Слiди СС - Страница 18

— Два дні на підготовку мені вистачить.

— Два дні! — розпачливо взявся за голову Савіль. — Ви жартуєте, мсьє!

— Танжерську поліцію ми проінструктуємо вже сьогодні, — заспокоїв його Бонне. — А мені треба ознайомитись з архівами. Не виключено, що цей Ангель залишив якісь сліди і в нас. До речі, панове, якщо маєте час… Вам, певно, буде цікаво… — Відчинив двері, табличка на яких попереджала, що стороннім вхід суворо заборонено. — Зробимо для вас як журналістів виняток.

Анрі й Дубровський зайшли разом з комісаром. Довга темнувата кімната, заставлена стелажами, особливої конструкції столами, шухлядами.

— Мсьє Колонн, панове… — вказав Бонне на миршавого лисого чоловічка, — лорд-охоронець наших архівів і найбільший знавець злочинного світу. А це, Леон, — журналісти й мої друзі. — Він вимовив останні слова без іронії і без неприродного наголосу, як буває, коли людина або фальшивить, або сама не впевнена у сказаному. Дубровському сподобались слова комісара, і він з вдячністю глянув на Бонне.

Комісар продовжував, вказуючи на Колонна:

— Мсьє Леон, панове, зберігає у своїй картотеці відомості про сто п'ятдесят тисяч міжнародних злодіїв. Найоригінальніше те, що він ніколи не зустрічався зі своїми підопічними. За все. життя Леону лише раз почистили кишені в автобусі, але він схаменувся вже тоді, коли шахрай давно накивав п'ятами… І все ж, панове, мсьє Колонн є грозою гангстерів, і ми без нього, як без рук.

— Ви перебільшуєте, Люсьєн, — зашарівся чоловічок, та видно було, що слова комісара припали йому до душі.

— Скромність прикрашає людину, хоча й не завжди! — відрубав Бонне. — Покажіть журналістам своє господарство, Леоне, і вони самі зрозуміють, хто з нас має рацію.

Колонн поплескав рукою по звичайному дерев'яному ящику, в якому стояли, пронизані тонким сталевим прутом, картонні картки.

— Не один гангстер світу, — почав трохи театрально і, Сергієві здалося, піднявся навшпиньки, щоб хоч трохи зробитися вищим, — так, не один гангстер заплатив би великі гроші, аби вилучити звідси свою картку. Тут — всі дані про нього: особливі прикмети, фотографії, якщо його вже затримували — відбитки пальців. За кілька хвилин я або мій помічник можемо встановити аутентичність тої чи іншої особи.

— За кілька хвилин? — не повірив Дубровський.

— Так, — ствердив Колонн. — Але ж іноді злочинці намагаються перехитрити наших агентів. Дивіться, панове… — спритно витяг дві фотографії. — Чи не правда: зовсім різні люди?

— Точно, — ствердив Сергій.

— Ви помилилися, — наче зрадів Колонн. — Отут, — поплескав долонею по звичайній шафі, — маємо особливі пристосування для розпізнавання злочинців по фотографіях, зроблених у різні роки життя і навіть під гримом. Оце — загримований злочинець, — тицьнув пальцем у фото літньої людини у поношеному одязі. — Відомий грабіжник Енріко Фелліні. На його рахунку не один сейф у Мілані, Римі, Флоренції. Затриманий позаторік після пограбування банку в Сіракузах. В такому вигляді намагався втекти.

Колони нахилився над довгим столом, скоріше бюро, в якому були вмонтовані металеві пластини з фотографіями злочинців.

— Тут, — почав рухати пластини, — бачите, яка неприваблива компанія. Ось гляньте, навіть на обличчі в нього написано — карний злочинець… А цей, — швидко прочитав підпис під фото, — ніколи в житті не скажеш, що він — американський гангстер Білл Сауерс. — Пальці швидко гортали пластини. — Грабіжники, вбивці, гангстери, шахраї, фальшивомонетники, торговці наркотиками… Паскудна сімейка…

Анрі звернув увагу на картки з різнокольоровими правими верхніми кутами. Бонне пояснив:

— Коли до нас звертаються судові чи поліцейські власті якоїсь країни, що входить у систему Інтерполу, з проханням розшукати злочинця, в усі дев'яносто п'ять країн терміново надсилаються оці картки з установочними даними. Зверніть увагу на колір кутів. Фактично, це наказ. Якщо, наприклад, колір червоний, злочинця повинні негайно заарештувати. Зелений колір означає — «взяти під нагляд». Після арешту злочинця він видається тій країні, яка звернулася з проханням про розшук.

— Коли заснована ваша організація? — запитав Дубровський. — Можливо, я виявляю дивовижну необізнаність, та не доводилось мати справу…

— Навіть деякі поліцейські репортери виявляють, таку необізнаність, — зауважив Колони. — Наша організація мала почати своє існування ще до першої світової війни. У чотирнадцятому році сищики карної поліції зібралися на свій перший міжнародний конгрес у Монако. Але, на жаль, почалася війна, а війна не сприяє спілкуванню навіть поліцейських. Нова зустріч відбулася лише через дев'ять років у Відні. Тоді ж, у двадцять третьому році, була заснована «Міжнародна комісія карної поліції» — батько нашої організації. Але цей батько, — Колони саркастично посміхнувся, — помер ще немовлям. Штаб Інтерполу тоді перебував у Відні. Після окупації австрійської столиці гітлерівцями Гейдріх конфіскував усі архіви Інтерполу і перевіз їх до Берліна. Ви розумієте, панове, для чого?

— Щоб гестапо використало злочинців… — відповів Анрі, хоч запитання було скоріше риторичним і Колони збирався сам відповісти на нього.

— З шпигунсько-диверсійною метою, звичайно, — уточнив той. — Фашисти поставили крапку на Інтерполі.

— І він відродився вже після війни? — запитав Дубровський.

— Саме життя вимагало відновлення нашої діяльності. Війна принесла не тільки розруху. Після сорок п'ятого року крива злочинів неухильно пішла вгору. Часті пограбування банків, намагання гангстерів збути вкрадені цінності і знайти притулок за межами країни, де вони діяли, примусили уряди багатьох країн шукати нові форми боротьби із злочинністю. В результаті й було створено «Міжнародну організацію карної поліції». Зараз до неї входять держави Західної Європи, країни Північної і Південної Америки, а також Африки та Азії. В кожній країні-учасниці створені національні бюро Інтерполу, а це, — зробив дещо театральний жест, обвівши рукою кімнату, — генеральний секретаріат.

— Так уже й тут… — зрозумів його буквально Бонне.

— Не ловіть мене на слові, Люсьєн, — відмахнувся Колони. І, звертаючись до Дубровського та Савіля, продовжував: — Здається, все, панове. Додам тільки, що Інтерпол має свій статут, видає щомісячний журнал чотирма мовами для службового користування. Але вам, журналістам, слід знати, що передрук статей категорично заборонений.

Дубровський взяв одну з товстенних рожевих книжок, що лежали на столі поруч. Підкликав Анрі.

— Дивись, — мовив захоплено, — наочний посібник для детективістів.

— Що не справа, то й сюжет, — погодився Колони. Він взяв ще одну рожеву книгу, пальці швидко забігали, гортаючи сторінки. — Справа про пограбування банку в Мілані на дев'яносто мільйонів лір… Робота мафії, панове. Ми ловили їх мало не два роки. Пограбування складу зброї в Швеції… Тут діяли з розумом, і агенти поліції ледь знайшли кінці. А ось пікантна справа — крах липового банку, що випускав фальшиві чеки вартістю у сто доларів. Деякі наші експерти з трудом відрізняли їх від справжніх. Крадіжка картин у Лондонській національній галереї…

— Як хочете, — рішуче втрутився Бонне, — а я повинен зникнути.

— Справді, тут можна забути про час, — погодився Дубровський. — А мені ще сьогодні треба зв'язатися з Москвою.

— Я замовлю квитки на літак і повідомлю вас, — пообіцяв комісар.

Генрієтту, її сусідку по літаку Мелані, що плюнула Францові в обличчя, і ще одну дівчину на ім'я Жюстина — блондинку з вирлатими зеленими очима, поселили в одній кімнаті, яка нагадувала тюремну камеру: заґратоване вікно, важкі дубові двері, вузькі залізні ліжка. Тричі на день їм приносила їжу мовчазна стара жінка, певно, марокканка, яка не знала французької чи вдавала, що не знає, — не вимовила за два дні ані слова, наче була німа. Її супроводжував наглядач — чоловік із шиєю вола і хитрими очима, які з цікавістю обмацували дівчат.