Сивий Капiтан - Страница 14

Всюдихід посувався далі й далі. Шофер уважно вглядався вперед, напружено тримаючи баранку. Так само уважно вглядався вперед і Мігель Хуанес. Він відчував, що наближаються вирішальні хвилини. Споконвічна лісова тиша, яка оточувала їх, здавалося, була насичена тривогою. А ліс дедалі густішав. Від шляху, яким посувався всюдихід, уже не відгалужувалися ніякі дороги, лише з боків іноді виднілися вузенькі стежки. І всюди заплутані кущі, товсті дерева — все це справді утворювало непрохідні хащі. Так, непогану схованку обрав собі цей Сивий Капітан! Коли б не спостережливість Хуанеса, ніхто б і не подумав, що в цьому дикому лісі може ховатися його «Люцифер»!

— Наближаємось до центральної частини, пане особливо уповноважений, — тихо мовив шофер, не повертаючи голови.

Ліс попереду наче враз порідшав. Між деревами ясно видно було велику галявину. А на ній… на ній стояв сіро-зелений «Люцифер»! Так, так, це він, помилки не може бути, бо ж його не можна не впізнати одразу!

Всюдихід зовсім уповільнив хід. Хуанес відчув, як позаду нього важко дихає Хосе Френко. Ще кілька секунд — і детектив поклав руку на плече шофера.

— Стоп! — ледве чутно наказав він, наче побоюючись, що його можуть почути на загадковій машині Сивого Капітана.

Велетенська, довгаста, вона, здавалось, лежала на траві, немов, у неї зовсім не було коліс. Двоє людей у комбінезонах поралися біля передньої її частини. Ще один сидів на землі. Мігель Хуанес не зводив погляду з машини.

Раптом люди в комбінезонах випросталися, ніби прислухаючись, і одразу ж підбігли до драбинки, що вела до відчинених дверей «Люцифера», піднялися нею і зникли всередині. Той, що сидів на землі, за якусь хвилинку теж підвівся й пішов за іншими. Драбинка наче сама вскочила всередину машини, і двері зачинилися, немов засунулися. Перед очима Хуанеса лише тьмяно виблискувала матова поверхня «Люцифера». Помітили! Ну, тепер це байдуже, все йде гаразд!

Мігель Хуанес озирнувся. Його зіркий погляд помітив кілька груп солдатів, озброєних важкими кулеметами. З «Люцифера» їх, безумовно, не було видно, бо вони ховалися за деревами. Добре, дії розгортаються точно за планом. «Люцифер» нікуди не вислизне з пастки!

Хуанес навмисно перечекав ще хвилину, стримуючи нервове збудження. Ось він перед ним, орден Білого Орла, нагорода і слава людини, яка знешкодила злочинного Сивого Капітана! Тепер потрібні цілковитий спокій і витримка. Треба вжити всіх заходів для того, щоб виконати волю каудільйо і взяти «Люцифер» непошкодженим. Та коли в цього Сивого Капітана залишилася хоч малесенька частинка розуму, він мусить, мусить зрозуміти, що в нього нема іншого виходу, ніж покірно здатися. Слід тільки все йому розтлумачити, довести, що він у пастці.

Нахилившись до мікрофона радіостанції, Мігель Хуанес неголосно наказав:

— Тримати всі сили напоготові! Починаю переговори.

Він знав, що це його розпорядження прийняте всіма інспекторами, які керують загонами. Курок зброї зведено, тепер досить одного його слова, щоб та зброя почала діяти.

Особливо уповноважений вийшов з усюдихода і рушив уперед, до «Люцифера», який не подавав ніяких ознак життя. Мігель Хуанес не ховався. Він ішов, не виймаючи рук з кишень плаща.

Він ішов, майже фізично відчуваючи на собі погляди десятків очей — і його вірного Хосе Френко, і шофера всюдихода, і солдатів, що виглядали з-за дерев. Усі ці люди дивляться на нього, вони захоплені мужністю і відвагою Хуанеса, який, не виймаючи рук з кишень, спокійно наближається до страшного «Люцифера». Дурні! Вони не вміють логічно міркувати, як робить це він, славетний Мігель! Адже людина, яка розмовляє так, як цей Сивий Капітан говорив по телефону з начальником поліції, напевне належить до категорії так званих інтелігентів; він просто не зможе заподіяти шкоди тому, хто отак спокійно йде до нього. Це ж цілком ясно!

А втім, звісно, певна обережність не завадить. Мігель Хуанес спинився, не доходячи до «Люцифера» кроків із двадцять.

Він ще раз оглянув загадковий автомобіль. Тепер, зблизька, «Люцифер», який усе ще стояв нерухомо, наче завмер, здавався ще більш важким і неповоротким.

Мігель Хуанес нарешті вийняв руки з кишень плаща. Він підніс їх, склавши рупором, до рота і гучно прокричав:

— Гей, там, на «Люцифері»! Слухайте! Ви чуєте мене?

На кілька секунд запала тиша. її порушувало тільки щебетання безтурботних лісових пташок. Потім на даху таємничого велетенського автомобіля з’явилася якась чорна округла річ, що нагадувала плескатий гучномовець. З «Люцифера» раптом залунав голос. І Мігель Хуанес здригнувся, вражений: це був знайомий йому мужній голос Сивого Капітана. Цього детектив ніяк не чекав. Як міг опинитися тут Сивий Капітан? Як він дістався з столиці до середини Фонтівероса, коли поліцейські застави не пропускали сюди жодної людини?..

Та міркувати з цього приводу не було часу. Зрештою, зараз це не змінює становища.

— Я слухаю, — чітко пролунав голос з «Люцифера». — Чого вам треба тут?

Мігель Хуанес перевів подих. Треба було створити враження найбільшого спокою і впевненості.

— За дорученням уряду я прибув сюди для переговорів з вами, — почав він. — Якщо ви й є той самий Сивий Капітан, який…

Голос з «Люцифера» обірвав його мову:

— Мені нема чого говорити з представниками кривавого фалангістського уряду. Можете повертатися назад.

Он як? Цей нахаба насмілюється отак відповідати? Ну, гаразд!

— Я просив би вас подивитися навкруги, — насмішкувато і так само впевнено заперечив Мігель Хуанес. — Ви оточені з усіх боків. Усі дороги з лісу перетято загородженнями, подолати які неможливо. Більше того, за тими загородженнями розташовані збройні військові сили. У вас немає виходу!

— Я не боюся ваших збройних сил, — відповів спокійно Сивий Капітан.

— Так, я знаю, вашу машину не вражають ані кулі, ані ручні гранати, — незворушно продовжував Мігель Хуанес, передчуваючи ефект, який справлять його подальші слова. — Але цього разу на вас скеровані стволи артилерії. І я попереджаю вас про це тільки тому, що не бажаю вашої загибелі, пане Сивий Капітан. Зрештою, я маю певні інструкції. Одне з двох: або ви припините опір і здастесь, або ж я накажу відкрити по «Люциферу» артилерійський вогонь. Це — вірна загибель, бо ви будете знищені разом з вашою машиною. Обміркуйте це!

— Можете наказувати вашим солдатам робити що завгодно. Це мене не цікавить. І більше нам нема про що говорити, — пролунала презирлива відповідь.

— Востаннє пропоную здатися! Не будьте божевільним! — закричав розлютований Мігель Хуанес, втрачаючи самовладання. — Це ж самогубство!

Йому ніхто не відповів. Загадковий «Люцифер» лежав посередині великої галявини, як нерухома металева брила, як незграбний довгастий дирижабль, що впав на землю. Що ж робити? Справді стріляти? Так, якщо Сивий Капітан не погоджується на переговори, треба його знищити…

Саме цієї миті Мігель Хуанес помітив, що у вигляді таємничої машини щось змінюється. Вона все так же нерухомо лежала на галявині, але висока трава навколо неї враз чомусь заворушилася, зашелестіла. Здавалося, що сильний вітер раптом почав віяти від машини в усі боки. Водночас почулося гучне низьке шипіння, наче звідкись з середини машини виходило стиснене повітря. Так, так, це якийсь вітер, бо Мігель Хуанес почув, як рвонуло назад поли його плаща. Тепер він побачив і колеса дивного автомобіля, бо їх уже не закривала полегла трава.

Але — що це таке? Якась фантасмагорія! Детектив, не вірячи своїм очам, ясно бачив, що колеса велетенської важкої машини, їх товстелезні гумові балони не торкаються землі. Автомобіль ні на що не спирався, він немовби висів у повітрі. Ось одне колесо повільно крутнулося на півоберта в повітрі і знову спинилось. А важке краплиноподібне тіло «Люцифера» все одно залишалось на місці…

Вперше за весь час так талановито задуманої операції Мігель Хуанес розгубився. Справді, що ж робити? Зірвалися всі надії на те, щоб якнайточніше виконати веління каудільйо і захопити «Люцифер» не пошкодженим. Провадити далі будь-які переговори ні до чого, це ясно. Так, «Люциферові» немає куди втекти, він у пастці. Але ж ось він висить у повітрі! Чи не обіцяє це якихось нових ускладнень?..