Витязь у тигровiй шкурi - Страница 48
ТАРІЕЛОВЕ ОПОВІДАННЯ АВТАНДІЛУ ПРО ТЕ, ЯК ВІН ЗАБИВ ЛЕВА Й ТИГРИЦЮ
«Розповім тобі докладно, як мої минали дні,-
Справедливим, мудрим серцем розсуди діла смутні.
Я чекав на тебе ревно, аж знесилів у жданні,
І, не всидівши в печері, в поле рушив на коні.
Я примчав сюди на гору і спинився на горі:
Лев з тигрицею укупі тут зійшлися в чагарі.
Я зрадів, бо за коханців їх вважав у тій порі,
Та злякався, спостерігши щось жахливе в їхній грі.
Вдвох тигриця й лев шугали,- я стояв здаля весь час,
Думав, що й вони міджнури, аж вогонь в душі пригас;
А вони зійшлися, стали, в боротьбі сплелися враз,-
Лев ловив тигрицю збіглу. Здивував мене їх сказ.
Спочатку - мов жарт, а потім дика лють їх пащі пінить,
Б'ються лапами обоє, смерть - і та борні не змінить;
Налякалася тигриця - так жіноцтво завше чинить.
Лев за нею мчиться люто, і ніхто його не спинить.
Розлютився я на лева, вірний меч в руці затис:
«Геть таку хоробрість! Нащо ти коханку бив і гриз?»
Та й з мечем злетів на нього і над ним меча підніс,-
Зразу з черепом розтятим повалився лев униз.
Меч відкинувши, тигрицю охопив я стрімголов,-
Ради любої моєї хтів їй виявить любов,
Та вона гарчала й кігтьми тіло дряпала у кров;
Я не стерпів і до смерті ту тигрицю поборов.
Сперш хотів угамувати, та роздерла руку голу,
Не притихши,- спересердя я поверг її додолу.
І в ту мить згадав, як в сварці був образив світлочолу,
І в плачі я ледь не втратив душу, в горі похололу.
Оповів усе, мій брате, що я зніс, без тебе живши.
Нащо жити? Не дивуйся, отаким мене узрівши,-
Я з життям уже в розлуці, смерть єдину полюбивши».
І зітхав, і плакав витязь, повість журну розповівши.
Автанділ також з ним плакав і росив сльозами квіти.
Він казав: «Не змучуй серця, не вмирай, ріши терпіти;
Бог ласкавий до кохання, хоч багато зніс журби ти,-
Він удвох вас не єднав би, хтівши потім розлучити.
Лихо стежить за міджнуром, наче тінь, навколо бродить,
Та, як хто зазнав страждання, згодом радість він знаходить.
О любов - чуття тужливе, що до смерті нас призводить,
Що невчених научає, а в розумних безум родить!»