Втомленi гори - Страница 16

НАРОД БІДУЄ?
Хто сказав, що наш народ
Стогне і бідує?
То погляньте, які вілли
Він уже будує!
Хто сказав, що Президент наш
Ворог України?
А хіба ми не такого
Разом всі хотіли?
Хто сказав, нема в нас м’яса
Чи нема сметани?
Може б те народ й побачив,
Щоб не був він – п’яний?
23.2.1998 р.
Я НЕ СУДДЯ
Я не суддя. Я – коментатор,
А сама вперта річ, то – фактор.
18.4.2004 р.
МАЛІ ДВЕРІ
Скількох жінок я пам’ятаю,
В них бачив пристрасть і любов,
Але куди все те зникало,
Як охолоджувалась кров?
Чом та ставала, мов мегера –
Не підійти, не підступить,
Чи то малі ставали двері,
Чи розучилися ходить?
І звідки в них та злість і піна,
І звідки з рота чорнота?
Чому замовкла мандаліна,
Чому мовчить її душа?
Звідки в жінок та вічна сила,
Що тягне всіх нас, як магніт,
Що варт на неї лише глянуть –
І перед вами інший світ.
27.10.1998 р.
ТАКА ПОРОДА
От народ вже так народ,
Палець не клади у рот...
А як вмаже ще чарчину –
Все йому тоді до спини.
І хай дощ весь день шумить,
Вам його не розбудить.
Чи то він дурний від роду,
Чи така його порода?
19.6.1998 р.
ХТО КОГО ЦІЛУЄ?
Зараз світ мене дивує
Чи то я дивую світ,
Хто кого й куди цілує –
Й скільки раз за день, за ніч?
20.9.1998 р.
НА РОЗДОРІЖЖІ
В цьому світі всі ми, ніби кляті,
Ніби хтось над нами насміявсь,
Щоб були в нас бідні і багаті,
І багатий з бідного сміявсь.
Й слово те, що нарекли в нас паном,
Істини людської мало в нім,
Бо воно межує більше з хамом,
Так, як в небі блискавка і грім.
А тому життя – це та ж дорога,
По якій ідемо я і ти,
Зліва лікоть відчуваєм Бога,
А праворуч лікоть сатани.
Гарно як. Про що вже й говорити,
Де вже тут до істини дійти,
Ну чому б і їх не помирити,
Щоб жили у мирі і вони.
Але ж ні! Ніхто вступить не хоче,
І не хоче уступить свій трон,
Що ж тоді про нас вже говорити,
Коли кожний з нас, як Соломон.
Так і стоїмо на роздоріжжі,
Слухаєм про пекло і про рай,
А в той час "шляхетні" проходимці
Обкрадають душі і мій край.
Так ото я все життя й воюю
Сам з собою,– вимовив Кіндрат,–
Хочеться і Бога не гнівити,
Й не порвать з дияволом контракт.
Так і виникають суперечки,
Хоч я знаю: істина одна:
Якщо ми забудемо про Бога,
Значить переможе сатана.
23.10.1998 р.
Я СВОЮ ВАМ НЕ ВІДДАМ
Може я і несучасний,
А можливо, дурень, хам?
Тільки ваших... я не хочу,
І свою вам не віддам.
28.6.1999 р.
ІМЕНА
Імена, імена.
Мов ромашки: і Танечки, й Нелі.
Й кожне з них, як зустрінеш, – весна,
Поки ти їх ведеш до постелі.
Бо нема в світі правди, нема
І не знає ніхто, де та ділась
І куди вмить зникає вона
Після того, як жінка розділась.
24.9.1998 р.
НЕБЕСНІ КУПОЛИ
Роки вже юності пройшли,
Веселим цвітом відшуміли,
А я люблю небесні куполи,
Які жінки і носять, і носили.
Любив, люблю за той одвічний дзвін,
Яким від мене втому проганяють,
Бо варт його почуть – зникає лінь,
Якщо ті дзвони з блузи визирають.
Тому й дивлюсь я на Молочний шлях,
І з нього все життя очей не звожу,
І хай на мене кажуть, що хотять,
Та я без них – отих дзвіниць – не можу.
Бо жінка – то мистецтво всіх епох –
І вічну силу тільки в ній знаходжу.
15.7.1999 р.
РАДНИКИ І РАДНИЦІ
У нас є радники і радниці,
Яких в нас вибирають
Не завжди по розуму,
А по задниці.
А тому з нас сміються вже і кури,
Бо де не глянь – то більшість дури.
19.8.1999 р.
ПИЙТЕ НА ЗДОРОВ’Я!
Що не кажіть, люблю я цілуватись,
А ще як оковитої піддати,
Бо як хильнеш отого зілля,
Піде люба – не треба і весілля.
І що цікаво, хочу ще сказати,
Чим більше п’єш – більш хочеться кохати.
Навіть вівця, як вип’єте ви більше,
Від королеви ані чуть не гірша.
Ну чим же оковита – то не чудо?
Отож і пийте, на здоров’я, люди!.
21.8.1999 р.
МАЄМО, ЩО МАЄМ
Отож, маємо, що маєм –
Як колись казав Кравчук –
Не сміємось, не співаєм,
Та зате не чути стук.
Розважайся, насолоджуйсь,
Якщо є у тебе чим,
На всі смаки любу сраку,
Мій шановний Онесим.
– Як же можна жить без честі?–
Я до тих що в Раді.
– Мабуть, можна, та спочатку
Доберись до влади.
30.7.1998 р.
СТАРШИЙ БРАТ
Ні в чому міри ти не знаєш
О, мій великий старший брат,
Тільки сидиш і поглядаєш,
Як би і ще щось з нас зідрать.
6.10.1989 р.
ЩОБ ЗЕМЛЯ РОДИЛА
Хочуть всі мать землю й хто її не мав,
А чи хоч один з них заступ в руки брав?
Отоді б й побачив, що, де і почім,
І ще як трудитись треба на ній всім.
Бо земля, як жінка, вибачте мені,
Що даси ти жінці – те дасть і тобі.
Те саме й земелька в далі голубій,
Як даси земельці – дасть тоді й тобі.
А чи хватить вміння, а чи хватить сил
Добривом підживлювать, чи бур’ян косить?
Це не те, що сісти десь у лісозмузі
З дівкою, як дрофа, з чаркою на пузі.
Треба, щоб земелька теж тебе любила,
А для цього треба доброта і сила.
24.10.1998 р.
ПІДЛІСТЬ НІКОМУ НЕ ПРОЩАВ
Я все життя боровсь за правду
І все ж, нарешті, зрозумів,
Що не було її й не буде,
Хоч якби цього хто хотів.
А той, хто каже, що борітесь,
Хоч істина в словах цих є,
Хотів би дуже подивитись,
Скільки філософ той живе?
І все ж під музику начальства
Я у житті не танцював,
Бо це вважав завжди за підлість,
Яку нікому не прощав!
За що себе і поважав.
31.7.1998 р.
ІЄРАРХІЯ
Навіть песик, добродію,
Знає ієрархію,
Як відчує, хтось сильніший,
Вмить на спинку падає.
4.12.1989 р.
ПАРТІЙНИЙ
Є в нас хлопець з виду милий,
І проворний, і вродливий,
Діловий такий, поважний,
Й підступитися аж страшно.
Хто його у нас не знає?
Всім і все він обіцяє,
Не ступне, як не брехне,
І парфумами не тхне.
– Ти ж дав слово!– дорікаю.
Він:
– Я дав, я й віднімаю.
Бо хоч він і не надійний,
Та зате він – член партійний.
Він же, як з лайна пакунок,
Тільки й думає про шлунок.
Видно, що чиновник – штатний:
Так як слово – й мат гарматний.
В голові, як в мухи жару,
Але любить все на шару,
Хоч і двох не зв’яже речень,
Та не любить заперечень.
А скажи йому щось проти,
Розімне тебе, як шпроти.
Й мало того – вас до всього –
Зробить ворогом народу!
Я б таких партійних членів
Десь туди б – за Обь,за Лєну,
Хай би там жили і мали,
І самі себе махали.
11.9.1989 р.
НЕ ЗАЗДРЮ БАГАТИМ
Не заздрив я в житті багатим,
А тим, що вміють щось робить,
Які не можуть днями спати,
Або горілку днями пить.
Завидую – розумним, мудрим,
З ким можна щось поговорить,
І вже, якщо із кимсь десь випить,
То тільки з тим, хто вміє пить.
6.10.1989 р.
ПІД ДУЛОМ АВТОМАТА
Може хтось захоче і зі мною,
Щоб поговорити тет-а-тет,
Щоб з рядків моєї одісеї
Відтворити сталінський портрет.
Коли правда й честь були в загоні,
А в пошані – кривда і хула,
Як текли по світу ріки крові,
І носилась смерть, як сатана.
Як невіглас по указці "тата"
З нами що хотів – те і творив,
Як жили під дулом автомата,
Й це тоді вважали за прорив.
Як же не згадать тут Чингізхана,
Гітлера та інших маньяків,
Як вони на "відьом" полювали,
І були страшніші від вовків?
Бо людей й за бидло не вважали,
Ті корячконогі вояки,
Які скрізь вбивали й гвалтували,
І були, як справжні хижаки.
17.9.1989 р.
ПРО ПОЕТА ТА ЧЕСТЬ
Якщо писать якусь брехню,
То чи не краще вже мовчати,
То хоч коли помрете ви –
Вас будуть гідно шанувати.
Зфальшивиш раз, зфальшивиш два –
Це як зірвать незрілу грушу,
Бо хто в житті брехнув хоч раз –
Це як продав він чорту душу.
І скільки б ти не маскувавсь,
Одначе з тебе маску знімуть,
Знімуть медалі й ордени,
Так само їх як і надінуть.
Краще ори, поете, й сій
І їж хліб свій і ти цим самим
Хоч збережеш повагу й честь,
І рід козацький не знеславиш.
2.10.1989 р.
ПИШУ ДЛЯ ТЕБЕ...
Пройдуть часи, і я те знаю,
Що будуть жить мої вірші,
Бо їх писав не ради слави,
А щоб шуміли комиші.
Хоч я не Пушкін, не Шевченко,
Але я знаю: буду жить,
Бо вчив людей не грабувати,
А шанувати і любить.
І слава Богу, не спішив я
Свої вірші у світ пускать,
Бо вкласти в них хотів я душу,
Й як більше м’язи накачать.
Писав вірші не ради слави,
А щоб народ свій розбудить;
Писав для тебе, Україно,
Аби могла ти вільно жить.
І я упевнений у тому,
Що буду довго-довго жить,
Бо, навіть, як мене й не стане,
Й тоді панів я буду бить.
І облетять вірші Планету
Так, як народні трубачі,
І будуть заздрить ще поети,
Ті, що писали за харчі.
3.10.1989 р.
ДОПРАЦЮВАЛИСЬ
В нас все "робили" комуністи,
А що ж тоді робив народ?
Який часу не мав й присісти,
Бо не давав йому город?
6.10.1989 р.
ЖИВИ І НЕ НАГЛІЙ
Живи, радій і не наглій,
І де б не був ти, будеш – свій.
8.102003 р.
НАШІ КУРОРТИ
Чорна кіптява великих думок –
Ось вона тут, як у горлі комок.
Де ж справедливість і де ж той Ілліч,
Що обіцяв всім нам тепленьку піч?
Де ж ті надії і мрії людські?
Певно, у вічній лежать мерзлоті.
А де ж ті гіганти великих ідей?
Певно, із феями грають в хокей.
А нам, щоб не нудились наша братва,
Кращі курорти в тайзі віддала,
Тільки пригляньтесь: Сибір, Колима –
Ну як за ту "щедрість" не крикнеш –"Ганьба!"
6.10.1989 р.
ХТО ТАКИЙ ЧЛЕН ПАРТІЇ
В хаті із буквариком Танечка стояла:
– Хто такий член партії? – в татка запитала.
– Це така порода, як тобі сказати,
Що любила людям всім все обіцяти.
Ну а хто не вірив в їхню тріпотню,
Тих або до стінки, або всіх в Чечню..
– А навіщо тре’ було їм людей вбивати?
– Щоб не заважали членам царювати.
Тож ходили селами й на "цимбалах" грали
І дівчат гарнесеньких скрізь вони шукали:
Щоб так, як при Цезарю, всі йому давали...
Бо, мов так потрібно все це для держави.
Бо щоб їхня влада мала процвітати,
То державу треба було кров’ю поливати.
А мужчин тому ті вилупки вбивали,
Щоб ті дурні менше їм "Ура!" кричали.
6.10.1989 р.
ЩОБ СЛУХАТЬ ПТАХІВ
Якщо послухать хочеш птахів –
То в ліс іди без жінки й свахи.
18.4.2004 р.
КОРОВАЙ
В голові не розум – каменюка,
Що готова будь-кого вже вбить,
Може наш Олімп мені підскаже,
Що мені й народові робить?
Зими з кожним роком холодніють,
На полях бур’ян, як ліс, росте,
А Кравчук туди-сюди гасає,
І ніхто до мене не іде.
Над землею ніби смерч пронісся,
Хоч давно вже не було війни,
І до кого ти не повернися –
Всі вже стали злючі, як вовки.
Що ж це воно сталося зі світом,
Хто ж на всіх нас мор цей напустив,
Що зима вже стала навіть влітку,
Ніби хтось Планету підмінив.
А в верхах все ділять Україну:
Кому буде Буг, кому Дніпро,
І ніяк не може вгамуватись
Спікер комуністів – пан Петро.
І Мороз – то ваший він, то наший,
То в Москву, то в Мюнхен, то в Шанхай,
От як манить Президентська каша
Й безрозмірний панський коровай.
А над нами – голод, смерть, розруха,
Хто що може – тягне і гребе,
Україна стала вже, як шлюха,
Хто її вже тільки не... довбе.
Ну а хлопці, знай своє всі знають–
Той в Москву, той в Мюнхен, той в Шанхай...
Бог із ним. Народ хай вимирає,
Головне б не втратить коровай.
13.1.1998 р.
ЛАЮТЬ
Мене всі лають, як біду,
Що я не впав, що я іду.
4.4.2004 р.
КАЇНАМ-ЦЕЗАРЯМ
Шеф із главку подививсь на мене:
– В Бога я не вірую, Семене,
На тім світі рай мені до спини,
Я – царю, значить, я – людина!
Інші в мене погляди на вроду:
Я родився володіть народом,
А тому й держу в державі ката,
Щоб в покорі міг рабів тримати.
Не терплю рабів я голомозких –
Це ж душевна травма і убозтво,
Нічого плодить неповноцінних –
Надто вже і так того насіння.
Щоб були могутніми народи:
Кволим – плаха, сильним – нагороди.
Нічого плодить оті суцвіття,
Що весь світ перетворили в сміття.
19.10.1989 р.
ЯКБИ Я НЕ ПОСТАРІВ
Якби був я молодий,
Та мав свої вілли,
То, вгадайте, де б у мене
Ви тоді сиділи.
Ну а поки подякуйте
За ту мені ласку,
Що люблю я вас ще й досі,
Як красиву казку.
І якби не постарів я,
Ви не посивіли,
Може б ви на тому місці
Й досі б ще сиділи.
11.2.1998 р.
ЧУГУННА СПИНА
Ніби й схожі на людину,
А як пси ви – гнете спину,
Чи то вже така людина,
Чи така чугунна спина?
4.12.1989 р.
КОМПЕТЕНТНІ ЖУЛІКИ
Кому ж так стало вигідно
Усе трощить, ламать?
Звідки прийшли ті виродки,
Яким на все начхать?
Кому ж це стало вигідно,
Хотів би запитать,
Свою державу гудити,
А іншу захищать.
Навіть в людей здорових
І то щось та болить
А наша ж Україна
Ще ж учиться ходить.
То може почекаєм,
Поки пройде та біль,
І вийде з наших хлопчиків
Уже нарешті хміль.
Чи то така вже тактика,
Чи то новий прийом,
Чи супер нова практика,
Щоб заробить мільйон?
Що сталось, люди, з совістю?
Куди дівалась честь?
Чому на кожнім кроці
Людей чекає жесть?
Коли ж ви встигли, людоньки,
Себе переродить?
І знову претесь в щілинку,
З якої вийшли жить?
Коли ж ви встигли, людоньки,
Переродить себе?
Й поринути в дикунство,
Забувши про святе?
Невже була потреба
Перевертать все дном,
Щоб стать цивілізованим
І справжнім дикуном?
Нічого в цьому світі
Не розумію я,
Кому так заважала
Провірена сім’я?
Хіба ж не у Форосі
Почався той дует,
Як Горбачов із Рейганом
Зустрілись тет-а-тет?
Про що ті говорили
Не відав і не знав,
Та тільки з того часу
Союз наш і розпавсь.
Був колись один в нас дім,
Ну а зараз вулики.
Та зате куди не глянь –
Компетентні жуліки.
25.2.1998 р. – 3.3.1998 р.
ЯКЩО ТИ ЖУЛІК
Помста є, була і буде,
І якщо ти сучий син,
Не сховаєшся ніде ти,
Будь ти турок чи грузин.
Я упевнений на триста,–
/Хай Господь простить мене!/ –
Не сьогодні, значить завтра
Справедливість дожене.
А тому давно пора вже
Всім пройдисвітам збагнуть,
Що ніякі охоронці
Не врятують там і тут.
17.3.1998 р.
ДИВНИЙ НАРОД
Вже майже всіх нас вигнали з двора,
І без тюрми в тюрму нас посадили,
А люди й досі ще кричать "ура"!
І де у них береться стільки сили?
Не можу просто уловить,
Хто скаже, що з народом сталось,
Його грабують, душать, б’ють,
Роками грошей не дають,
А він живе, ще й смокче каву.
25.1.1998 р.
МИКОЛІ КАЗАКОВУ
Він же – Кислий
Директору тютюнової фабрики
Де ж ти стільки грошей цапнув,
Що й не знаєш, де дівать?
Чи не ти творив ті Трасти
Щоб народ наш грабувать?
І тобі довірить владу–
Отакому хапуну,
Який навіть батька зрадить
За невідану платню.
А тому я не здивуюсь,
Новий мій Наполеон,
Як ти завтра й матір зрадиш
За якийся там мільйон.
Адже ти з усіх найкращий,
Як і шеф твій, пан Петро,
Від якого, як й від тебе,
Тхне давно уже лайном.
І твої придворні кралі
Ті, яким ти довіряв,
І тебе вже обікрали,
Поки інших грабував.
Чи і досі в те ще віриш,
Що про себе сам писав,
Ніби був ти ювеліром
Самих кращих в світі справ?
Бо у школі, там, де вчився,
Перепортив всіх дівчат,
А тому, вважаєш, можеш
І на інших теж кричать?
Кажеш, в школі гарно вчився
І англійську добре знав,
От навіщо навіть паспорт
Ти сьогодні поміняв?
Всі ви банда знахабніла
Всім відомих кровопивць,
От за що вас ненавижу,
Всіх перевертнів і вбивць.
Бо нічого в вас святого,
Вам вершить би і хапать,
От чому туди ти рвешся –
Де ще можна грабувать. 12.13.1998 р.
ЯКБИ ТИ СОВІСТЬ МАВ
Якби ти совість, брате, мав
І поважав себе хоч трішки,
То "Волгу" б ти в колгосп свій здав,
А сам з людьми ходив би пішки.
Сам говорив, що рух – життя,
Чому б не жити й царювати,
Адже не дай Бог ще помреш,
Хто ж буде нами керувати?
18.10.1989 р.Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com