі є любов.
Пішла я у контору і голові кажу:
– Я теж за перестройку, й мені давай козу.
А він нагнувсь до мене і мовив, як вві сні:
– Бери козу, корову, та тільки йди мерщій.
– Спасибі нашій владі – наїлись накінець, -
Сказала та в сільраді, беручи папірець.
А потім зупинилась й промовила вона:
– Давай ще і корову, ну що коза одна?
Потилицю почухав і мовив голова:
– Я бачу, ця по-доброму не піде із двора.
Поглянув ще на неї й гукнув комірника:
– Візьми оцій бабульці ще випиши й бика.
– Ну а бика навіщо? І стала міркувать.
– Щоб йшла й не заважала всім людям працювать.
Не розгубилась бабка й сказала: – Ну, пока,
Приходьте, пригощу вас, як подою бика!
15.6.1988 р.
ПЕРЕБУДОВА
Похазяйнувала бабка
З тиждень, може два,
І знов про перестройку
Говорить голові.
А той відповідає:
– Нащо вона мені?–
Як в мене є вже вілла
І сам я на коні?
А ця перебудова
Призначена для тих,
В кого нема нічого,
Крім мрій і дум святих.
А я вже перестроївсь:
Трьохповерховий дім,
Новенька "Волга" й вілла
І псина – Чорний Бім.
А в тебе ні хатини,
Ні дачі, ні двора,
Ото ж перебудовуйсь
І не кричи, стара.
А будеш ще патякать,
Запам’ятай-бо ти:
Слабенькі в мене нерви
Та сильні кулаки.
13.6.1988 р.
ЧЕБУРАШКА
Хоч старий ти, Чебурашка,
У відпуску не підеш,
Поки Лесю і Наташку
Так як треба... не приймеш.
Чи жінки попаганіли,
Чи то ти вже постарів?
Що на їх оті... красоти
Навіть й глянуть не хотів?
Чи можливо загордився,
Чи таким лінивим став?
Та поглянь на ті... тілеси –
І старий би заіржав...
15.6.2009 р.
КРИК НА СНІГУ
У тайзі якутській прожива звірьок,
Трохи більший білки, ніби колобок.
Вириє в тайзі він нору у землі,
Й робить в ній запаси на зиму собі.
Тож, коли дозріє велетенський кедр,
Він горішки носить, так, як бджоли мед.
Та одного разу, як зробив запас,
Появивсь з мішечком мужичок Панас.
Розкопав він нору й під звірячий шок
Він забрав горішки всі у свій мішок.
Плакало звірятко, і благало: – Стій!
Не збирав горішки, то й чіпать не смій!.
Чим же годуватиму я своїх діток?–
На усю околицю закричав звірьок.
Та мужик безжалісно того так турнув,
Що звірьок від болю ледве не "заснув".
І від того горя в бідного звірка
По тайзі розлилась повна сліз – ріка.
Навіть небо плакало, й всі хто поруч був,
Та мужик одначе криків тих не чув.
Хутко над тайгою почалась зима,
Білим покривалом на тайгу лягла.
Поховались звірі всі в свої хатки,
Тільки цьому бідному не було куди.
По сусідах бігало по тайзі з журбою,
Та кому потрібний зайвий рот зимою?
Страх, хотілось їсти, і доймав мороз,
У нестерпних муках на морозі сох...
А на другім тиждні, де були корчі,
Бідненьке повісилось там на рогачі.
Над тайгою Сонце кров’ю затікло,
І залило нею всю тайгу воно.
Люди, схаменіться і спустіться з гір,
Чим же перед вами завинив той звір?
Люди, схаменіться! – над тайгою крик, –
У тайзі – тварина, із мішком – мужик.
Пролетіли роки, зник давно мужик,
А у вухах й досі той нестерпний крик.
Я сидів і думав про людину вслух:
Кажуть, ти людина і що всім ти – друг.
Кажуть, ти – всесильна, і ти – цар землі,
Що тобі покірні "Тузи" й "Жигулі".
Та хіба ж людина б так зробить змогла?
Та таку людину вже б давно пора...
1.6.1988 р.
Після крику того й досі я не сплю,
Думаю частенько про тварину ту,
Що робить не хоче, а все хоче мать,
І якій байдуже від кого віднять.
І я вірно знаю: цей усе візьме,
Бо ж воно – людина, ще й яке цобе!
Бо в таких завзятих – рильце у пушку,
І свою він совість носить у мішку.
А коли людину гарно залякать,
То із неї можна і галушки м’ять.
На її управи не знайдеш ніде,
Бо ж вона партійна і їй можна все.
Вже давно у Лєну збігла з гір зима
І зазеленіла на полях трава.
А у вухах й досі той смертельний крик:
– Люди, бережіться, у тайзі мужик!
1.12.1988 р.
МУЗИКА КОХАННЯ
Не хочу я писать про сойку
Й про те, як каркають грачі,
А краще про дівочі ойки,
Які, як музика вночі.
Хочу писать про ліс, про річку,
Про бокс, про шахи, про хокей,
Хочу писать завжди про небо,
Що світиться з твоїх очей.
Хочу писать про блискавиці,
Що можуть душу осліпить,
І вже як глянеш на сідниці,
То ти захочеш жить і жить.
20.10.2001 р.
ВОВКАМ НЕ ВІРЮ
Не вірю я чинам ні скільки,
Хай хоч повісять на сосні,
Що той Леонтіївський спільник
Стане товаришем мені.
Та він же – вовк то тільки й зирить,
Щоб кимось десь поласувать,
І десь в кошарі чи в коморі
Шкуру із будь-кого зідрать.
Одінь ти вовка хоч у вівцю –
Як дер, так й дертиме ягнят –
І в запевняння їх не вірте,
Що гуманістом стане кат.
І віршик мій не надрукують,
Бо він, немов домоклів меч,
Вісить над тими, хто диктує
Замість життя – розбій і смерч.
А підлабузник і негідник –
Це той, хто з підлості й брехні,
І головне, що він доводить,
Що він найкращий на землі.
І якщо правду говорити
У ці страшні весняні дні,
Я швидше стану Президентом,
Ніж стане другом кат мені.
19.5.1988 р.
ЯКБИ ВІН БУВ НЕ ПРОЙДИСВІТОМ
Що злодій, що жид – це одне майже те,
Бо кожен із них що побачить – гребе.
А те, що розумні вони, – не віднять,
Та друзів таких не хотів би я мать.
Якщо він тобі дав сьогодні п’ятак,
То завтра із вас він здере четвертак.
У крові у нього – віднять, обдурить,
Інакше, ну хто б називав його жид?!
12.5.2009 р.
"РОЗУМНА ЛЮДИНА"
Климову Миколі Яковичу
адвокату
– Я надто розумна і мудра людина,
Щоб став від панів захищать навіть сина.
Я краще, як жук, буду ритись в гівні,
Та проти начальства не піду – ні-ні.
А совість, а честь, що ти з неї візьмеш,
Як з неї ти навіть й пиріг не спечеш!
Отож і подумай, – вказав на макітру, –
Як проти піду – де візьму на півлітру?
Як хочеться їсти і жінка кричить,
То як же я можу його захистить?
А так промовчу – сам себе стука в груди –
Гляди, і зарплата, ще й премія буде!
– Ну що ж, – відповів я тихенько Миколі,–
Живи, ніби віл, все життя у неволі.
Та краще буть соколом й жить років тридцять,
Ніж вороном – триста і падлом кормиться.
Бо хитрих не любить ніхто і ніде,
То ж жуй тоді фігу й що з носа спаде.
Бо з тих, хто іде проти правди, не зла –
Знімають сім шкур, як із того козла.
Бо з другом і пісня, і біль пополам,
А друг якщо зрадить – то гірше, ніж хам!
30.7.1998 р.
НАВІТЬ КРОТИ СМІЮТЬСЯ
З нас уже навіть кроти
З нір своїх сміються,
Бо такі, як ти і я
В нас вже не ведуться.
16.9.2008 р.
ЗАБУЛИ ПРО НАРОД
Ви погляньте, в нашій Раді
Всі забули про народ,
А народ горілку дудлить
І показує їм: ОТ!!!
16.9.2009 р.
Н.М.
Її усю я цілував,
Тримав в руках, немов гітару,
І цілу ніч на ній я грав,
Хоч і боявся я пожару.
Я не хотів її чіпать,
Та серце рвалось обійняти,
Я не хотів її чіпать,
Але не міг не цілувати.
Нарешті вибухнула кров,
Немов душа моя здуріла,
І полилась теплом любов,
Коли мого торкнулась тіла.
Я пив любов, свою любов,
Аж вибивали в серці дзвони,
Бо знав, що більше у житті,
Не буду з нею я ніколи.
Цвіли тюльпани під вікном,
Зірвався в полі лютий вітер,
А я дивився і мовчав,
Немов прощавсь навіки з літом.
15.6.2009 р.
ЦАРІ І ПОЕТИ
Аби жінки були щасливі,
Ви їм шепчіть, що ті красиві.
А щоб ніколи не старіли –
Ви вічно шліть їм еростріли.
Ті поети і царі, що з честю не розлучалися,
То жити вони у віках залишалися.
15.2.2009 р.
ЯК ЖЕ НАМ ЖИТЬ?
Мов вороння серед полів,
Де не поткнись, там – Тель-Авів.
Де грибне місце – він сидить,
Ну як же нам-вкраїнцям жить?
12.6.2009 р.
КОЛИ ТЕМНІ НОЧІ
Пийте, люди, горілочку –
Від всіх хвороб ліки,
Недаремно ж так до неї
Тягнуться каліки.
Пийте, люди, запивайте,
Заливайте очі,
А навіщо вони треба,
Як скрізь темні ночі.
Впреться ж звідкись
Якийсь Мойша
Без племені, роду,
І почне закон качати
Бідному народу.
А той сидить і кліпає,
Як у полі бидло,
Жуйте, хлопці, свої соплі
Все одно не видно.
Пийте, хлопці, горілочку
І не бійтесь Бога,
Все одно вам в рай закрита,
Хлопчики, дорога.
Пийте, люди, горілочку.
Головне так вмерти,
Аби тільки чорти змогли
До пекла доперти.
Ну а там таке роздольє,
Така гуляй-воля,
Що й живі, щоб те узріли,
Всі б прибігли з поля.
Там горілку п’ють ковшами,
І дівчат хапають,
Тільки й роблять – на член садять,
Та з нього знімають.
Грають в дурня дні і ночі,
Соловей співає,
То ж навіщо рай вам треба,
Там де фей немає?
А тут, бери, яку хочеш –
Лису чи патлату,
І веди куди завгодно,–
Мав би лише хату.
І роби... що хочеш з нею –
Жодна не відкаже,
Не одна – так друга, третя –
А однако ляже.
І бери та насолоджуйсь,
Як душа бажає,
І ні жодна навіть ім’я
В тебе не спитає.
То ж чи варт про рай той думать,
Де така скукота:
Поки ту красуню вмовиш,
То пройде й субота.
Отож, хлопці, не журіться,
Все одно не вічні,
Чи ти помреш десь у липні,
Чи помреш у січні.
Бо, як каже Гриць з Одеси:
– Чим помреш раніше –
Тим тобі і привілеїв
Буде в пеклі більше.
Бо в раю такі там скромні,
Такі недоторки,
І не гляне, поки їй ти
Не даси касторки.
Бо в раю такі там важні,
Як у небі зірки,
Ніби в жодної з усіх їх –
Ні одної дірки.
А тут люби, насолоджуйсь
І цілуй, де хочеш,
Все одно немає світла,
І всі темні ночі.
Ото шуруй помаленьку
Та співай, Арлеко,
Адже, як одна казала:
До мозку далеко.
Отож, бачите, горілка –
То не лише ліки.
А то ще й дорога в пекло,
Де одні утіхи.
12.2.1998 р.
ЩОБ ЗНИКЛА ЖІНКА
Щоб зникла жінка – зникла б радість,
Зникли б кохання і любов,
І уявить собі не можу,
Хто б в жилах рухав нашу кров?
Чому й не можу уявити,
/Хоч вже й живу немало літ/,
Щоб не було жінок на світі,
То що б робив мужик без їх?!
23.10.1998 р.
ВОВОЧКА І БАТЬКО
Їде Вовочка в трамваї
В татка на колінках.
Входить жіночка-красуня,
Ну, немов картинка!
Вовік вклавсь очима в неї,
Ніби на ікону,
І до татка:
– Ти приглянься,
На оту Юнону.
Подивись, які у неї
Кругленькі сідниці,
А які колінки в неї –
Аж б’ють блискавиці.
– Тьху на тебе,– до Вовочки.
А син і не злиться,
– А якщо така красуня
Тять, тобі присниться?
Тять ще глянув на ту фею –
Затремтіла спина,
Й стала сина піднімати
Невідома сила.
А синок розпік старого
Та й ще допікає:
– А чим ото це ти, татуню,
Мене... піднімаєш?
25.1.2003 р.
ГІРШІ, ЯК ВОРОГИ
Як бандити мчать до влади –
Не обгонять й колоради,
Заглядають всім у очі,
Що аж з жалю плакать хочу.
Обіцяють винні ріки,
Золотаві береги,
А як всядуться у крісло –
Гірші ще, як вороги.
5.9.1998 р.
МАТИ-ДИТИНА
Йде з дитинкою в метро
На руках дитина,
Просить: – Люди, поможіть! –
Й держить свого сина.
Поносись весь день з дитям
По отих вагонах,
Це не те, що вам пройтись
В золотих погонах.
2.2.1999 р.
ВІДСУТНЯ ІНФОРМАЦІЯ
Чому не пишуть в нас по суті,
А щось таке: ні те ні се,
Чом інформація відсутня,
Хто, скільки, в кого й де краде?
2.2.1999 р.
СТОЮ І ДУМАЮ
Депутата-ката
Нам щоб прокормить,
Треба днем і ніччю
Всім селом робить.
А тому і криза!
А тому й біда!
От що з нами роблять
Ті, в кого мандат!
НОВА УКРАЇНА
От і Нова Україна,
Нова демократія,
Бо куди ти не поткнись –
Скрізь царює братія.
Бо народ піднять – підняли
Та забули розбудить,
Так ото стоїть він, бідний,
І на грядках раком спить.
20.5.1999 р.
КОНТАКТ З БОГОМ
У всіх тварин контакт із Богом,
І ті всі знають наперід,
Чи буде завтра дощ, чи вітер,
Чи буде взимку сніг, чи лід?
23.6.1999 р.
СОБАКИ ПОРОЗУМНІШАЛИ
Вже й собаки, як не дивно,
Стали розумнішими,
Хочеш ти пройти проз двір –
Кидай кістки свіжими.
20.8.1999 р.
НЕ ГРЕБУЮТЬ НІЧИМ
Як же люблять Україну
Наші депутати,
Що її готові тут же
Хоч кому продати.
Ви погляньте, як ті слуги
Про державу дбають,
Там, де вип’ють пива пляшку –
Там і викидають.
А погляньте на озера,
Як ставки міліють,
Та від того олігархи
Тільки багатіють.
16.6.2009 р.Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com