Щоденник Миколки Синицина - Страница 7

Ми прождали до обіду, але жодна бджола назад не повернулася.

— Напевно, вони полетіли до себе додому, на пасіку до дідуся, — сказав Сергійко.

— Скатертю дорога! — каже Павлик. — Коли б вони й прилетіли назад, я все одно не став би з ними морочитися.

— А я, думаєш, став би? — каже Сергійко. — Дуже мені потрібно, щоб вони мене жалили!

Я кажу:

— По-моєму, це діло нецікаве: з ними морочишся, морочишся, а вони покусають тебе і полетять.

Тут прибіг Юрко й закричав:

— Хлопці, ходімо швидше, будемо листа писати!

— Якого листа?

— Ну, листа в бджільницьке господарство. Ніна Сергіївна взнала адресу. Ми напишемо листа, і нам пришлють бджіл у посилці.

Павлик каже:

— Можете писати самі: нас бджоли уже не цікавлять.

— Чому не цікавлять?

— Ми не хочемо більше з бджолами водитися. Ми це діло кидаємо.

— Як це? — каже Юрко. — Ми ж усією ланкою взялися за цю роботу, а ви не хочете.

— Ну, ми щось інше робитимемо. Хіба тільки ця робота на світі і є?

Юрко умовляв нас, але ми твердо стояли на своєму:

— Не хочемо, і квит.

Так йому і не пощастило умовити нас. Ми тепер хитрі: будемо що завгодно робити, а з бджолами нехай хтось інший морочиться.

Ранком я прокинувся і насилу встав із постелі.

Шия у мене розпухла і болить так, що навіть голова не повертається. Якщо хочеться подивитись убік, то доводиться повертатись усім тулубом. І ще гуля на голові болить. І рука болить.

Я пішов до Павлика. Він сидить дома, а на шиї у нього компрес з вати. Ми стали з ним удвох лаяти бджіл за те, що вони нас покусали. Потім прийшов Сергійко з розпухлим носом, і ми проклинали бджіл утрьох.

Раптом прибіг Гриць Якушкін:

— Хлопці, ходімо бджільницький інвентар робити.

— Це який ще інвентар?

— Будемо робити димар та сітки, щоб бджоли не жалили.

— Нас і так не пожалять, — кажемо ми, — ми це діло кинули.

Гриць почав умовляти нас.

— Ні, — сказали ми. — Бджолярство нам уже набридло. Ми вже попробували, тепер ви самі попробуйте.

— Ну що ж, і попробуємо.

— І теж кинете.

— Не кинемо. Ми не такі, як ви!

— А от побачимо.

Гриць образився і пішов.

Ну й гаразд. Ось пожалять їх бджоли, тоді перестануть храбрувати.

Сьогодні шия вже не так болить. Головою можна крутити, тільки не дуже швидко. Якщо швидко крутити, то ще трохи болить. У Павлика шия теж іще болить.

Приходив Гриць і показував, який вони зробили димар. Напустив повну кімнату диму й пішов. Подумаєш! Неначе ми диму не бачили!

Сьогодні шия вже зовсім не болить. І гуля на голові не болить. Та й гулі ніякої нема. Вже пройшла гуля, і голова теж добре крутиться. Навіть мотати головою можу. Тільки навіщо мені мотати головою? Я ж не коняка, щоб головою мотати. Більше нічого цікавого не було.

Вранці ми з Павликом прийшли до Сергійка і стали грати в шашки. Я виграв у Сергійка двічі, а в Павлика тільки раз, а Павлик у мене виграв тричі, а в Сергійка ні разу, у мене Сергійко теж виграв двічі. Раптом прибігли Євгенко та Юрко:

— Хлопці, йдіть швидше! Бджоли приїхали!

— Звідки?

— Ну, посилка прийшла. Ціла скринька, а в ній бджіл повно-повнісінько! Так і рояться! І ще там дві рамки з готовими стільниками. Ідіть швидше, будемо бджіл у вулик садити. Дуже цікаво!

Ми схопились і хотіли бігти.

— А! — зрадів Юрко. — Казали, що вас бджоли не цікавлять, а тепер самим цікаво!

— І ніскілечки не цікаво, — кажемо ми. — Неначе ми бджіл не бачили!

— Бачили, та не таких. Наші бджоли гарні!

— Ну й цілуйтеся з ними, якщо такі гарні!

— І будемо цілуватись. А ви ще прийдете до нас.

Юрко з Євгенком пішли.

Я кажу:

— Цікаво піти глянути, які це у них там бджоли.

— Не треба, — каже Павлик. — Усі скажуть, що у нас ніякої твердості нема..

— Чому?

— Тому що тепер хлопці подумають, нібито ми злякалися труднощів і кинули діло, а коли за нас інші добились, ми теж прийшли. Якщо ми твердо вирішили кинути, то треба бути твердими.

— Правильно, — каже Сергійко. — Ми всім докажемо, що у нас є твердість.

Увечері я пішов додому і думав про бджіл. Усе-таки бджоли, по-моєму, не такі вже погані. Вони чесно працюють і носять до свого вулика мед. І дуже дружно живуть.

Я ні разу не бачив, щоб дві бджоли побилися між собою.

Зранку ми сиділи в Павлика і грали в шашки. Потім мені набридло грати, і я пішов додому. Дома я знову думав про бджіл. Чому вони жаляться: від злості чи просто так? По-моєму, все-таки не від злості.

Бджоли захищаються жалами від своїх ворогів.

Якщо хто-небудь нападе на вулик, то вони його жалять. Вони навіть ведмедя пожалять, якщо він полізе до них у вулик по мед.

І правильно зроблять. Адже вони для себе запасають мед, а не для ведмедів. А людей вони жалять, мабуть, помилково.

Адже бджоли не знають, що люди не хочуть їм зла заподіяти. Звідки їм це знати!

Хоч люди теж забирають у бджіл мед. Але ж люди забирають не весь мед. Скільки треба, стільки і беруть, а за це люди дбають про бджіл, роблять для них вулики, ховають на зиму в добрі теплі зимівники.

Коли б люди не піклувалися про бджіл, то бджолам було б значно гірше. Жили б вони тільки в дуплах чи в якихось шпаринах, а тепер вони живуть у гарних вуликах, і, коли їм нічого їсти, люди навіть підгодовують їх цукровим сиропом.

Тому бджолам не треба ображатись на людей, а людям не треба ображатись на бджіл, якщо бджоли їх жалять.

Щоб бджоли не жалили, треба надягати сітки і підкурювати бджіл димом.

От і буде все добре!

А ми полізли до бджіл без сіток, за що й були покарані.

Сьогодні Павлик зробив з паперу голуба і пускав по кімнаті. А Сергійко зробив голуба і пустив його з балкона прямо на вулицю. Голуб перекидався у повітрі, перекидався і впав просто посеред бруківки.

Ми всі троє заходилися майструвати голубів і пускати з балкона. У мене один голуб перелетів через вулицю і впав на дах будинку напроти. А в Сергійка голуб упав на автомобіль, який мчав вулицею, і поїхав на цьому автомобілі. Потім мені стало нудно, і я пішов додому. Вдома на мене чомусь напала туга. Ось я сиджу й нуджуся, і нічого не хочеться робити.

Знову робили голубів і пускали з балкона, тільки це нам швидко набридло. Ми стали грати в шашки, але й шашки хутко набридли. Тоді ми стали грати в різні інші ігри, але вони теж нам усім набридли.

Сергійко сказав, що йому нудно, й пішов додому. Мені теж уже не хотілося грати. Я пішов додому, і знову на мене напала туга. Я задумався, що таке туга і звідки вона береться. Може, туга — це нудьга? Ні, по-моєму, туга не нудьга. Якщо нудно, то можна пограти в що-небудь, і нудьга минеться, а якщо у людини туга, то їй навіть грати не хочеться.

По-моєму, туга нападає від неробства. Коли робиш що-небудь корисне, то ніколи не буває туги. А коли цілий день байдикуєш чи займаєшся якоюсь дурницею, то потім стає прикро, що змарнував час. По-моєму, туга — це прикра нудьга.

Он що це таке!