Три таeмницi Великого озера - Страница 47

Мені подумалося: тепер ми точно знаємо, хто проліз у хату Бачинських і покрав фотографії зі старого альбому! І хто підпиляв крокви на даху клуні, щоб поховати під снігом пані Ірину - єдину, хто знав правду про Романа Шолуденка! Все, все стає на свої місця. А може, Лео Дан украв іще щось, тільки пані Ірина цього ще не виявила?

Я запитала:

- А у вас іще лишилися якісь Оксанині папери?

- Коробка стоїть у кімнаті під сходами. Ходім, я тобі покажу.

На нетвердих ногах я спускалася вузькими сходами у своє темне підземелля. Пані Ірина дріботіла позаду. Перед вічно замкненими дверима, які вели в таємну кімнату, ми зупинилися, моя господиня посмикала ручку - і легко відчинила.

Ми ступили в захаращене приміщення, пані Ірина запалила світло.

Ось валізка, на якій іще бовтається квитанція з аеропорту, хоча Бачинські сто років уже нікуди не літали. Старий пилосос, іще цілком справний, про існування якого всі вже забули, а викинути шкода. Ящик дрібної картоплі - навесні пан Йосип, як сутий українець, засадить клапоть городу…

Між ногами мені прослизнула блакитна тінь і підскочила до великої картонної коробки, потерлася вусом об ріг. Випереджаючи настанови пані Ірини, я потяглася до коробки. Котик Ярчик став на задні лапи, вчепився кігтями у край і зазирнув усередину. Круглий живіт його смішно випнувся, коли він зосереджено роздивлявся темні глибини вмістилища старих секретів. Я встромила руку в коробку й навпомацки дістала тонкий зошит.

У голові легенько крутилося від неймовірних таємниць, до яких ми виявилися причетними, від білого вина, а головне - від дивного передчуття, що зараз закінчиться одна з найнеймовірніших пригод у моєму житті - отак часом перегортаєш останню сторінку цікавої книжки і не можеш розлучитися з героями!

На обкладинці зошита виведене було ім’я автора - Оксана Байда. І назва твору.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

БОНДАРІВНА

Драматична поема

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Пан Каньовський

Титаренко

Дівчата

Батько

А також:

Хлопці

Жовніри

Музики

ДІЯ І.

Літній день - яскравий, аж блискучий. З лівого боку сцени - хатка, посередині - вулиця, яка вдалині закінчується церквою. З правого боку - паркан і хвіртка, коло хвіртки стоять Ти т а р е н к о й Б о н д а р і в н а .

Титаренко.

Капелія буде грати

У ратуші всенький день.

Зі мною ходи гуляти,

Голубко!..

До них підбігають д і в ч а т а , оточують.

Дівчата.

А ми пісень

Заспіваємо, ще й станцюємо,

Залоскочемо, зацілуємо!

(Зі сміхом цілуються між собою, час від часу цмокають Ти т а р е н к а й Б о н д а р і в н у ).

Титаренко.

А цур вам! Які веселі!

І скачуть, як навісні!

Бондарівна.

(говорить до Ти т а р е н к а , і не знати, чи жартує, чи серйозно)

Старенькі батьки в оселі

Не зроблять всього одні:

Води наносити,

Борщу наварити,

Корова, свині…

Дівчата.

І горб на спині

Від каторжної роботи,

Щоб кусник покласти в рота.

Бондарівна.

Цицьте! Шануйтеся! Чи скажені?

Що ви сьогодні такі дурні?

Титаренко.

Зараз я коси схоплю у жменю,

Знатимуть тут мені!

(Робить рух, ніби хоче переловити д і в ч а т ; ті, регочучи, розбігаються. Ти т а р е н к о бере Б о н д а р і в н у за руку).

Ти між тими дівками - пава,

Тільки очі твої сумні.

Бондарівна.

Знаєш, снилось вночі мені,

Що мене у ставку купала

Мати. Рочків мені зо п’ять.

Я розплакалась - і кричать,

А на березі тім - горбатий

Дід закликав мене - старий

І зарослий, неначе вій.

Ззаду нього - облізла хата

І подвір’я брудне. І тут

Мене в човен саджають руки,

Ніби материні, і стука

Весла, і голоси гудуть

Дивні…

Титаренко.

(прихиляє її до себе)

Цур їм, таким снам!

В воду поглянь, забудь.

Бондарівна.

(наче крізь сон)

Ох, і далека путь!

Ох, і тісна-тісна

Чорна труна човна…

Титаренко.

(трусить її за плечі)

Сонце, отямся! Сни

Часом такі дурні.

Прийдеш на свято? Нічка

Літняя невеличка,

В ратуші стільки люду!

Весь Богуслав гуля.

(Нахиляється до Б о н д а р і в н и , вона заплющує очі, вже майже торкається його губами, коли раптом із реготом відскакує).

Бондарівна.

Вуса твої колючі!

(Повертається бігти, кричить уже на бігу).

Що ти, як стовп, укляк?

В ратуші буду!..

Завіса.

ДІЯ ІІ.

У ратуші грають м у з и к и . Д і в ч а т а і х л о п ц і танцюють. Поміж них кружляють Б о н д а р і в н а і Ти т а р е н к о . Коли вони сходяться у танку, Ти т а р е н к о встигає швидко сказати Б о н д а р і в н і кілька слів.

Титаренко.

(перераховує)

…Три разочки намиста,

Ще хустину барвисту,

Далі крайку шовкову…

Бондарівна.

(сміється)

Підприємство збиткове

Буде!

Титаренко.

Я обіцяю -

Не лишу без гостинця!

Бондарівна.

(на хвилю притискається до Ти т а р е н к а , мов перед довгою розлукою)

Хоч на мить наодинці…

Ти ще тут - вже скучаю.

Розчахуються двері. Музика стихає. Заходить п а н К а н ь о в с ь к и й , позаду нього ж о в н і р и .

Пан Каньовський.

(до м у з и к )

А веселої польки?

Щоб у боці до кольки,

Чобітки - на лахміття…

(М у з и к и грають польку. П а н К а н ь о в с ь к и й підхоплює першу-ліпшу д і в ч и н у, виявляється, Б о н д а р і в н у ).

Хто ж ця красна дівиця?

П а н К а н ь о в с ь к и й веде Б о н д а р і в н у у швидкому танку. Велика зала починає кружляти. Миготять обличчя д і в ч а т і х л о п ц і в , серед них раз у раз виринає бліде лице Ти т а р е н к а .

Пан Каньовський.

(до Б о н д а р і в н и ).