В погонi за привидом - Страница 14

— А чи не хочеш ти цим сказати, що Жанбаєв все ще помиляється відносно характеру вибухів? — спитав Осипов, не зовсім ще розуміючи, до чого веде Саблін.

— Ні, не хочу. Він міг помилятися тільки спочатку, але відтоді в нього було досить часу переконатися в своїй помилці.

— Та-ак… — сумніваючись, похитав головою Осипов. — А може, він все-таки ще й досі помиляється?

— А чому? — здивувався генерал, простягаючи руку за сірниками.

— Та хоч би тому, що він відібрав у Єршова мотоцикл, щоб особисто поїхати на будівництво і своїми очима подивитися, що там робиться.

— Навряд чи тільки для цього потрібний йому мотоцикл. Він міг би туди і поїздом добратися. А мотоцикл йому, мабуть, потрібний для прихованого перевезення рації. Адже Єршов надійно замаскував її в колясці.

— Ні, Ілля Ілліч, — похитав головою Осипов, — він знайшов би і інший надійний спосіб сховати куди-небудь рацію. Це не проблема.

— Значить, ти вважаєш, що мотоцикл йому потрібний тільки для поїздки на будівництво? — спитав Саблін, подумавши з досадою, що впертість полковника коли-небудь виведе його з терпіння.

— Треба ж якось пояснити, навіщо йому потрібний цей мотоцикл, — відповів Осипов, не збираючись здаватися.

— А для мене ясно одне, — трохи хмурячись, зауважив Саблін. — На будівництво він на мотоциклі не поїде: це рисковано, а Жанбаєв всіляко уникає риску. Я навіть думаю, що мотоцикл йому потрібний для того тільки, щоб вільніше пересуватися і не дати можливості запеленгувати свою рацію під час радіопередач.

— Але Єршова-Мухтарова, якого він вважає своїм помічником, можуть же теж запеленгувати? Виходить, що, рятуючи себе, він становить під удар свого помічника. А помічника цього він же сам спеціально випросив у свого начальства.

Саблін чекав цього запитання від полковника і відповів:

— Єршов-Мухтаров, мабуть, вестиме з Жанбаєвим дуже короткий радіозв'язок, переважно прийом його наказів. А сам Жанбаєв, крім зв'язку з Єршовим-Мухтаровим, повинен ще підтримувати регулярний зв'язок із своїм резидентом, що зв’язано, звичайно, з чималим риском, йому й треба було вмонтувати рацію в мотоцикл, щоб вести передачі з різних точок, значно віддалених одна від одної. Мотоцикл може бути в нього цілком легально. Повідомив же нам Малиновкін, що як член археологічної експедиції, який працює десь на відшибі від основної групи, Жанбаєв має можливість заправлятися бензином на Перевальській археологічній базі… А що Жанбаєв не збирається на будівництво, — говорив далі генерал, — є іще один доказ: адже він наказав Єршову повідомляти його про вантажі, що ідуть на будівництво. Навіщо йому це, коли він сам туди збирається?

— Так, — непевно промовив Осипов, пригладжуючи коротко підстрижене волосся. — Хитро, хитро все виходить… Будемо однак чекати нових повідомлень від Єршова — може, і виясниться дещо.

Майор Єршов так втомився після зустрічі з Жанбаєвим, що готовий був зразу ж, повернувшись, заснути мертвим сном. Але цього не сталося. Неспокійні думки довго ще тривожили його, і він перевертався з боку на бік, мнучи подушку і важко зітхаючи.

Навіщо потрібний Жанбаєву мотоцикл? Куди він збирається на ньому поїхати? Що думає про нього, Єршова? Чи все ще ставиться з підозрою, чи почне тепер довіряти? Чому цікавлять його залізничні вантажі? Все це було поки що неясно, але вимагало негайної відповіді, правильного рішення. Без цього не можна було діяти далі і сподіватися на успіх. Більш того, непродуманим ходом можна було провалити всю справу, випустити небезпечного ворога, дати можливість Привиду здійснити його злочинні плани.

Близько шостої години ранку повернувся з чергування Аскар. Чути було, як він умивався, а потім гримів тарілками на кухні: видно, вирішив перекусити перед сном. Через кілька хвилин скрипнули двері його кімнати.

У яких взаєминах ця людина з Жанбаєвим? Чи тільки хазяїн його квартири, чи ще і співучасник? В тому, що якийсь зв'язок між ними існує, Єршов не сумнівався. Багато чого Жанбаєв йому не довіряє, але, звичайно, використовує для своєї мети.

Та найбільше майора хвилювало тепер питання: як буде поводитись Жанбаєв надалі з ним, з Єршовим? Завдання, яке він дав йому, по суті, дріб'язкове. Ці відомості і Аскар зумів би роздобути. От хіба тільки повідомити їх без рації не зможе… Доведеться, мабуть, набратися терпіння і почекати ще трохи. Якщо Жанбаєв зв'яжеться з ним скоро по радіо, — значить, довіряє; не зв'яжеться — треба буде визнати, що він, Єршов, розкрив, виказав себе чимсь, сполохав небезпечного ворога. Потім Єршов подумав про те, що повинен буде прокинутися не пізніше як о дев'ятій годині, щоб ні Аскар, ні Темірбек не догадалися, що він не спав цілу ніч. Адже вони могли повідомити Жанбаєва, що він поводиться не дуже обережно.

… Прокинувся Єршов без п'яти дев'ять, йому не потрібен був час на те, щоб зміркувати, де він, що робив учора, що повинен зробити зараз. Він пригадав це майже миттю — позначався досвід чекіста. Небезпечна робота привчила його кожної хвилини бути на сторожі, бо від цього часто залежали не тільки успіх чи невдача дорученої йому справи, але й власне його життя.

В будинку було тихо. Тільки в сусідній кімнаті обережно ходив хтось — видно, Темірбек встав уже і намагався не шуміти, щоб не розбудити двоюрідного брата, якого він, як помітив Єршов, чомусь трохи побоювався.

Єршов поглянув на вікно. Сонце яскраво освітлювало протилежний бік вулиці і будинок старої Гульджан, в якому квартирував лейтенант Малиновкін. Вікно його кімнати було розчинене. Значить, лейтенант встав уже — вони домовились, що вранці розчинене вікно означатиме, що Малиновкін не спить, а вдень і увечері — що він вдома. Юнакові видно, не терпілось узнати скоріше подробиці вчорашньої зустрічі Єршова з Жанбаєвим.

Але що ж можна було зробити зараз? Треба було б зустрітись з ним якось і поговорити, пояснити складність обстановки, що створилася. Але й це не так вже просто. Хто його зна, цього Жанбаєва, — може він не вважає ще іспитовий термін закінченим. Ні, вже краще дотримуватися найсуворішої конспірації до кінця. Про те, де, коли і як зустрітися з Малиновкіним, потрібно було ще подумати.

Аскар встав тільки о дванадцятій годині дня. Єршов до цього часу повернувся з їдальні. Темірбека, який перед тим як він пішов, щось їв у себе в кімнаті, вже не було.

— Ну як, не знудились ще в нас, товаришу Мухтаров? — весело запитав Аскар, ідучи з рушником на шиї надвір умиватися.

— Поки що ні, — бадьоро відповів Єршов. — Я багато цікавого в бібліотеці вашій знайшов. Учора майже весь день там був. Переглядав архівні матеріали і натрапив на цікаві історичні документи… Ну, а у вас як ідуть справи, Аскаре Габдулловичу? Служба ваша не дуже, видно, спокійна? Ночами доводиться чергувати?

— Та ні, це не завжди. В основному все-таки вдень. Та й робота, відверто кажучи, поки що не дуже цікава. От закінчать будівництво магістралі, підуть регулярні поїзди — тоді цікавіше буде. А зараз у нас ні графіка, ні розкладу…

— І вантажі, мабуть, незначні? — наче ненароком, запитав Єршов, спостерігаючи, як енергійно розтирає Аскар вафельним рушником свої добре розвинені, мускулисті груди.

— Відома річ! В основному будівельні матеріали йдуть поки що. Переважно шпали та рейки, іноді цемент. От скоро стануть до ладу нові заводи збірних конструкцій — підуть вантажі цікавіші. Воно, правда, і зараз доводиться возити цікаві речі, інколи навіть на спеціальних багатовісних платформах-транспортерах. От, наприклад, цієї ночі збірний суцільноперевізний міст відправили і декілька залізобетонних споруд. А вчора — елементи збірної металевої водонапірної башти системи Рожнова. Ну, а взагалі, все це не те, що на центральних магістралях. Там зараз така техніка йде, що дивом дивуєшся.

Аскар закінчив обтиратися і повісив рушник на вірьовку, натягнуту через усе подвір'я. Зняв з цієї ж вірьовки білу майку і насилу просунув у неї свою велику голову з жорстким волоссям.