Ранок дня не визначаe - Страница 35

Тут і почалося велике вагання у виборі між двома такими річницями, але однаково привабливими можливостями. Розв'язати це питання взялася жіноча сторона. Поєднуючи природну агресивність із службовою акуратністю, Сандра першою вийшла на ринг.

Можливо, вона вийшла першою ще й тому, що саме їй доручили стежити за Томасом. А може, просто перша унюшила спокусливий запах прихованих авуарів. Як би там не було, але аромат грошей невдовзі відчула й Дейзі. І в ту мить, коли старша сестра вже вважала, що матч закінчився на її користь, молодша й собі вискочила на ринг, сповістивши про новий раунд.

Тепер остаточне вирішення проблеми начебто перебуває в руках чоловічої сторони. Той факт, що Сандра першою досягла успіху, ще не визначає кінцевого результату. Вона занадто демонструвала перед самцем свої жіночі принади й цим викликала підозру, що в майбутньому навряд чи тільки чоловік тішитиметься ними. Нічого дивного немає в тому, що в деяких справах Дейзі спритніша за Сандру. Але Дейзі досі стояла осторонь, тож може робити ставку на свій чарівний невинний фасад і на природний потяг чоловіка до незнаного плоду. Певно, вже тепер, змальовуючи Сандрі майбутню сімейну ідилію, Томас бачить у думках на місці Сандри іншу — молодшу й привабливішу.

Такі є дані про інтимні стосунки в трикутнику, наскільки я можу судити з побіжної інформації, одержаної від Сеймура, а також і від Мод наступного дня.

Наступний день. І останній день. Але для того, щоб він став справді останнім, треба грати свою роль спокійно й природно.

— А що, як Сандра спробує мене зґвалтувати? — запитую я, коли ми під вечір вирушаємо на квартиру секс-бомби.

— Спілкування з Франком погано впливає на вас, — зауважує Мод. — Оці заяложені жарти…

— Зараз мені не до жартів. Я хочу знати, як мені діяти.

— Сексуальні питання треба було обговорити з моїм шефом. Ця тема більше підходить для чоловічої розмови.

— А може, мене цікавить якраз ваша особиста думка.

— Я вам не дружина, Альбере.

— Знаю: ви тільки службова особа.

— Тому ви й робите, що вам заманеться.

Так, вона тільки службова особа, до того ж її ідеал не я, а Сеймур. Та, незважаючи на це, в недбало кинутій фразі «робите, що вам заманеться» можна вловити й нотку роздратування. Не тому, що я бозна-що значу для неї, — але ж їй все-таки доводиться ділити мене з якоюсь там Сандрою!

Сутеніє, й неонові вогні реклам у пішохідній зоні виблискують райдужними барвами. Людський потік уже не такий густий. Біля вітрин прогулюються молоді й не зовсім молоді парочки. Ми з Мод теж парочка. Парочка з примусу. Або ж іще гра випадку. Цікаво, що всі пари, в яких мені випадало репрезентувати чоловічу половину, майже завжди були такими. Породжені випадком, необхідністю чи якоюсь невиразною симпатією, утворені мимохідь і приречені розпастися так само мимохідь, тому що випадок, обставини чи необхідність вимагали цього. Зустрічі й розлуки, вже минулі й майже забуті, коли не брати до уваги оту легеньку гіркоту від свідомості, що навіть те, що для нормальних людей — радість і біль, для тебе тільки частина гри.

Щоправда, були й винятки. Тільки ці винятки ще гіркіші. Може, краще так, без винятків. Може, краще знати, що все це — тільки частина гри…

Звертаємо з головної вулиці ліворуч й ледве проходимо метрів сто, як дама зупиняє мене:

— Ось там: освітлений вхід. Красуня живе на третьому поверсі.

— Гм, красуня. А дракон?

— Дракон… — вимовляє зневажливо Мод. — Невже ви боїтесь того кишенькового чоловічка!

— Маленький чоловічок може влаштувати величезний скандал.

— Не треба боятися. Якби був риск, Сандра б вас не прийняла.

— Чудово, — киваю я. — На вашу відповідальність. Магнітофон ви добре приховали? Якщо ви встигли записати навіть мою розмову з Франком… Цього я від вас не сподівався, люба.

— Я працюю згідно з розпорядженнями, Альбере. Здається, я вас уже попереджала.

Судячи з обличкованих мармуром сходів, у цьому будинку мешкають замолені люди. На третьому поверсі двоє дверей, однак латунна табличка з написом «Сандра Дейвіс» виключає помилку. Господиня відчиняє мені й веде до холу, значно просторішого й розкішнішого, ніж у квартирі Мод.

Сандра робить недбалий жест, мовляв, сідайте, якщо хочете, опускається в крісло, чекає, поки я зроблю те саме, потім, обхопивши долонями коліна, холодно запитує:

— Для чого ми зібралися?

— Гадаю, щоб приємно провести вечір.

— Гадаєте, але не певні.

— Це залежить не тільки від мене.

— Звичайно.

Одне слово, я помилився, сподіваючись побачити спокусницю, яка демонструватиме мені свої принади крізь напівпрозорий пеньюар. Блідо-синя домашня сукня Сандри зовсім не прозора й щільно закрита від шиї до п'ят, а вираз обличчя жінки аж ніяк не настроює на фривольний лад. Що ж, в такому разі можна приступати безпосередньо до теми.

— Не знаю, чим викликана ваша відвертість, але того вечора ви дали мені цінну інформацію про Ерліха.

— Я теж такої думки, — підтверджує Сандра без зайвої скромності. — Але інформація цінна тільки тоді, коли її беруть до уваги.

— Поговоримо й про це. Я хотів сказати, що прийшов відповісти на послугу послугою.

— Хто ж відмовиться від послуги! — знизує плечима господиня.

— Йдеться про мій ґешефт із Томасом. Ваш друг ясно дав зрозуміти, що з ґешефту виключається Райєн.

— Хто вам казав про Райєна? — Жінка підводить підмальовані брови.

— Я поінформований. Не можна працювати без інформації в такій галузі, як наша.

— Про Ерліха ви не були поінформовані.

— Я сказав вам, що дійдемо й до цього питання. А зараз кажу таке: ні в якому разі не можна виключати з угоди Райєна!

— Чому ви не скажете це Томасу?

— Я не настільки близько з ним знайомий. Не знаю, чи зрозуміє він. Мені здається, що з вами ми легше порозуміємось.

— Навряд. Хоч би з тієї причини, що я не знаю ніякого Райєна.

— Вам навіть не відомо, що він шеф Томаса?

— Вперше чую.

— Я вас розумію, — киваю я. — Така розмова, як наша, неминуче розпочинається з певної недовіри. Сподіватимемося, що так буде тільки спочатку. Того вечора я дуже серйозно поставився до вашої інформації. Тепер спробуйте ви терпляче вислухати мене.

— Саме це я й роблю — слухаю вас, — каже вона, байдуже дивлячись на мене.

— Ваш друг поряд з чисто службовою діяльністю дозволяє собі й деякі сторонні угоди…

— Які це сторонні угоди?

— Ну, подібні до тих, які він уклав з Ерліхом.

— Ясно. Той тип уже пустив у хід свої інтриги.

— Не хвилюйтесь. Я з розумінням ставлюся до цих речей. Така в мене професія.

— Отже, Ерліх роздзвонив…

— Не поспішайте… Я не сказав, що Ерліх. А втім, ваш друг був замішаний у подібних аферах задовго до появи Ерліха. Ще з тих часів, коли він був дипломатом у Нігерії…

І я викладаю ту давню історію, через яку Томаса мало не викинули з ЦРУ. Це справді брудна історія, що декому коштувала життя і принесла нашому герою кругленьку суму.

— В якому романі вичитали ви ці нісенітниці? — питає Сандра, терпляче вислухавши мене.

— Не знаю, як називається цей роман, але автор його — ваш друг. Якщо не вірите, спитайте в нього.

Остання фраза справляє помітний ефект.

— У вас є ще щось?

— «Ще щось» — найважливіше — наголошую я. — Воно стосується сьогодення. Коли ви справді не знаєте Райєна, то мушу вам сказати, що він не такий дурень, яким його вважає Томас. У Райєна є певні підозри відносно досьогоднішньої діяльності вашого друга. Райєн стежить за кожним його кроком. Райєн тільки й чекає нагоди застукати вашого друга на місці злочину, щоб викинути його й поставити замість нього свою людину. І саме в цю мить ваш друг сам кладе на гільйотину свою голову.

— Нехай так. Але що втрачаєте тут особисто ви? Адже для вас важливо одержати товар?

— Даруйте, але мені не потрібен товар, який може спричинити катастрофу.

— Чому катастрофу?

— А як же інакше? Адже Райєнові, щоб викрити Томаса, буду потрібний я? Це означає, що він спробує будь-що залучити мене на свій бік. А це, в свою чергу, означатиме широкий розголос справи, угоду оголосять недійсною, не кажучи вже про інші можливі ускладнення. Ні, такий бізнес мене не приваблює.