Щит i меч - Страница 204

Надя підняла на Вайса очі, сказала тихо:

— Татові це було б особливо тяжко після того, як ми втратили маму.

Дізнавшись, що операцію доручено Зубову, професор невдоволено поморщився:

— Я не маю сумнівів в авіаційних здібностях товариша Зубова, але хуліганити на «У-2» — це одне, а водити великий транспортний літак — друге. — Додав: — Я рішуче проти.

— А коли борт-механіком?

— Він же незнайомий з конструкцією німецької машини. Завалиться!

— Слухайте, — сказав Вайс. — Борт-стрілець!

— Оце, мабуть, підійде. — І професор закінчив уже зовсім іншим тоном: — Найкраще — це те, що він має: досвід парашутних стрибків. Посилати іншого — означало б на вірну загибель.

Все вийшло далеко простіше, ніж сподівався Вайс.

Викликавши до чергового гестапо членів екіпажу для додаткової перевірки, визначивши за армійськими книжками, хто з них борт-стрілець, Вайс підозріливо глянув на цього чоловіка і з величезним напруженням утримав на обличчі озлоблено-обшукуючий вираз.

Низький на зріст, кремезний хлопець, на якого він дивився, дихав на нього таким горілчаним перегаром, що Вайс відчув захоплення.

— Свиня! — гримнув Вайс. — Свиня і боягуз! Надудлився перед вильотом. — І, звертаючись до чергового гестапо, сказав: — Це злочинна недбалість з вашого боку. — Наказавши екіпажу вийти, спитав: — Що ви маєте намір робити?

— Я зараз викличу іншу людину.

— Скільки на це потрібно часу?

— Двадцять хвилин, не більше.

— Літак має вилетіти за дванадцять хвилин: його супроводитимуть винищувачі, вони вже, напевне, в повітрі. Ви зірвали завдання надзвичайної державної ваги.

Черговий стояв, виструнчившись, блідий, губи його висохли, він їх облизував.

Увійшов Зубов в авіаційній формі, з рюкзаком. Віддав привітання. Вайс накинувся на нього:

— Чому без супровідника? Документи! — Подивився, сунув черговому, сказав недбало: — Вам страшенно пощастило. — Підморгнув йому: — Підозріваю, що я даремно докоряв вам: очевидно, ви передбачливіші, і цей ваш чоловік з'явився не через двадцять хвилин, а миттю. — Поплескав чергового по плечу — Вмієте працювати, га?

Черговий побіжно глянув на документи, наказав Зубову:

— Марш у машину!

Зубов сказав:

— Але, пане унтерштурмфюрер, у мене призначення на другий рейс.

— Марш, не розмовляти!

Зубов пішов. Пішов, поклавши документи в кишеню.

А якщо документи не будуть сьогодні ж повернені Наді, Штутгоф, що втратив тут дружину, завтра, а може, вже сьогодні вночі втратить і дочку.

Вайс запропонував черговому пройти з ним до літака. Черговий записував у книгу, що знято з польоту борт-стрільця і замінено іншим.

Пасажири були вже в кабіні. Зубов не показувався.

Гестапівець поглядав на годинник, його попросили піднятись у літак.

Вайс залишився сам і вже готовий був піти за черговим, щоб шукати Зубова, але Зубов з'явився коло дверцят, тримаючи ранець-парашут. Він кинув його на злітну площадку і встиг передати Йоганнові свої документи.

Вайс був надзвичайно щасливий і радий, що документи Зубова у нього в руках. Він здивувався, але спочатку не надав великого значення фактові, що Зубов викинув свій парашут і що за цим парашутом були викинуті й інші.

Як тільки гестапівець спустився з літака східцями, східці було прибрано, люк туго й лунко пристукнув, і машина, гудучи прозорими німбами пропелерів, покотила по злітній смузі, дедалі більше набираючи швидкості. Одірвавшись від землі, транспортник став круто брати висоту.

Повертаючись разом з гестапівцем з аеродрому, Вайс спитав:

— А чого викинули з літака парашути? Хіба вони зайві?

— Ні, — сказав гестапівець, — не зайві. Просто старший групи — штандартенфюрер — дуже схвилювався, дізнавшись, що один з членів екіпажу знятий з польоту, бо не заслуговує довір'я. І поставив вимогу, щоб у всіх членів екіпажу відібрали парашути. Він вважає, так більше гарантії, що льотчики не покинуть літак, якщо машину підіб'ють ворожі винищувачі. Вони будуть старатися до останньої хвилини врятувати машину, отже, і пасажирів. — Схвалив: — Що ж, у цьому є логіка. Мені залишилось тільки виконати його категоричний наказ.

Вайс дивився в порожнє небо, велетенське, мов безодня. Він відчував непереможний розпач, порожнечу, немов втратив власне життя. А все навколо здавалось йому мертвим.

У штабі групи Вайсові сказали, що його бажання задоволене і він може сьогодні ж виїхати на авіаційну базу для перевірки, як особовий склад її і матеріальна частина підготовлені до виконання спеціальною завданий під кодовим позначенням «Вольке».

Він прийшов до професора, повернув йому документи, повідомив, що відбуває і що Зубов, виконуючи завдання, тепер не зможе скористуватися парашутом.

Професор прикрив рукою документи, повернені йому Вайсом, начебто боячись хоч би на хвилину втратити їх, і сказав:

— От до цієї хвилини, поки ви прийшли, я весь час думав, переживу я чи не переживу, якщо загине Надійка. І знаєте, зрозумів, що не переживу. От воно як. А тепер — Зубов. Тяжко, правда. У нашій справі, мабуть, найлегше, коли ти вирішуєш власну долю, а не долю іншого. — Подивився твердо у вічі Йоганнові. — Свою дочку як досвідчену радистку я включив до складу групи, яка буде вам додана. Ви повинні мати постійний оперативний зв'язок з Центром. — Розклав карту. — У районі, що перебуває в зоні авіаційного впливу бази, є кілька великих концентраційних таборів. Але от що нам з вами слід обміркувати. Ось тут, — Штутгоф вказав на карті, — підземний концентраційний табір, де виробляються «Фау-1» і «Фау-2». В'язні ніколи не виходять із штольні. Там працюють, там умирають, тільки їхні трупи вивозять і спалюють у наземних таборах. Обидві основні підземні шахти тягнуться майже на півтора кілометра під землею і з'єднують їх між собою сорок вісім тунелів. Стовбур входу й виходу один, решта закриті й забетоновані. Зрозуміло, що цей підземний табір, де перебувають понад двадцять тисяч в'язнів, не може бути знищений з повітря. Але за відомостями, одержаними вами від Генріха, табір знімається з постачання через шість днів, виключаючи сьогоднішній. Значить, треба гадати, що через шість днів він повинен бути знищений. Головне наше завдання — з'ясувати, яким способом гадають знищити табір, і запобігти його знищенню. — Сказав сумно: — Надана вам група не така численна, як хотілося б, але не в моїх силах збільшити її.

Вайс був прикро здивований тим, що у відрядження на авіаційну базу він їде не один, а з Дітріхом. Дітріх сказав, потираючи руки:

— Ви знаєте, я дуже енергійно наполягав, щоб це завдання було доручене й мені. — Пояснив, лукаво всміхаючись: — Операція цілком секретна, наказ підписали Гіммлер і Кальтенбруннер. Ми з вами не маємо нічого спільного з її безпосереднім виконанням, на нас покладено тільки функції контролю підготовки і таке інше. Але це знак особливого довір'я. І я впевнений, що потім ніхто не посмів совати мене в цю небезпечну мороку з організацією нашого підпілля. Я сподіваюсь, що мене відішлють негайно на Захід — куди-небудь у Швейцарію, наприклад, де я свято зберігатиму таємницю цієї операції, при відповідному забезпеченні всіх необхідних для мене життєвих вигод, звісно.

— Поспішаєте втекти? — спитав Вайс.

— Це ж необхідно в інтересах вищих осіб, що підписали наказ, бо він, як кажуть, не для преси. Хоч, мабуть, навпаки: Геббельс верещатиме з газетних сторінок про лиходійський наліт авіації союзників на концентраційні табори. Ми з вами, як свідки цього жахливого нальоту, зможемо підтвердити його слова.

— Значить, хочете жити? — спитав Вайс.

— Та ще й як, — усміхнувся Дітріх, — з комфортом!

Полковник Вальтер, командир особливої авіаційної частини, кавалер лицарського залізного хреста, льотчик ще часів першої світової війни, сухенький, сивий, низький на зріст, але з величним, пихатим обличчям, розкрив секретний пакет. Прочитавши наказ і прикладену до нього інструкцію, він глянув на Вайса та Дітріха так гидливо, наче в цих офіцерів СД були не застебнені ширіньки, і сказав, що просить дати йому годину на роздум, а після того він ладен буде знову прийняти панів офіцерів.