Темна вода - Страница 45

Віталій замовк, чекаючи на реакцію Заруби.

— У всьому цьому вони вам тепер призналися?

— Призналися, — кивнув Мельник. — Розмова, правда, велася не під протокол...

— Тоді ви нічого не доведете, — вирвалося в банкіра.

— Чому вам так цього не хочеться?

— Я сам узяв їх на роботу. Виходить, я тримав біля себе вбивць. Моя репутація відразу похитнеться. Я саме з цих міркувань...

— Нічого з вашою репутацією не станеться, — відмахнувся Мельник. — Не певен, що вони захочуть говорити під протокол.

— Тоді на що ви сподіваєтеся?

— А ви не поспішайте. Історія ще не закінчена, — Віталій вмостився зручніше. — Читати вміють усі. Звісно, не всі вірять прочитаному. Антон Кулаков, людина психічно ущербна, повірив у книгу Шалиги, а потім — у газетні статті, написані за її мотивами, повністю. Він вистежував на Тихому Затоні якусь тільки йому одному відому потвору. Припустімо, Чабан із Моругою не знали цього — адже рибалок давно не було видно, а більше вони ні від кого біди не чекали. Коли раптом Кулаков побачив, як рано вранці з води піднімається аквалангіст, навіть його запалений мозок усе зрозумів. Його так само довелося вбити, навіть дивний ніж у хід пішов.

— Справді, дуже дивне вбивство, — погодився Заруба. — Для чого їм це було треба?

— Щоб перевести стрілки на Колю Череду, а разом із тим — на всю компанію Лютого, — просто пояснив Мельник. — Саме тому вони й не чіпали пацанів. Хоча ті не боялися ні чорта, ні Бога, і вчащали на затон тоді, коли всі богобоязненні люди намагалися сюди не навідуватися. Рятувальникам не вдалося залякати народ остаточно — вдень рибалки таки ставили сітки та екрани. Бо риба в затоні справді водиться і добре ловиться.

— По вашому виходить, вони все ж таки вирішили підстрахуватися і знайти зручний момент, аби зіпхнути все на чотирьох відморозків?

— Виходить, — погодився Мельник. — І не лише по-моєму, а й по-вашому. Якщо ви уважно стежили за моїми словами, то мусили звернути уважу — говорячи про прийняті рішення, я жодного разу не наголосив на тому, що Чабан із Моругою приймали їх самостійно. Так само коли я сказав, що після першого вбивства вони порадилися, то не сказав, із ким. Так само говорячи про те, що водолази нічого не знали про наміри Кулакова вистежити потвору, я вжив слово „припустімо”. Адже це ви підказували і в деяких випадках наказували вашим людям, як треба діяти. Вони вбивали, підставляли компанію Лютого під статтю і шукали скарби на дні затону за вашим наказом, Павле Павловичу. Власне, це ви все придумали. Чабан із Моругою, я і навіть оця дівчина, — кивок у бік принишклої Ольги, — до вчорашнього дня працювали на вас.

Грім не грянув від цих слів. Небеса не розверзлися. Ангели не протрубили. Земля не здригнулася. Ніхто з присутніх навіть не зойкнув від несподіваного викриття. Заруба помовчав, потім, спершись обома руками об стіл, повільно підвівся, вийшов з-за нього і пройшовся до середини кабінету, потім крутнувся на п’ятах і, ступивши кілька кроків уперед, буквально нависнув над Мельником. Той кілька секунд дивився на нього знизу вгору, потім так само повільно підвівся.

Тепер вони стояли майже впритул і буровили один одного очима.

— Ну-ну, — тихо промовив Заруба, глянув на Скрипника, знову обпік поглядом Ольгу, яка після цього опустила голову і сховала обличчя в руки, і зробив крок назад. — Ну-ну, — повторив він, — Це вже цікаво.

— Мені самому цікаво, — Мельник уже не кривив рота в іронічній посмішці, говорив, ніби цвяхи забивав: — Крім цих двох рятувальників біля мене ніби-то випадково опинилася молода красива дівчина. Яку я до того ж кілька разів заставав на річці зовсім голою. Якщо забути про випадковості, цей хід практично безпрограшний — адже кожен нормальний мужик забуде про обережність, побачивши перед собою досконалу фігуру оголеної моделі. Ольга Воронцова, переможниця конкурсу краси „Міс Чернігів” у минулому році. Я за такими речами не стежу, а люди типу вас, Заруба, охоче витрачають на це час і гроші. Пробити мою приятельку по своїх каналах моєму колезі, — кивок у бік Скрипника, — виявилося простіше, аніж Чабана з Моругою. Тільки я трошки раніше, буквально за п’ять хвилин до того, як отримав цю інформацію, здогадався, що Ольга працює на вас і ймовірно — ваша коханка. Чи одна з них, я ваших можливостей у цьому плані не знаю. Сказати, як?

— Для чого ви питаєте? Ви ж приперлися сюди, аби виговоритися.

— Ви знаєте, де і за яких обставин я загубив свій мобільний. Наступного ранку після бійки з відморозками Лютого було знайдено труп Антона Кулакова. І я, максимально дотримуючись конспірації, вирішив зробити один дзвінок із телефону зовсім, як мені тоді здавалося, сторонньої людини — Ольги. З якою я напередодні провів ніч шаленого і розкутого кохання. Сонце, — повернувся до білявки Мельник. — Ти тоді робила такі речі за наказом свого сердечного друга Павла Павловича і це була твоя ініціатива?

— Закрий рота! — вигукнула Ольга, на мить відірвавши обличчя від долонь, і всі побачили сльози в неї на очах.

— Чому? Хай говорить, — Заруба звертався до неї, але в її бік не дивився.

— З рештою, це не так важливо. Регулярний, доступний і шалений секс в якості додаткового стимулу. Бонусу, як тепер кажуть. Ви, Павле Павловичу, хороший бізнесмен. Так ось, — повернувся до головної теми Мельник, — коли два дні тому я дізнався, що десь у Тихому Затоні можна реально знайти скарб, то почав розуміти, кого чи що міг побачити в тумані кілька днів назад, коли ночував біля затону із Шалигою. Оскільки в нечисту силу я не дуже вірю, більш реальною мені видалася така версія: рибаки гинули після того, як бачили біля затону щось, чого їм бачити не слід. Тому я про всяк випадок вирішив пошукати біля того берега, з якого зручніше підступитися до води.

— Ви вже казали про це. Я знаю, як і де ви знайшли сховані акваланги.

— А я зараз буду повторюватися! Бо тепер ці події матимуть додаткове значення. Тоді я ще вважав вас, Заруба, підприємцем, який рятує свій бізнес. Через те спішив поставити вас до відома про нові обставини — виявляється, історія ще не скінчилася. Заодно вирішив забрати Ольгу з собою — вона після вбивства Кулакова не могла впоратися із депресією. Тепер я її дуже добре розумію, але про це — трошки пізніше. Значить, вона пішла ставити директора бази до відома про дострокове звільнення будиночка, а я тим часом вирішив без свідків подзвонити вам. Як на зло, забув телефон і згадав — він мусить лишитися в пам’яті її мобілки. Він там лишився — не один раз. Щодня з цього телефону на ваш телефонували мінімум три рази. Ольга просто не чистила пам’ять своєї „трубки”. Мене тоді ніби током стукнуло — все раптом ставало на свої місця. Вже за п’ять хвилин я знав від свого колеги, — знову кивок на Скрипника, — що Чабан із Моругою — професійні водолази, а Ольга Воронцова — міс Чернігів, яку після перемоги на конкурсі наблизив до себе банків Заруба. З його подачі вона влаштувалася фотомоделлю в одне київське агентство, позувала в нових платтях, шубах, костюмах та купальниках. Той самий Заруба, за чутками, купив їй у Києві однокімнатну квартиру і регулярно навідує свою пасію. Значить, випадковим наше знайомство точно не могло бути. Ольга доповідала Зарубі про кожен мій крок. Правда, я не сказав їй про свій намір переночувати на Тихому Затоні. Через те водолази почували себе в безпеці і я навіть побачив одного з них. Хоча і вони мене тоді побачили, впізнали і вирішили про всяк випадок не чіпати. Ви, Заруба, тоді сказали їм, що вони вчинили правильно. Хто б тоді вивів на чисту воду банду Юри Лютого?

— А ви хотіли, аби вони і вас утопили?

— Тепер це вже не так важливо. Просто Ольга не попередила вас, бо нічого не знала про мої тодішні наміри, ось і все. Зате наступного дня ми з нею говорили на дуже цікаву тему: вона обмовилася, що в неї є друг, який шукає скарби. Навряд чи вона ляпнула це спеціально. Тільки вчора, коли я зробив усі можливі й неможливі відкриття, ця розмова мені відразу пригадалася. І коло замкнулося: коханець банків — той самий друг, неподалік — ніби-то реальні скарби, водолази з аквалангами, які ховаються від людей. Нарешті — люди, які гинуть, бо друг банкір намагається захистити свої пошуки від цікавих очей. Лишалося тільки взяти виконавців на гарячому.