В погонi за привидом - Страница 8

— Прямо можна сказати — не Сочі!.. — зітхнувши сказав Малиновкін, оглядаючись на всі боки. — Мені на вокзалі на вас чекати?

— Ні, — відповів Єршов, відшукуючи очима табличку з надписом: «Камера для схову». — Вокзал тут маленький, народу небагато, все на виду. Підіть в управління будівництва, довідайтесь про роботу за вашим фахом телеграфіста. А потім повертайтеся сюди. Думаю, що години через півтори-дві нам вдасться зустрітися біля камери для схову.

— Слухаюсь.

Оскільки місто Перевальськ було невелике, Єршов вирішив нікого не розпитувати, а самому знайти потрібну йому адресу. Для цього довелося перетнути все місто і чимало поблукати. Нарешті Жовтнева вулиця була знайдена. На відміну від інших, на ній росли низенькі тополі і кволі берези. У дворах багатьох будиночків виднілися городи і зарослі ебелека — напівчагарника із жорстким загостреним листям. Будинок номер п'ятдесят три був майже останнім. Чимось він нагадував будиночок Габдулли Джандербекова в Аксакальську. Тільки хвіртка його не була зачинена на засув, а в дворі не було собаки. Двері будинку теж були відчинені. Єршов уже переступив через поріг, коли назустріч йому показався середніх років кремезний чоловік з розкосими очима.

— Ви, мабуть, Аскар Джандербеков? — спитав його Єршов, помітивши деяку зовнішню схожість хазяїна з Габдуллою Джандербековим.

— Він самий, — густим басом відповів чоловік, пильно вдивляючись у Єршова примруженими очима. — А ви до мене особисто?

— Я до товариша Жанбаєва, — відповів майор, намагаючись вгадати, в яких взаєминах може бути з Привидом ця людина. — Командирований до нього з Алма-Ати… Мухтаров — моє прізвище.

— А, товариш Мухтаров! — зразу пожвавішав Аскар Джандербеков і привітно простяг Єршову руку. — Чекає на вас Каниш Нуртасович. Заходьте, будь ласка, його, правда, немає зараз, але він просив мене прийняти вас, як рідного.

Єршов ввійшов у простору кімнату, обклеєну газетами «Гудок» і якимись технічними журналами, мабуть теж залізничними. Судячи з цих газет і з того, що на хазяїнові дому був кітель залізничника, майор вирішив, що або сам Аскар залізничник, або хтось з його сім'ї працює на транспорті.

— Ось обклеюватися зібрався, — збентежено кивнув Аскар на стіни, — та все часу немає. Заґрунтував, можна сказати, а до обоїв руки ніяк не доходять. Роботи зараз дуже багато. Я на залізниці працюю начальником кондукторського резерву.

По-російськи Аскар говорив досить чисто, з майже невловимим акцентом. Настороженість, яка відчулася у першому його питанні, змінилася привітністю. Пропустивши гостя вперед, він ласкаво запросив його до другої кімнати, теж обклеєної газетами. В ній біля однієї з стін стояв диван, а біля вікна — невеликий письмовий стіл з розкладеними на ньому книгами з історії та археології.

— Влаштовуйтеся тут, — привітно сказав Аскар, подаючи Єршову стілець. — Це кімната Жанбаєва. Він просив помістити вас з ним, разом. Я тут вам другий диван поставлю. Так! — раптом спохватившись, вигукнув хазяїн і вдарив себе рукою по лобі. — Велів ще вибачитися Каниш Нуртасович — днів два-три він буде відсутній. Якісь нові історичні матеріали виявилися.

Ніби зараз тільки помітивши, що в руках Єршова нічого немає, Аскар запитав:

— А речі ви на вокзалі, мабуть, залишили?

— Не хотілося, знаєте, тягтися з ними по незнайомому місту, — відповів Єршов, перебираючи книжки на столі Жанбаєва. — Та й не був певний, що дома кого-небудь застану.

— Ну, тепер вам дорога знайома, перебирайтеся вже остаточно і, як кажуть, будьте як вдома. Я вам ключ залишу, а мені на роботу час.

— Та ви хоча б документи перевірили, — збентежено усміхнувся Єршов. — Адже невідомо, кого в дім пустили. Може, шахрая якого-небудь.

— Ну що ви! — махнув рукою Аскар. — Я порядну людину завжди від шахрая відрізню. Та й красти у мене нічого.

Єршов хотів був піти на вокзал разом з Аскаром, але той поквапно заперечив:

— А чого вам поспішати! Встигнете. Відпочиньте, умийтеся; умивальник у дворі. Ключ на столі буде. Якщо перекусити що-небудь захочете, то теж, будь ласка. На кухні дещо знайдеться.

Виходячи з кімнати Жанбаєва, Аскар причинив за собою двері, які вели у напівтемну прихожу. А хвилин через п'ять, мабуть вже остаточно зібравшись іти з дому, постукав до Єршова і, трохи прочинивши двері, просунув голову:

— Мало не забув ще про одне попередити вас: тут зі мною живе один родич по лінії матері. Темірбек його звати. Теж на залізниці працює кондуктором. У мене під начальством. Людина він тиха, заважати вам не буде. Та його й дома не буває — все в поїздках. А коли і дома, то відсипляється після поїздок. Кімната його по сусідству з вашою, але має окремий хід. Сьогодні він працює зранку. Завтра тільки повернеться. Ну, я пішов. На все добре.

«Так, — мимоволі подумав Єршов, — цього родича ще тільки не вистачало! Дивно, що Жанбаєв вирішив зупинитися в такій квартирі! Хоч, може, всі ці люди працюють на нього? Треба буде придивитись до них гарненько…»

Залишившись наодинці, Єршов старанно оглянув весь будинок. Він мимоволі звернув увагу на таблицю, перекреслену олівцем, що висіла на стіні кімнати, у якій влаштував його Аскар. Це був графік руху поїздів, який не становив би собою нічого особливого, коли б деякі цифри його не були підкреслені.

Єршову зразу ж стало ясно, що це був шифр. Ще раз старанно оглянувши весь будинок і не помітивши нічого підозрілого, майор закрив вхідні двері на защіпку і, діставши з кишені записну книжку, почав розкодовувати шифровку.

Вийшло таке:

Єршов сховав записну книжку в кишеню і пішов у сарай. Там, прикритий якоюсь рядниною, справді стояв мотоцикл з коляскою. Майор пильно оглянув його. Зовні він нічим не відрізнявся від мотоциклів такого типу. Але, обмацавши коляску, Єршов звернув увагу на те, що під кожухом її виявилося значно більше місця, ніж звичайно. Порожнисті місця були і в інших частинах мотоцикла. Однак Єршов все ще не уявляв собі, як тут можна буде розташувати рацію Жанбаєва, якщо навіть вона і дуже портативна.

Перш ніж спуститися в погріб, Єршов підійшов до хвіртки, що виходила на вулицю, і старанно закрив її на клямку. Потім розшукав ключі на кухні і одним з них відімкнув замок на дверях погреба. Погріб був дуже глибокий. У ньому було холоднувато, гостро пахло овечим сиром і овочами. Світло через відчинені двері проходило слабо. Єршову довелося почекати трохи, поки очі звикли до напівтемряви.

Стіни погреба були обшиті дошками, дуже щільно пригнаними одна до одної. Єршов обмацав долонею низ лівої стіни, але не зразу знайшов потрібну йому дошку.

Нарешті він здогадався просунути в ледве помітні щілини обшивки лезо складаного ножа. Одна з дощок відокремилася від стіни, утворивши темний, глибокий отвір. Майор просунув туди руки і знайшов металевий ящик. Вийнявши його, він переконався, що це рація.

Марка рації була «Ен-Бі». Пильно оглянувши її, Єршов розібрався в ній настільки, що зміг би користуватися нею для прийому або передачі. Однак сховати рацію під кожух мотоцикла так, щоб це було непомітно при побіжному огляді машини, виявилося справою нелегкою. Тут потрібна була допомога або хоч порада Малиновкіна.

Змірявши рацію в зібраному і розібраному вигляді, Єршов також старанно записав і розміри мотоцикла.

З цими даними він вийшов з будинку, замкнувши двері.