Слiди на плинфi - Страница 33
Мовчки звiльнив вiд пут служницю i її коханця Ляха i пiдвiв їм мiцного коня. Лях мовчки розглядався на поранену спухлу руку, зi здивуванням на обличчi обмацував пальцi.
- А де вашi припаси? - Спитав Пiвник.
- Там у схованцi,.. - вiдказала служниця. Нараз почувся кашель, мов хто водою чи слиною поперхнувся, а тодi високий голос гречина.
- Ти їх вiдпускаєш?! А вони ж тебе здурили... Вона йому твого полового огиря з мiста вивела!!! А ти їх вiдпускаєш?.. - Спадаючим голосом закiнчив гречин.
Лях i служниця кинулись бiгти до заростей, та рани i пута ослабили їх..
Першого Пiвень наздогнав Ляха i вдарив кулаком по тiменi. Лях снопом упав у мочарину. А служниця, хоч сильно поранена, вже дiсталася до кущiв. Та в темрявi Пiвень i її збив з нiг ударом в потилицю.
Прив'язав обох до кошлатого коня i тягнув, волочив назад, до верб.
- Де мiй половий коник? - Питав Пiвень, наступаючи на горло Ляховi подертим вуглярським личаком.
Лях пiсля останнього дядькового удару, певно, перестав уже вiрити в свою фортуну. I не огризався i не ображав Пiвня, але мовчав затято.
I знов служниця сказала.
- Розв'яжи мене - я приведу коня... Тiльки ти вiдпустиш нас?..
- Вiдпущу. Iди. Скiльки тебе чекати?
- Як сонце он пiд ту гiлку дiстане, - показала на низьку товстенну вербу.
I вона пiшла в ранковий туман по ледь помiтнiй стежцi i її мов вiд мiцного хмелю хитало й заносило.
- Дядьку! - Зашепотiв Пiвник, шарпаючи за рукав. - Вона впаде i сконає! Або в багно завалиться...
- Нi! Служниця - страх, яка витривала! Iнший би вiд такої рани... - Вiн озирнувся на поборканих татей. Всi вони повернули голови за служницею. I вiн зашепотiв Пiвникув - Ти бiжи нiби туди, до коли схованої... А там через ручай їй навперейми i за нею слiдкуй. Та обережно менi! - А тодi вголос, але не дуже сильно. - Збiгай,- перевiр коней та принеси штиль i сокиру.
Служниця йшла не поспiшаючи, то просто бiгла, то сiдала перепочити на купину. Назад озиралась, обертаючись усiм тулубом - певно, що рана пекла її нестримно i не давала вiльно рухатись.
Щоразу, коли вона починала обертатись, Пiвник встигав схоронитись за кущем, за шуворами, за купинами чи просто присiсти у височенну траву.
Перед невеличким гайком вона спинилась i довго обдивлялась на всi боки.
Стиха покликала. Коли їй неголосно вiдповiли з-за чагарника, тодi вона пiшла в заростi.
Пiвник, просто припадаючи до землi, наблизився до заростей.
- А все? - Спитав старий перевiзник. Пiвник зразу впiзнав його глухий i хрипкий голос.
- На островi. Перевезли. I не знає вiн... Думає, що воно там, де вiн сховав... Ой, сестрице, обережнiше... Ой болить, ой пече.... I стрiли, можу присягтись, у нього отруєнi всi. Всi стали як дурнi пiсля блекоти... У нього, бiдолашного, рука розпухла... Одна надiя - встигнете... Якщо спiзнимось, дурник їх заб'є.
- Терпи, терпи, небого! Я вже рушаю!
- Дядечку! Поспiшай до хлопцiв. Всiх родичiв пiднiми!!! Ой болить, болить менi! А в очах кружала плавають. Ой хоча б не вмерти вiд отрути!..
Пiвник не став слухати далi, а плазом, плазом порачкував до стежки, а там заростями навпростець.
I тремтячи вiд страху, що потрапить у трясовину, i маючи надiю, що уникне трясовини, побiг, побiг навпростець до дядька Пiвня.
Пiвень мав слух не згiрший, анiж малий, i вискочив йому назустрiч.
- Зрада... - Прошепотiв Пiвник i сiв просто в мочарину там, де стояв. Вона... тебе... зрадила... - Плакав хлопчик. - Скарби тут десь на островi. Вони пливли по скарби... Тут на островi... Десь тут,.. на островi!..
- Зрозумiв! Ти пильнуй їх! Тiльки знiметься веремiя, почуєш - обтинай струни. А Ляху горлянку розчикриж! Не тни вiстрям, а рiж, як теля - попiд скилицею, як би косою рiзав! Нiж у тебе добрий!
Сам побiг назад межи верби i вмить вилетiв звiдтiля охляп на конi, але при зброї.
I тнучи п'ятами кобилу пiд ребра, пустив її по вузькiй болотнiй стежцi...
Пiвник йшов поволi до верб i ледь не спiзнився. Бо Лях пiдкочувався до жилки, що єднала напнутий самострiл i ретязi Гречина. Гречин з розкритим ротом не мiг вимовити нi слова, закам'янiв, задубiв, як жаба перед вужем.
Пiвник, ще не прийшовши в силу пiсля шаленого бiгу, тремтячими руками витяг iз купи захопленого добра карбований, мережаний кий Гречина.
Звiв над головою i опустив на плечi Ляховi. Потiм по головi бив, по руках, по череву, по ногах.
- Вiдповзай, вiдповзай, вiдповзай!!!
Сили в малого ще не вiдновились, але кий був замашний, з якогось пiвденного дерева, наче залiзний.
Лях пробував закритись зв'язаними руками. Лях перевернувся на черево.
Пiвник важко пiдносив кий i гатив полоненого по хребту, по ребрах, по головi.
Вiн обiсiв геть i не усвiдомлював, що кричить i проклинає Ляха. Наче в хворому мареннi вiн змахнув києм i вдарив по ногах Ляха, Той сiпонувся, наче в корчах, i зачепив жилку вiд самострiла.
Стрiла свиснула, продерши Пiвнику сорочку пiд лiвою пахвою, чирконула по шкiрi, обпiкаючи гарячим болем, але, втративши свiй напрям, вп'ялася в плече гiнцевi.
Вiн не зойкнув, не захрипiв. Тiльки шарпонувся усiм тiлом i провис на линвi.
Лях теж зацiпенiв, увесь закривавлений i потовчений. А Гречин i син перевiзника стукотiли зубами зi страху.
Малий враз утратив усяку цiкавiсть до полонених татей i лють вiдпустила його.
Зовсiм забувши про обережнiсть, вийшов з укриття. В кiнцi стежки побачив вершника i коня на поводi. Попереду коней iшли троє.
Двоє дiвчат i простоволосий сутуловатий чоловiк.
Пiвнику стало все байдуже. Змучений, зморений, безсилий присiв пiд крайньою вербою. I тiльки прихилившись спиною до стовбура, вiдчув бiль у лiвому боцi. Помацав у пазусi i побачив на пальцях густючу липку кров.
Вид кровi пройняв його крижаним жахом. Заплакав ревно та гiрко.
Якраз i дядько пригнав двох дiвчат i вимоклого перевiзника.
Побачивши, що з гонцем, Пiвень кинувся до малого.
- Ти?!! - I торсав його за плечi, аж малий клацав зубами i гикав. - Ти, дурню?!!
- Чоловiче! - Заскиглив Гречин. - Малий не винний! Це он той, проклятий, все!..
- Ага!.. - Вигукнув дядько. - Зрозумiв! А цього за що ти змордував?!! За що?!!
- За що, за що?.. За те,.. - сонно проказав Пiвник, вмощуючись у високiй шовковистiй травi пiд деревом.
Нiщо не могло збадьорити Пiвника. Вiн спав.
Крiзь сон чув голосiння доньки перевiзника, плач служницi, стогони поранених, хрипке благання перевiзника.