Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах - Страница 121

манітний стан природи, її мінливість, світлоповітряне середови-

ще. Автор картин: «Сніданок на траві» (1866), «Враження. Схід

сонця» і «Бульвар капуцинок у Парижі» (обидві у 1873), «Скир-

ти сіна» (1890-1891), «Руанський собор» (1893-1895), «Латаття»

(1914-1922) та інших.

179Сіслей Альфред (1839-1899) — французький живопи-

617

сець, представник імпресіонізму. За походженням англієць.

У 1861-1863 роках навчався в Парижі в майстерні Ш.Глейра, де

зблизився з К.Моне та О.Ренуаром. На творчість Сіслея вплинув

К.Коро. Його відомі твори: «Село на березі Сени» (1872), «Мороз у

Лувесьєнне» (1873), «Повінь у Марлі» (1876) та інші.

180Ренуар П'єр Оґюст (1841-1919)

— французький живопи-

сець, графік і скульптор, представник імпресіонізму. У 1862-1864

роках навчався в Школі образотворчих мистецтв і в майстерні

Ш.Глейра в Парижі, де зблизився з К.Моне та А.Сіслеєм. Захо-

плювався передачею світлових та кольорових ефектів, вібруючо-

го повітря. Творчості Ренуара властиві життєрадісність, доскона-

лий рисунок, витончений колорит. Його відомі твори: «Купання

на Сені» (1869), «Портрет К.Моне» (1873), «Портрет Жанни Сама-

рі» (1877), «Парасольки» (1879), «Дівчина з віялом» (1881) та інші.

Серед скульптурних творів — «Венера» (1914-1916).

181Веласкес Дієго (1599-1660) — іспанський живописець. За-

клав основи жанру історичного живопису в мистецтві Західної

Європи. У ранніх творах змальовував життя селян і ремісників.

З 1623 року став придворним живописцем. Основне місце в його

творчості належить портретам, в яких він створив типові образи

представників різних верств суспільства. Його відомі твори: «Сні-

данок» (1617), «Водонос» (близько 1620), «Кузня Вулкана» (1830),

«Здача Бреди» (1634-1635), «Венера із дзеркалом» (1651), «Фрей-

ліни» (1656), «Прялі» (1657) та інші.

182Олесь Олександр, справжнє прізвище Кандиба Олек-

сандр Іванович (1878-1944) — український поет. У 1902 році за-

кінчив Харківський ветеринарний інститут. Літературну діяль-

ність почав у 1903 році в Києві. У 1919 році емігрував до Австрії,

з 1923 року жив у Чехословаччині. Автор збірників «З журбою

радість обнялась» (1907), «Поезії» (1909), «Твори» (1914), «Чужи-

ною» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою» (1931);

збірки драматичних етюдів «По дорозі в казку» (1914); віршова-

них казок для дітей; драматичної поеми «Ніч на полонині» та ін-

ших творів. Багато віршів Олеся поклали на музику М.Лисенко,

Я.Степовий, К.Стеценко, С.Людкевич, О.Білаш та інші.

183Нарбут Георгій Іванович (1886-1920) — український гра-

фік. Закінчив гімназію в місті Глухові і з 1906 по 1917 рік працював

618

в Петербурзі, щороку приїздив в Україну. Художню освіту здобув

самостійно. З 1917 року жив у Києві. Брав активну участь у куль-

турному будівництві Української Народної Республіки (УНР). Він

один із засновників Української академії мистецтв (1917), ректором

якої став у 1919 році. Нарбут був автором ескізів перших українсь-

ких грошових знаків (гривень), поштових марок і цінних паперів

УНР. Його ілюстрації до книг стали класикою української графіки.

Оформив книжки: «Три байки Крилова» (1913), «Малоросійський

гербовник» В.Лукомського і В.Модзалевського (1914), «Герби геть-

манів Малоросії» С.Тройницького, «Давня архітектура Галичи-

ни» (1915) і «Старовинні садиби Харківської губернії» Г.Лукомсь-

кого (1917), «Українська абетка» (1917), «Енеїда» І.Котляревського

(1919). Нарбут був автором багатьох різноманітних графічних ма-

теріалів. Його твори експонувалися на міжнародних виставках у

Римі, Лейпціґу, Брюсселі, Празі, Берліні і Петербурзі.

184Леонтович Микола Дмитрович (1877-1921)

— укра-

їнський композитор, хоровий диригент, музично-громадський

діяч, педагог, збирач музичного фольклору. У 1898 році закін-

чив Кам'янець-Подільську духовну семінарію, у 1903-1904 роках

відвідував лекції в Придворній співацькій капелі в Петербурзі і

склав іспит на звання регента. Працював вчителем співу в різ-

них містах України, викладав у єпархіальному жіночому учили-

щі в Тульчині. У 1918-1919 роках брав активну участь у розбудові

української національної музичної культури в Києві, був одним

із організаторів Першої української державної капели і виклада-

чем Музично-драматичного інституту імені М.В. Лисенка. У 1819

році повернувся до Тульчина. Автор обробок класичних творів

для хору, українських народних пісень, революційних пісень, хо-

рових поем, духовних творів.

185Стеценко Кирило Григорович (1882-1922)

— українсь-

кий композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч,

педагог. У 1903 році закінчив Київську духовну семінарію. Му-

зичну освіту здобув у Києві в музичному училищі Російського

музичного товариства та Музично-драматичній школі М.Лисен-

ка (1904-1907). У 1907 році за революційну діяльність висланий

з Києва. У 1912 році прийняв сан священика і оселився в селі Го-

лово-Русаві (тепер у складі села Олександрівка Вінницької обла-

619

сті). З 1917 року жив у Києві, з 1920 року — в селі Веприку (тепер

Київської області). За його ініціативи створено мандрівні хорові

капели, освоєно нотодрукування, засновано музичну бібліотеку.

Викладав у Музично-драматичному інституті імені М.В. Лисен-

ка (Київ). Його відомі твори: хори «Бурлака», «Рано-вранці ново-

бранці» (1904), «Рости, квіте», «Прометей», «Свобода, рівність і

любов» та інші; пісні, кантати, опери, музика до вистав, акапельні

обробки колядок і щедрівок (1907-1910), словоспіви, літургії. Ор-

ганізатор і учасник багатьох шевченківських концертів.

186Коцюбинський Михайло Михайлович

(1864-1913) —

український письменник і громадський діяч. Закінчив Шарго-

родське духовне училище (1880). З 1898 року жив у Чернігові, де

написав свої кращі твори. На межі ХІХ-ХХ століть виступив як

видатний майстер соціально-психологічної новели. Написав по-

вість про революційну боротьбу селян в Україні — «Fata morgana»

(1907-1910). Високим гуманізмом і поезією сповнені твори останніх

років: «Тіні забутих предків» (1911), »Хвала життю!», «На остро-

ві» (1913). За мотивами творів письменника створено кінофільми:

«Коні не винні» (1956), «Кривавий світанок» (1956), «Пе-коптьор»

(1957), «Дорогою ціною» (1957), «Тіні забутих предків» (1967) та

інші. У 1959 році композитор В.Кирейко написав балет «Тіні забу-

тих предків».

187Філатов Володимир Петрович

(1875-1956)

—

українсь-

кий офтальмолог і хірург, академік. У 1897 році закінчив медич-

ний факультет Московського університету. З 1903 року працю-

вав в очній клініці в Одесі. З 1911 року — професор і завідуючий

кафедрою Одеського університету, а з 1921 року — медичного ін-

ституту. У 1936-1956 роках очолював Інститут офтальмології. Ви-

рішив проблему трансплантації рогівки ока. Успішно працював

над проблемами офтальмохірургії, лікування глаукоми, трахоми

та інших хвороб очей. Започаткував вчення про біогенні стимуля-

тори, яке стало основою лікувального методу тканинної терапії.

Створив школу українських офтальмологів.

188Карпо Жан Батіст

(1827-1875)

—

французький

скуль-

птор, живописець і графік. Його відомі твори: скульптурна група

«Уголіно і його діти» (1857-1860, Лувр), горельєфи «Тріумф Фло-

ри» (1863-1866, парк Тюільрі, Париж) і «Танець» (1865-1869, фа-