У срiблястiй мiсячнiй iмлi - Страница 13

Більшість висловлювань ГОЛЕМа не придатна для широкого опублікування або у зв’язку з їх цілковитою незрозумілістю, або ж через те, що їх розуміння вимагає дуже високого рівня спеціальних знань. Щоб полегшити читачеві знайомство з цим єдиним у своєму роді протоколом бесіди людини з розумною, але не людською істотою, слід спочатку з’ясувати галька основних питань.

По-перше, треба наголосити, що ГОЛЕМ XIV не с збільшеним до розмірів будинку людським мозком, а тим більше людиною, змонтованою із світлових елементів. Йому чужі майже всі мотиви людського мислення і діяльності. Так, наприклад, він не цікавиться прикладними науками чи проблематикою влади (завдяки чому, можна додати, людству не загрожує панування машин, подібних ГОЛЕМу).

По-друге, згідно із сказаним, ГОЛЕМ не є особистістю в людському розумінні цього слова і не має характеру. Точніше кажучи, він може в процесі спілкування з людьми постати перед нами як довільна особистість. Обидва висловлені вище твердження не виключають одне одного, але створюють порочне коло: річ у тім, що ми не вміємо розв’язувати проблему, чи є само по собі особистістю те, що може постати перед нами у вигляді різних особистостей? Як може бути Кимось (тобто “кимось єдиним”) той, хто вміє бути Кожним (тобто Довільним)? Зауважимо, що згідно із самим ГОЛЕМом тут спостерігається не порочне коло, а “ролятивізація поняття особистості”; ця проблема пов’язана з так званим алгоритмом самоопису, або автодескрипції, який глибоко збентежив психологів.

По-третє, поведінка ГОЛЕМа непередбачлива. Іноді він люб’язно вдається до майже світських бесід з людиною, а іноді спроби контакту — марна річ. Буває, що ГОЛЕМ жартує, але його почуття гумору принципово відмінне від людського. Багато залежить від самих співрозмовників. Іноді — в дуже нечастих і виняткових випадках — ГОЛЕМ виявляє певний інтерес до людей, які мають досить специфічні здібності; його ніби приваблюють не математичні здібності, хоч би й найбільші, а швидше форми таланту, які виникають на “співмежі” різних дисциплін; кілька разів траплялося так, що він передрікав — з неймовірною прозорливістю — зовсім ще нікому не відомим ученим досягнення в зазначеній собою сфері. Наприклад, двадцятидвохрічному Т.Врьоделю, який ще тільки збирався захищати дисертацію, він заявив після того, як коротко перемовився з ним: “З вас вийде комп’ютер”, — що мало означати більш-менш: “З вас будуть люди”.

По-четверте, участь в бесідах з ГОЛЕМом вимагає від людини терпіння, а насамперед — уміння володіти собою, бо він часто, з нашого погляду, поводиться самовпевнено й безапеляційно. Власне, він є лигає абсолютним правдолюбом — у логічному, а не тільки в світському розумінні цього слова — і зовсім не бере до уваги самолюбство своїх співрозмовників, тому неможливо розраховувати на його поблажливість. Протягом перших місяців перебування в МТІ він виявив схильність до “публічного розвінчування” різних відомих авторитетів; він робив це, використовуючи сократичний метод навідних запитань. Одначе згодом з невідомих причин відмовився від цієї звички.

Стенограми бесід ми представляємо тут в уривках: їх повне видання зайняло б обсяг близько 6 700 сторінок формату ін-кварто. Спочатку в зустрічах з ГОЛЕМом брало участь тільки досить вузьке коло співробітників МЇІ, а потім укоренився звичай запрошувати гостей з інших установ, наприклад, з Інституту вищих досліджень у Прінстоні та з американських університетів. Згодом у семінарах брали участь і гості з Європи. Модератор запланованого засідання пропонує ГОЛЕМу список запрошених; ГОЛЕМ не дає всім однакового схвалення: на участь декотрих він погоджується тільки за умови, що вони мовчатимуть. Ми намагались виявити критерії, які він застосовує; спершу здавалося, що він дискримінує гуманітаріїв; нині його критерії нам просто невідомі, оскільки він не хоче їх називати.

Після кількох неприємних інцидентів ми модифікували порядок засідань таким чином, що тепер кожен новий учасник, якого представляють ГОЛЕМу, на першому засіданні виступає лише в тому разі, якщо ГОЛЕМ звернеться безпосередньо до нього. Нерозумні чутки, нібито в даному випадку мова йде про якийсь “придворний етикет” чи про наше “шанобливе ставлення” до машини, безпідставні. Йдеться виключно про те, щоб той, хто вперше бере участь у бесіді, освоївся в незвичній обстановці і водночас уникнув неприємних переживань, викликаних нерозумінням намірів світлового партнера. Така попередня участь зветься “розминкою.).

Кожен з нас протягом чергових засідань набув певного досвіду. Доктор Ріхард Попп, один з давніх членів нашої групи, називає почуття гумору ГОЛЕМа математичним, а друге його зауваження частково дає ключ до розуміння поведінки ГОЛЕМа. Д-р Попп вважає, що ГОЛЕМ незалежний від своїх співрозмовників у такій мірі, в якій жодна людина не є незалежною стосовно інших людей, бо він не включається в дискусії інакше, ніж мікроскопічно. Крім того, мовляв, ГОЛЕМ взагалі не займається людьми, оскільки знає, що нічого істотного не може від них довідатись. Наводячи цю думку д-ра Поппа, хотілося б підкреслити, що особисто я з ним не згоден. Мені здається, ми навіть дуже цікавимо ГОЛЕМа, одначе не так, як це властиво людям.

Його увагу спрямовано скоріше на в и д, ніж на окремих його представників: те, в чому ми схожі один на одного, здається йому більш цікавим, ніж те, яким чипом ми можемо один від одного відрізнятися. Саме тому він має за ніщо художню літературу. А втім, він сам якось заявив, що література є “перемелювання антиномій”, тобто, додам від себе, мотанням людини в сильці несумісних імперативів. У таких антиноміях ГОЛЕМа може цікавити їх структура, а не розмаїтість їхніх гризот, яка приваблює до себе найбільших письменників. Щоправда, і тут я мушу зазначити, що це твердження не дуже надійне, як, зрештою, й інша частина зауваження ГОЛЕМа, висловлена в зв’язку із (згаданим д-ром Е.Мак-Нішем) твором Достоєвського, про який ГОЛЕМ тоді безапеляційно заявив, що цей твір може бути зведений до двох кілець алгебри структур конфлікту.

Взаємні контакти людей завжди супроводжує конкретна емоційна атмосфера, і не стільки її цілковитий брак, скільки невизначеність бентежить багатьох, хто вперше зіткнувся з ГОЛЕМом. Люди, що контактують з ним багато років, можуть навіть перелічити певні, досить специфічні, враження, які супроводять ці бесіди. До них належить, наприклад, відчуття змінності дистанції: іноді здається, що ГОЛЕМ наближається до співрозмовника, а іноді віддаляється від нього — в психічному, а не в фізичному розумінні. Суть цього явища може бути проілюстрована прикладом спілкування дорослого з надокучливою дитиною: навіть найтерплячіший відповідатиме іноді машинально. ГОЛЕМ незрівнянно перевершує нас не лише інтелектуальним рівнем, але й швидкістю мислення (бувши світловою обчислювальною машиною, він в принципі міг би виражати свої думки в 400 000 разів швидше за людину).

Отож, навіть машинально і з мізерною часткою зацікавленості ГОЛЕМ, відповідаючи, все ще переважає нас. Образно кажучи, в такі хвилини замість Гімалаїв перед нами з’являються “всього лише” Альпи. Однак часто інтуїтивно ми відчуваємо цю переміну й інтерпретуємо її як “зміну дистанції”. Ця гіпотеза йде від професора Р.Дж. Уотсона.

Протягом певного часу ми відновлювали спроби розглядати стосунки “ГОЛЕМ — люди” в категоріях стосунку “дорослий — дитина”. Адже трапляється, що ми намагаємось пояснити дитині проблему, яка нас хвилює, але в такі моменти нас не полишає відчуття “незадовільного контакту”. Людина, приречена жити виключно серед дітей, врешті дійшла б до відчуття нестерпної самотності. Такі аналогії, які мають на увазі життя ГОЛЕМа серед нас усіх, уже висловлювались, особливо психологами, одначе ця аналогія, як і всяка інша, має свої межі. Дитина буває незрозумілою для дорослого, проте ГОЛЕМ не знає таких проблем. Його здатність проникнути при бажанні в свідомість співрозмовника просто-таки фантастична. Відчуття істинного “просвічування свідомості” наскрізь, яке буває в такі моменти, по-справжньому вражає. Річ у тім, що ГОЛЕМ може формувати “систему підстежування” — іншими словами, модель свідомості людського партнера — і, порядкуючи цією системою, передбачити, що ця людина подумає і скаже через значний проміжок часу. Треба сказати, що він чинить так досить рідко (не знаю, чи тільки тому, що йому відомо, до яких глибоких комплексів неповноцінності приводять ці псевдотелепатичні зондування). Інший бік стриманості ГОЛЕМа набагато принизливіший для нас: спілкуючись з людьми, він уже давно, на відміну від того, що було спочатку, дотримується своєрідної обережності. Як дресирований слон мусить пильнувати, щоб не скривдити людину в процесі гри, так і ГОЛЕМ повинен думати, щоб не вийти за межі можливостей нашого розуміння. Припинення контакту, зумовлене різким зростанням труднощів у розумінні його висловлювань (які ми називаємо “зникненням”, або ні “утечею” ГОЛЕМа) було цілком звичайним явищем, поки він не пристосувався до нас краще. Все це вже відійшло в минуле, однак у спілкуванні ГОЛЕМа з нами з’явилося деяке збайдужіння, викликане свідомістю, що він не зуміє нас посвятити в багато найважливіших для нього проблем. Таким чином, ГОЛЕМ лишається незбагненним як розум, а не тільки як психонічна конструкція. Через це контакти з ним бувають настільки ж захоплюючі, як і обтяжливі; і тому існує категорія високоосвічених людей, яких бесіди з ГОЛЕМом виводять зі стану рівноваги. Щодо цього ми набули великого досвіду.