Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах - Страница 8

8-го року за республіканським календарем (9 листопа-

да 1799 року) зорганізований великою буржуазією за

підтримки заможного селянства та дворянства. Пере-

ворот здійснив Наполеон Бонапарт і встановив воєн-

ну диктатуру у вигляді Консулата, а з 18 травня 1804

року — імперії. Ставши імператором Першої імперії,

Наполеон І розв'язав у Європі низку воєн, метою яких

було установити в Європі гегемонію французької бур-

жуазії. Європейські держави виступили проти напо-

леонівського панування. Після Лейпцизької битви 1813

року Франція втратила все завойоване в Європі. 6 квіт-

ня 1814 року Наполеон І зрікся престолу, у Франції

була відновлена монархія. У 1815 році Наполеон знову

на 100 днів захопив владу. Після поразки при Ватер-

лоо 18 червня 1815 року у Франції вдруге була віднов-

лена династія Бурбонів.

1815-1848 роки. Відновлені у владі Бурбони (Людо-

вік XVIII, потім Карл Х) відродили до 1830 року па-

нування землеробської аристократії. В країні почав-

ся розгул дворянсько-клерикальної реакції. Династія

Бурбонів була повалена Липневою революцією 1830

року. Королем став герцог Луї Філіпп Орлеанський,

близький до великої буржуазії. У період його правлін-

ня (1830-1848 роки) швидко зростала економіка, відбу-

40

вався промисловий переворот, з'явилися перші заліз-

ниці і перші колоніальні володіння. Проти панування

буржуазії почали виступати робітники, посилився ре-

спубліканський рух.

1848-1851 роки. Лютнева революція 1848 року по-

валила монархічний устрій і заснувала Другу респу-

бліку (1848-1852 роки). Перші закони про працю, пресу

та освіту. 2 грудня 1851 року установився режим воєн-

но-буржуазної диктатури Луї Наполеона Бонапарта,

племінника Наполеона І.

1852-1870 роки. Державний переворот 2 грудня 1852

року, проголошення Луї Наполеона Бонапарта імпе-

ратором Наполеоном ІІІ. У період Другої імперії відбу-

лась низка воєн і посилилась колоніальна експансія.

1870-1875 роки.

Франко-прусська війна 1870-1871

років, яка призвела до втрати Ельзасу та Лотарингії

і падіння Наполеона ІІІ в результаті Вересневої ре-

волюції

1870

року. Проголошення Третьої республі-

ки (1870-1940 роки). 18 березня 1871 року парижани

захопили владу і встановили Паризьку Комуну, яка

проіснувала 72 дні до 28 травня і була знищена вну-

трішньою і зовнішньою контрреволюцією. У 1875 році

Національні Збори затвердили Конституцію Третьої

республіки.

1875-1914 роки. У 80-90-х роках Франція активізу-

вала політику колоніальних загарбань в Африці та Ін-

докитаї. Апогей парламентаризму. Визнання свободи

профспілок. Відокремлення церкви від держави (1905

рік). Великі наукові відкриття та технічні винаходи.

1914-1918 роки. Перша світова війна. Повернення

Франції Ельзасу та Лотарингії. Мирні договори.

41

1919-1939 роки.

Відбудова країни. Мистецький

розквіт Парижа. Економічна криза 30-х років. Народ-

ний фронт (1936-1938 роки), який боровся проти загро-

зи фашизму і війни. Зростання напруги в Європі.

1939-1945 роки. Друга світова війна. Поразка Фран-

ції та окупація її німецькими військами. Рух Опору

німецьким окупантам, який очолив Шарль де Ґолль.

У червні 1943 року майже вся територія Франції була

звільнена від окупантів. Перемога союзників у війні з

Німеччиною (8 травня 1945 року).

1946-1957 роки.

Четверта республіка (Президенти

В. Оріоль і Р. Коті). Відбудова країни, демографічне та

економічне піднесення. Деколонізація. Римський дого-

вір 1957 року про заснування Європейських союзів.

1958-1968 роки. У 1958 році Національні Збори при-

значили де Ґолля прем'єр-міністром. Він став ініціа-

тором створення Конституції П'ятої республіки, яка

була прийнята референдумом 28 вересня 1958 року.

21 грудня 1959 року Президентом був обраний Шарль

де Ґолль. Початок існування Спільного ринку (1959 рік).

Евіанські угоди 1962 року поклали кінець війні в Алжи-

рі. Більшість колоній в Африці отримала незалежність.

Внесення поправок до Конституції стосовно виборів

Президента прямим загальним голосуванням

(рефе-

рендум 28 жовтня 1962 року). Підписання Єлисейської

угоди між Шарлем де Ґоллем та канцлером Німеччини

Аденауером (23 січня 1963 року), яка визначила рамки

франко-німецького зближення. Економічне піднесен-

ня. Соціальні заворушення у травні 1968 року.

1969-1974 роки.

Президентство Жоржа Помпі-

ду. Економічний розвиток. Триває європейське будів-

42

ництво, перша спроба гармонізації грошових систем

шляхом створення 10 квітня 1972 року європейсько-

го валютного коридору, приєднання до Європейських

союзів Данії, Ірландії, Об'єднаного Королівства Вели-

кої Британії (1 січня 1973 року). Перша нафтова кри-

за (1973 рік).

1974-1981 роки. Президентство Валері Жискар д'Ес-

тена. Нові етапи європейського будівництва: створення

в грудні 1974 року Ради Європи, підписання 28 лютого

1975 року першої конвенції в Ломе, створення 1 січня

1979 року Європейської валютної системи, вступ Гре-

ції до Європейських союзів (1 січня 1981 року). Вста-

новлення права голосу з 18 років. Друга нафтова криза

1979 року. Зростання інфляції та безробіття.

1981-1995 роки. Президентство Франсуа Міттерана

(обраний у 1981 році, переобраний у 1988 році). Забо-

рона смертної кари (1981 рік). Прийняття законів про

децентралізацію (1982 рік). Лібералізація радіостанцій

і телевізійних каналів (1982 рік). Прогрес у європейсь-

кому будівництві: вступ Іспанії та Португалії 1 січня

1986 року до Європейських союзів, вступ в дію Єдино-

го європейського акту 1 липня 1987 року та ратифіка-

ція референдумом 20 вересня 1992 року договору про

Європейський Союз (ЄС).

1995-2007 роки. Президентство Жака Ширака (об-

раний у 1995 році, переобраний у 2002 році). Продов-

ження будівництва Європейського дому.

2007 рік. 6 травня Президентом Французької Ре-

спубліки обрано Ніколя Саркозі, за якого проголосу-

вало 53,06% виборців.

2008-2009 роки. Початок світової економічної кризи (осінь

2008 рік) та її загострення (2009 рік).

43

Сучасна Франція

Сучасна Франція — найбільша країна Західної Єв-

ропи. Площа — 543,97 тис. км2. Населення на 1 січня 2001 року

було 58,87 млн. жителів, на 1 липня 2007 року – 63,71 млн.

жителів. Середня густота населення – 117 осіб/км2. Населення

— 58,87 млн. жителів (на 1 січня 2001 року). Густота населен-

ня — 108 осіб/км2. Більше половини населення живе

в містах, що налічують понад 50 тис. жителів. 12 міст

Франції мають населення понад 350 тис. жителів, се-

ред них Лілль, Ліон та Марсель налічують по 1,2 млн.

жителів, а 30 міст — понад 200 тис. жителів. Столи-

ця Франції Париж з передмістями налічує близько

10 млн. жителів.

Національний склад: французи — 92%, північноаф-

риканці — 3%, інші національності — 5%. Річний при-

ріст населення — 0,5%. Тривалість життя — 77 років.

Статус Франції за класифікацією ООН — одна з

найбільш розвинених країн світу. Грошова одиниця — євро=100

євроцентам.

Французька Республіка складається з метропо-

лії, поділеної на 22 округи та 96 департаментів, і 4 за-

морських департаментів (Ґваделупа, Мартиніка, Ґвіа-

на, Реюньйон). До них додаються 4 заморські території