У безоднi - Страница 54

Другого дня містер Фотерінгей почув дві цікаві новини. По-перше, хтось посадив розкішний кущ витких троянд перед самим будинком Гомшотта-старшого на Ладдабороу-роуд, а по-друге, річку до самого млина Роудінга збираються обшукати, щоб знайти тіло полісмена Вінча.

Цілий день Фотерінгей був неуважний, задумливий і чудес більше не творив, якщо не брати до уваги деяких наказів щодо Вінча й того, що за допомогою чуда він бездоганно виконував свою роботу, незважаючи на клопітливі думки, які роїлися в його голові, неначе бджоли. Його незвична неуважність і пригніченість були помічені товаришами по роботі і зробилися предметом жартів. А він майже весь час думав про Вінча.

У неділю ввечері Фотерінгей пішов до церкви, і, як навмисно, містер Мейдіг, який цікавився окультними явищами, виголосив проповідь про “діяння протизаконні”. Містер Фотерінгей не дуже часто бував у церкві, але його запеклий скептицизм, про який я уже згадував, значно підупав до цього часу. Зміст проповіді пролив цілком нове світло на його чудодійну здатність, і він вирішив відразу ж після служби порадитися з містером Мейдігом. Прийнявши таке рішення, він здивувався, чому не подумав про це раніше.

Містер Мейдіг, худий, нервовий чоловік з дуже довгими пальцями і дуже довгою шиєю, був приємно здивований, коли молодик, байдужість якого до релігії була загальновідома, попросив у нього дозволу поговорити віч-на-віч. Отож, владнавши невідкладні справи, містер Мейдіг провів містера Фотерінгея до свого кабінету, який сусідив із церквою. Там він посадив його якнайзручніше і, ставши перед каміном, що яскраво палав, — при цьому на протилежну стіну від його ніг упала тінь, схожа на Колоса Родоського, — попросив викласти свою справу.

Спершу містер Фотерінгей зніяковів, не знаючи, як почати, і деякий час бубонів щось таке: “Боюся, що ви мені не повірите, містере Мейдіг…” Але потім він зібрався з духом і запитав, якої думки містер Мейдіг про чудеса.

Містер Мейдіг прибрав поважного вигляду, але не встиг і слова промовити, як містер Фотерінгей перебив його:

— Ви, мабуть, не повірите, що така собі людина, наприклад, як ось я, що сиджу тут, перед вами, може творити зусиллям якоїсь внутрішньої своєї особливості всякі чудеса.

— Це можливо, — сказав містер Мейдіг. — Щось таке, либонь, можливо.

— Якщо ви дозволите мені, я покажу вам, як це в мене виходить, — сказав містер Фотерінгей. — Наприклад, он там на столі стоїть банка з тютюном. Чи буде чудом те, що я з нею зроблю? Хвилиночку, містере Мейдіг.

Наморщивши чоло, він спрямував палець на банку з тютюном і сказав:

— Стань вазою з фіалками!

Банка з тютюном виконала наказ. Побачивши таке, містер Мейдіг прикипів до місця, поглядаючи то на чудотворця, то на вазу з квітами. Він мовчав. Нарешті таки наважився нагнутися над столом і понюхати фіалки: вони були свіжі, наче щойно зірвані, й дуже гарні. Відтак він знову перевів погляд на містера Фотерінгея.

— Як ви це зробили? — запитав він.

Містер Фотерінгей смикнув себе за вуса.

— Просто наказав, і ось вам, маєте! Що це: чудо, чи чорна магія, чи ще що-небудь? Що це зі мною, як ви гадаєте? Саме про це я й хотів запитати вас.

— Це надзвичайне явище.

— А цього самого дня тиждень тому я знав не більше, ніж ви, що можу робити це. Все вийшло цілком несподівано. Моя воля, мабуть, якась особлива — ось усе, що я можу сказати.

— Це все, що ви. можете? Чи ще щось?

— Усе, що завгодно! — вигукнув містер Фотерінгей. — Усе, що хочете.

Він замислився і раптом пригадав фокус, який колись бачив.

— Наприклад, ось це! — Він простяг руку. — Перетворись на чашу з рибою… Ой ні, не це! Стань прозорою чашею, повною води, і хай у ній плавають золоті рибки! Ось так краще. Бачите, містере Мейдіг?

— Дивовижно! Неймовірно! Або ви якісь надзвичайні… Але ж ні…

— Я можу обернути цю чашу на що завгодно, — сказав містер Фотерінгей. — На що завгодно. Погляньте! Ану, обернись на голуба!

За мить сизий голуб уже літав по кімнаті, змушуючи містера Мейдіга нахилятися щоразу, коли пролітав над ним.

— Зупинись! — наказав містер Фотерінгей, і голуб нерухомо завис у повітрі.

— Я можу обернути його знову на вазу з квітами, — сказав він і, опустивши голуба на стіл, створив і це чудо.

— Ви, мабуть, незабаром захочете запалити люльку, — сказав він і відновив банку з тютюном у первісному її вигляді.

Містер Мейдіг спостерігав за цими перетвореннями мовчки, вражений тим, що відбувалося. Він здивовано поглянув на Фотерінгея, обережно взяв банку з тютюном, оглянув її і знову поставив на стіл.

— Так-так!.. — промовив він, не спромігшись на щось більше.

— Тепер мені вже легше пояснити вам, чого я прийшов сюди… — І Фотерінгей почав плутано й багатослівно розповідати про дивні події, що сталися останніми днями; почавши з випадку в “Довгому Драконі”, він час від часу перескакував на долю містера Вінча, чим ще більше ускладнював свою розповідь.

Розказуючи, він утратив гордовитість, яку викликав у ньому містер Мейдіг, — і став тим самим містером Фотерінгеєм, що й раніше.

Містер Мейдіг уважно слухав, стискуючи в руках банку з тютюном, і вираз його обличчя поступово змінювався.

Коли містер Фотерінгей дійшов до чуда з третім яйцем, священик, простягнувши тремтячу руку, перебив його.

— Це можливо! — вигукнув він. — Це вірогідно. Це пояснює деякі цілком загадкові явища. Здатність творити чудеса — це дар, особлива властивість на взірець геніальності чи яснобачення. Досі вона виявлялася дуже рідко і тільки у виняткових людей. Але в даному разі… Мене завжди дивували чудеса Магомета, йогів і пані Блаватської, але тепер усе стало ясно. Так, це особливий дар! І як переконливо це доводить слушність міркувань нашого великого мислителя, — містер Мейдіг стишив голос, — його ясновельможності герцога Аргайльського. Тут ми доходимо, до таємниць, глибших, ніж звичайні закони природи. Так… так… Ну, розказуйте ж далі!

Містер Фотерінгей почав розповідати про неприємну пригоду з Вінчем, а містер Мейдіг, уже позбувшися нещодавнього подиву й переляку, час від часу перебивав його своїми жестами та вигуками.

— Саме це й турбує мене найбільше, — провадив містер Фотерінгей. — Саме з цього приводу я б хотів, щоб ви дали мені пораду. Вінч тепер у Сан-Франціско. Де те місто, я не знаю, але він неодмінно там. Ми обидва опинилися в скрутному становищі, ви зараз зрозумієте. Він, звісно, не може збагнути, що з ним сталося, але, мабуть, страшенно наляканий, розлючений і поривається поквитатися зі мною. Я впевнений, що він весь час пробує виїхати із Сан-Франціско і вернутися сюди. Кожні дві-три години я посилаю його назад, якщо згадую про це. Він, звичайно, не розуміє, що з ним діється, і це, звісно ж, дратує його. А якщо він щоразу купує квитка, то витратить силу-силенну грошей. Я подумав, що коли в пеклі так гаряче, як має бути, то його одяг, мабуть, обгорів ще до того, як я переправив його в інше місце. У такому разі в Сан-Франціско його могли б запроторити до в’язниці. Ледве-но подумавши про це, я, певна річ, наказав, щоб на ньому був новий костюм. Але ви розумієте, як я заплутався в усьому цьому. Містер Мейдіг спохмурнів.

— Розумію, розумію. Становище досить скрутне. Що б вам треба було зробити в даному разі… — Він заговорив туманними й невиразними фразами, а тоді перевів розмову на інше. — Облишмо поки що Вінча і поміркуймо ширше. Я не вважаю, що це чорна магія або щось схоже на неї. Я не вважаю, що в цьому є щось злочинне, містере Фотерінгей, якщо ви тільки не приховали якихось суттєвих фактів. Ні, це чудеса, чистісінькі чудеса, я б сказав, чудеса найвищого гатунку.

Він почав ходити по килиму, жестикулюючи, а містер Фотерінгей зі стурбованим виглядом сидів біля столу, підперши голову рукою.

— Не знаю, що мені робити з Вінчем, — промовив він.

— Дар творити чудеса — це, очевидно, могутній дар, і він неодмінно допоможе вам владнати справи з Вінчем, — вів далі містер Мейдіг. — Шановний пане, ви надзвичайна людина, у вас виняткові можливості. Про це свідчить усе те, що ви показали, А крім того, ви могли б…