Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах - Страница 17

побачив запорожців і не став для Січі тим, чим пізніше

стали Дунай і Кубань.

24 жовтня 1737 року Григор подав на ім'я першого

міністра Франції кардинала Флері меморіал, в якому,

передбачаючи майбутню політику Росії, писав: «Вза-

галі традиції царя Петра кермують і кермуватимуть

ще довго московською політикою, а ці традиції спрямо-

вані на знищення Туреччини й Польщі та на гегемонію

в північній Європі. Козацька нація під проводом її вож-

дя Мазепи свого часу зрозуміла цю небезпеку й хотіла

протиставити деспотичній експансії царя свої вільно-

любні традиції, але невблаганна й нещасна фортуна не

дала змоги довести до кінця цей проект, від здійснення

якого ціла Європа тільки виграла б. Історія Москов-

щини вчить нас, що навіть за часів царя Івана Васи-

льовича, коли найтемніше варварство панувало в тій

країні, московська політика намагалася здобути Бал-

тику, Каспійське та Чорне море й що цар Петро вико-

нує лише те, про що мріяли його попередники».

У своїх пам'ятних записках і донесеннях фран-

цузькому уряду Григор Орлик дав довгостроковий

прогноз петровської політики. Цей прогноз був ви

97

користаний при створенні «Тестамента царя Петра»

(тестамент

—

духовний заповіт). Автор тестаменту

невідомий, можливо це був офіційний публіцист На-

полеона І (1769-1821) Лесюр, який опублікував його у

своїй праці «De la politique et des progrès de la puissa-

nce russe» (Paris, 1811).

Ось текст цього апокрифічного документа:

«1. Тримати російський народ у стані безперерв-

ної війни, аби не дати згаснути войовничому запалові

російського жовнярства. Відпочинок давати тільки

для того, щоби поліпшити державні фінанси, зміц-

нити армію і вибрати вигідну хвилину для нападу.

В той спосіб робити, аби мир служив війні, а війна

миру, і то завжди в інтересі поширення добробуту.

2. При кожній нагоді втручатися у справи євро-

пейських держав, особливо ж Німеччини, котра тим

більшу і безпосередню має вагу, чим до неї більше на-

ближатися.

3. Розділити Польщу, підтримуючи в ній вну-

трішні заколоти і постійні чвари. Вельмож здобува-

ти собі золотом, впливати на сейми, деморалізуючи

їх, аби мати вплив на вибори королів. Увести в Поль-

щу російське військо і тримати доти, поки тра-

питься нагода залишити його там назавжди.

4. В торгівлі шукати зв'язків насамперед з Англі-

єю, бо та держава найбільше нас потребує для сво-

го флоту і може бути найбільш корисною для побу-

дови нашої.

5. Безупинно розширювати державні межі вздовж

Балтики на північ, а вздовж Чорного моря на південь.

6. Наблизитися, де тільки можна, до Царгорода й

98

до Індії. Хто там запанує, той стане дійсним воло-

дарем світу. З цією метою підбурювати до війни то

проти Туреччини, то проти Персії. Побудувати ка-

равели на Чорному морі, поступово заволодіти тим

морем, рівно ж Балтійським, бо вони необхідні для

досягнення того проекту. Коли ж буде можливим —

відновити через Сірію колишню торгівлю з Ліваном і

підступити аж до Індії, котра є коморою світу. А як

там будемо, тоді обійдемося без англійського золота.

7. Підтримувати дбайливо союз із Австрією. Вда-

вати, що підтримуємо її наміри, аби перебрати вла-

ду над Німеччиною, а другою рукою підбурювати про-

ти неї амбітність німецьких князів. Подбати, щоб

вони обидві звернулися до Росії за допомогою і вста-

новити над її землями протекцію, яка буде підготов-

кою до майбутнього панування над ними.

8. Підготовити австрійського короля, щоб він про-

гнав турків з Європи, а коли завоює Царгород, то ней-

тралізувати його, або втягнути у війну зі старими

європейськими державами, або відступити йому ча-

стину, ним завойовану, щоб пізніше те забрати.

9. Коли Швеція буде розчленована, Персія пере-

можена, Польща підкуплена, Туреччина завойова-

на, наше військо об'єднане, Чорне і Балтійське моря

перебуватимуть під охороною наших кораблів, от

тоді треба дуже обережно запропонувати кожному

зокрема, насамперед урядові версальському, потім

урядові віденському, поділити з ним владу над сві-

том. Як один з них прийме пропозицію, що станеть-

ся з певністю, коли підлестити їх амбіції й самолюб-

ство, тоді використати його на те, щоби знищити

99

іншого. Потім знищити і того, що лишиться в бо-

ротьбі, наслідок якої не підлягатиме жодним сум-

нівам, бо Росія тоді безроздільно володітиме цілим

Сходом і великою частиною Європи.

10. В тім разі, що, зрештою, не є правдоподібним,

коли б вони обоє відмовилися від російської пропозиції,

то треба зробити так, щоб між ними виникли свар-

ки й вони вичерпали себе взаємно у боротьбі. Тоді в рі-

шучу хвилину Росія навалиться на Німеччину зі сво-

їм військом, яке приготує заздалегідь. У той же час у

Росії будуть два сильні воєнні флоти Чорного і Бал-

тійського морів. Просуваючись Середземним морем і

океаном, ті орди заллють Францію з одного боку, а Ні-

меччину з другого. А як ті дві країни будуть перемо-

жені, то решта Європи піде під ярмо легко і без опору.

У той спосіб можна і належить підкорити Європу».

На початку 40-х років Франція на деякий час від-

мовилася від активної антиросійської політики і Гри-

гор присвятив себе військовій службі. З 1742 року брав

участь у війні за австрійську спадщину (1740-1748)36.

Коли він перебував в армії, 26 травня 1742 року в Яссах

помер Пилип Орлик, який був для нього не тільки бать-

ком, а й другом, порадником і керманичем. Молдавсь-

кий господар Костянтин Маврокордато, який високо

шанував гетьмана, влаштував йому пишний похорон.

Наприкінці 1743 року Григор приїхав із діючої ар-

мії і почав шукати архіви батька, які мали першочер-

гове значення для України і Франції, але знайшов не

всі документи, частина їх зникла назавжди.

У 1744-1747 роках Орлик брав участь у захопленні

Вайсенбурґа, воював під Пафойфеном, Монсом і Шар-

100

леруа, був при облозі Намюра й Року, брав участь у

битві під Лявфельдом.

За великі заслуги перед Францією в жовтні 1744

року Людовік XV нагородив Орлика орденом Святого

Людовіка і щорічною пенсією 800 ліврів.

3 грудня 1747 року у Версалі в присутності короля й дво-

ру граф Григор Орлик одружився з панною Луїзою-Оле-

ною ле Брюн де Дентевіль, що походила із стародавнього

французького шляхетного роду, який був посвоячений з

родинами Куртенуа та Рошешуар, свояками короля.

Придане дружини дало змогу Орлику екіпірувати

драгунський полк «Royal suèdois» («Королівські шве-

ди»), командиром якого він став. Полк стояв у Лотарингії

в Комерсі поблизу замку Дентевіль. Один півескадрон

полку був із запорожців. У полку служили племінники

Григора, діти його сестри Анастасії і шведського гене-

рала Штайнфліхта, Карл і Пилип Штайнфліхти.

Замок Дентевіль.