Украiнсько-французькi звязки в особах, подiях та легендах - Страница 103

ний син Франції з тривогою писав про долю України:

«В Європі є народ, забутий істориками — народ ру-

синів (українців — А.Т.)... Він має свої традиції, свою

мову, окрему від московської та польської, має вираз-

ну індивідуальність, за яку бореться... Наприкінці ми-

нулого століття всі у Франції і в Європі вміли відрізня-

ти Русь від Москви.» Делямар вимагав для захисту

українців реформи викладання в школах історії, щоб

не забувалось у Франції про український народ.

Де ля Мот (р.н. і р.с. невідомі) — французький ар-

хітектор кінця 18-го століття. Виконав проект палацу

гетьмана України К. Розумовського в Почепі, збудова-

ного українським архітектором О. Яновським.

Де ля Фліз Домінік П'єр, Дем'ян Петрович

(1787, Мец, Франція — 1861, Ніжин, Україна) — ка-

пітан медичної служби армії Наполеона І. У 1812 році

поблизу Смоленська потрапив у полон. Залишився в

Україні і працював лікарем у Київській губернії. Про-

тягом 1847-1854 років створив дев'ять унікальних ру-

554

кописних альбомів, написаних російською і фран-

цузькою мовами, в яких міститься краєзнавчий та

етнографічний опис Наддніпрянщини та Полісся.

Дюран (Дюран-Ґревіль) Еміль Олександр (1838,

Монпельє — 1903) — літературознавець, мистецтвоз-

навець, перекладач. Деякий час викладав французьку

мову в Петербурзі, де зацікавився творчістю Тараса

Шевченка. Для кращого розуміння його творів вивчив

українську мову. Дюрану належить перше у Франції

дослідження про Тараса Шевченка — «Національний

поет Малоросії Шевченко» (1876), яке високо оцінив

Іван Франко. У праці вміщені переклади Дюрана дея-

ких творів Тараса Шевченка.

Етцель П'єр Жуль (1814, Шартр — 1886, Монте-

Карло, Монако) — видавець, політичний діяч, пись-

менник. З його ім'ям пов'язаний розквіт французь-

кої літератури для дітей та юнацтва у другій половині

19-го століття. Серед його друзів була українська

письменниця Марко Вовчок, з якою він співробітничав

понад двадцять років. За дорученням Етцеля Марко

Вовчок переклала твори багатьох французьких пись-

менників. Найбільшу популярність як перекладачці

принесли їй твори Жуля Верна, п'ятнадцять романів

якого вона вперше переклала російською мовою.

Жеріко Теодор (1791, Руан — 1824, Париж) — жи-

вописець і графік. Жеріко цікавився історією України.

Він співчутливо ставився до її боротьби за незалеж-

ність від Росії і у 1823 році намалював портрет гетьма-

на Мазепи.

Кубертен П'єр де (1863, Париж —1937, Женева, Швей-

царія) — гуманіст, історик, соціолог, літератор, педагог

555

і громадський діяч, засновник Олімпійських ігор сучас-

ності, барон. Закінчив філософський факультет Сор-

бонни. Захоплювався вивчанням історії, а також педаго-

гіки, зокрема фізичним вихованням. Активно займався

боксом, фехтуванням, веслуванням, верховою їздою.

З його ініціативи у 1894 році в Парижі відбувся Міжна-

родний спортивний конгрес, на якому було ухвалено рі-

шення про відродження Олімпійських ігор. У підготов-

ці та проведенні конгресу провідну роль відіграв один з

найближчих однодумців і соратників П'єра де Куберте-

на російський генерал Олексій Бутовський (1838-1917),

українець родом з Полтавщини. На конгресі було утво-

рено Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК) і за-

тверджено розроблену Кубертеном Олімпійську хар-

тію — зведення правил і положень МОК. Президентом

МОК було обрано Деметріуса Вікеласа (Греція), а Гене-

ральним секретарем — Кубертена. Після відставки Ві-

келаса Президентом МОК став Кубертен (1896-1925).

З 1925 до 1937 року був почесним Президентом. Автор

численних робіт з проблем спорту і фізичного вихован-

ня. Все своє життя він присвятив олімпійській ідеї, сер-

це заповів поховати в Олімпії (Греція).

Кюстін Астольф де (1790, Нідервіллер, Франція —

1857, Франція) — французький літератор і мандрів-

ник, маркіз. У 1839 році відвідав Росію. В книзі «La

Russie en 1839» («Росія у 1839») описав самодержавну

царську Росію — країну рабів і деспотії, в якій немож-

ливе щастя, тому що по самій своїй природі людина не

може бути щасливою без свободи.

Ланжерон Олександр Федорович (1763, Париж —

1831, Одеса) — російський військовий діяч, генерал

556

від інфантерії, граф. За походженням француз. На по-

чатку Великої французької революції 1789-1794 років

емігрував (1790) із Франції в Росію. У 1794 році всту-

пив до російської армії і прийняв російське підданство.

У 1815-1823 роках був генерал-губернатором Новоро-

сійського краю, головнокомандувачем Бузького і Чор-

номорського козацьких військ.

Левек П'єр Шарль (1736 — 1812) — французький

історик, автор багатотомної «Історії Росії» (1782-1793),

в якій є відомості про Україну.

Леже Луї Поль Марія (1843, Тулуза — 1923, Па-

риж) — філолог-славіст, член Академії написів і ху-

дожньої літератури (з 1900) та інших академій. Про-

фесор слов'янських мов і літератур у Колеж де Франс

(з 1885). У 1904-1906 роках викладав у Колеж де Франс

курс української мови і літератури. Дав високу оцінку

творчості Тараса Шевченка в науковому досліджен-

ні «Національний поет Малоросії Тарас Шевченко»

(1906) та статтях про українського поета у французь-

ких енциклопедіях. Йому належать переклади деяких

творів Тараса Шевченка французькою мовою.

Леклерк Ніколя Ґабріель (1726 — 1798) —фран-

цузький лікар, письменник та історик. У 1759-1762 ро-

ках був в Україні як лейб-медик гетьмана Кирила Ро-

зумовського. Перебуваючи в Україні, зібрав матеріали

з історії козаччини і Запоріжжя, які використав при

написанні книги «L'histoire des Cosaques de Boriste-

nes» (1776) та праці у трьох томах «Histoire phisique,

morele, civile et politique de la Russie ancienne et mod-

erne» (1783).

Лемерсьє-Келькеже Шарль (р. н. і р.с. невідомі) —

557

історик. Автор дослідження про Байду-Вишневецько-

го, який заклав початки Запорізької Січі. Написав пра-

цю «Кондотьєр Дмитрашка».

Леруа-Больє Анатоль (1842 — 1912) — французь-

кий письменник і публіцист. Директор школи політич-

них наук у Парижі. У 1872-1881 роках здійснив подо-

рож по Росії. У своїх працях «L'Empire des Tsars et les

Russes» (1881-1889) та «La France, la Russie et l'Europe»

(1888) подає цінні відомості про українців. Один з пер-

ших у Франції дав прихильну характеристику твор-

чості Т. Шевченка (1873). Писав про українські істо-

ричні пісні, видані В. Антоновичем і М. Драгомановим.

Леруа де Флажі (р.н. і р.с. невідомі) — історик. На-

писав книгу «Політичний, цивільний і воєнний стан

Російської імперії» (1807), в якій багато сторінок при-

свячено Україні. Автор описує природні багатства та

економіку «країни козаків» і пропонує посилений роз-

виток торгівлі з нею. В книзі знаходимо також ек-

скурс в історію України часів Козаччини, її відносини

з Польщею і Росією.

Лесюр Шарль-Луї (1770 — 1849) — французький

історик. За дорученням Наполеона І написав книгу

«Історія козаків» (1813), в якій на великому фактично-

му матеріалі виклав історію українського козацтва.

Людовік XIV (1638, Сен-Жермен-ан-Ле — 1715,

Версаль) — король Франції з 1643 року. За правління