Твердиня - Страница 18

– Збирай на завтра пацанів! – гукнув згори Семен.

– О’кей. А для чого?

– Поговоримо про Паїтіті.

Левко випростався, лишивши шнурівку незав’язаною. По спині пробігли мурашки.

– Що ти сказав?

– Що чув, Лео. Треба нарешті розібратися з літньою мандрівкою.

Українець задер голову, зазирнувши у сходовий проліт.

– Ти хочеш… – Він не договорив.

– Так, саме те, що ти подумав. Якщо Ян і Ґрем будуть не проти, я… я хотів би туди поїхати.

– Лео! Ле-е-о! – гукав Ґрем, грюкаючи у двері. – Семе! Се-е-м! – Тиша. – Де ви, чорт забирай?

За ним стояв Ян. Він не стукав і не кричав, тримаючи в руках і стискаючи під пахвами різнобарвні пакети з чипсами «OLW»[53] і сирними кульками «Estrella».[54] Горішків не брали, бо Семен з дитинства страждав на алергію на горіхи. Шматок горіха завбільшки з яблучне зерня міг роздути його макітру до розмірів шкільного глобуса і навіть (без належного медичного втручання) призвести до коми і смерті. Щось подібне двічі траплялося з Семеном у Франції, після чого він припинив дивитись у бік лісових горіхів та арахісу і став завше випитувати, де б не обідав, чи немає у стравах подрібнених горішків.

Грюк! Грюк! Грюк!

– Позасинали чи що?!

Погода справді була «сонною»: небо затягнуло сірою тванню, дощу ніби й не було, але повітря аж чвакало від вологи. З дерев у садку постійно капало.

Зрештою глибоко з нутрощів будинку долинув тихий голос Сьоми:

– Йду… Не ламайте вхідні двері, варвари.

Минуло ще півхвилини, перш ніж двері вілли розчахнулися.

– Чого так довго? Де Лео? – забурчав Ґрем, але тут-таки забив на те, про що питав, і вирячився від здивування: – Семе, що з тобою?

Пригадуєте фото-прикол з Мережі, на якому зображено двоє совенят: одне нормальне, інше – з потішно підігнутою лапою і якогось дідька вивернутою на 90° головою, а під ними підпис: «Я і мій брат-дебіл»? Так ось, Сьома був точно як той брат-дебіл. Голова хилилась під немислимим кутом – праве вухо практично торкалося плеча, а шия, здавалося, дзвеніла від напруги.

– Нічого серйозного, – відмахнувся росіянин.

Ґрем простягнув долоні і спробував поставити голову Семена на місце.

– Ай, ай! – закричав той. – Не чіпай! Болить!

Американець відвів руки:

– Добре, не буду. Але що в тебе з макітрою, бадді?

– Нерв у шиї защемило.

– Знову спав під навстіж розчиненим вікном? – Ян Фідлер, не випускаючи пакети, стягав кросівки і дивився на Сьому поблажливим батьківським поглядом: «Я ж тобі казав». Семен був фанатичним адептом здорового способу життя. Не курив, знав міру з алкоголем, не їв напівфабрикатів тощо. Але іноді перегинав палицю. Це, зокрема, виявлялось у тому, що хлопець спав при відчинених вікнах, укриваючись одним простирадлом. Навіть коли надворі було дуже холодно. Іноді (як-от сьогодні) такі «процедури» закінчувалися неприємностями – шийно-плечовим радикулітом.

– Та я завжди так сплю, ти ж знаєш, це не через те, це я крутнувся різко, – бурмотав росіянин.

– Ну-ну. Розкажи мені. Помив учора макітру і вклався нею до вікна? – гнув своє Ян.

– Ага, – зітхнувши, здався Сьома.

Чех пирхнув:

– Hlupák![55] Тепер днів зо три ходитимеш як підстрелений.

– Та нормальок! – посміхнувся Семен. – Уже майже не щемить. Тільки вставати з ліжка важко – залежишся, а потім тільки поворухнешся, і клята шия вистрілює блискавками аж до прямої кишки… Я через це й не відчиняв так довго. Ледве сповз із лежака.

– А де Лео? Чо’ він не спустився? – зобразив обурення Ґрем.

– Він у ванній сидить, – посміхаючися, сказав росіянин.

Щось у тій посмішці насторожило мулата:

– Якого лисого він там робить о третій дня?

– Помідорки вимочує. – Було видно, що лише завдяки титанічним зусиллям Сьома вдержує істеричний регіт за міцно стуленими зубами.

– Які ще помідорки?

Семен з ляском затулив рота долонею. Через перекошену голову могло здатися, наче росіянин сам собі хоче зламати карк. Утім, ніщо не допомагало: сміх фонтанував уривчастим пирханням через ніс.

Трохи опанувавши себе, хлопець промовив:

– Янкі, ану крикни… спитай у нього: як твої яйця?

– Що? – смикнув бровами американець.

– Що чув.

Ян вирішив не чекати, поки Ґрем розкумекає, що й до чого. Задер голову в проліт над сходами і заволав на всю віллу:

– Leo… Leo! How’re your balls, man?![56]

У відповідь із другого поверху долинуло розпачливо-істеричне верещання:

– Fuck you! FUCK YOU ALL!!![57] – Голос Левка змінився до невпізнання.

– Чувак, ну тобі хоч полегшало? – задерши макітру, і собі глузував Сьома.

– Fuck aw-a-a-a-a-a-a-ay!!!

Семен зареготав, зігнувшись навпіл. Його губи спершу розтяглись у посмішці, але вже за мить викривилися від болю – простуджений нерв давався взнаки. Розбурханий лайкою, до вітальні ввійшов Бенгт. Що найдивніше, архітектор зовсім не сердився через те, що у його домі безсоромно лаються, – він також давився сміхом.

– Здрастуйте… – привітався Ян, сором’язливо втягнувши голову поміж пліч. Чех не знав, що старий удома.

– Привіт, хлопці! – ледве здержуючи пирскання, помахав рукою Бенгт.

– Та що тут у вас сталося? – озвався Ґрем, переводячи погляд з Бенгта на Сьому і назад. – Семе?

– Га-га-га! – більше не стримувався хазяїн вілли.

– Не питай, – застогнав Семен, сповзаючи по стіні на підлогу.

В обох – і у старого, і в росіянина – виступили сльози від сміху.

– Вмерти можна… – Витираючи кулаком вологу з очей, Бенгт почовгав до кухні.

Сьома звівся на рівні:

– Ходімо. Зараз самі побачите.

Хлопці піднялись у вітальню на другому поверсі. Ян звільнився від сирних паличок і чипсів, розклавши пакети на столі. Ґрем відразу попрямував до ванної кімнати. Наблизився, машинально простягнув руку, щоб узятися за ручку, і лиш тоді помітив, що дверей немає. Точніше, вони є, але не там, де належить бути. Двері ванної кімнати стояли обіперті об стіну біля проходу. Завіси – грубо вирвані. В місцях відриву повідлітали шматки тиньку. Далі – ще цікавіше. Американець вступив до ванни і побачив Левка.

– Що це за херня?

Українець сидів на підлозі, засунувши гепу в наповнений водою пластиковий тазик. Зліва біля ніг стояла чашка з чаєм. Хлопець ледачо бовтав у ньому ложечкою. У правій руці тримав розкритою книгу Валерія Гуляєва «Забуті міста майя». Читав. Або робив вигляд, що читає. На Левку була лише футболка, підтягнута під пахви – щоб не замочитися.

– Що ти робиш? – іще раз спитав мулат.

– Нічого, – пробурчав Левко. – Я виламав двері ванної… – Він кивнув на вирвані живцем шарніри, потім опустив руку у ванну і витягнув звідти гофрований рукав від душу. – І ще відірвав шланг від душу…

Кілька секунд Ґрем мовчав. Він тільки зараз помітив, що металевий шланг з насадкою більше не кріпиться до крана. А тоді спитав:

– Хей, бадді… а для чого ти це зробив?

– Чувак, ти що – дебіл? Ти думаєш, я це навмисне?

– Ні… звісно, ні. Я просто поцікавився. Не кожного дня бачиш людину, яка вирвала живцем шланг від душу. А чому ти… е… засунув дупу в тазик?

– По-перше, я засунув не дупу, а… – Левко опустив погляд і замовк, розсерджено випнувши губу: – У Сема спитай. – Затим відклав шланг, сьорбнув чаю і демонстративно встромив носа в книжку.

– Семе? – Американець обернувся. Він промовляв приємно, тягуче, типово так по-американському: Се’ем.