Пятнадцятирiчний капiтан - Страница 2

_{Відтоді як жив і творив Жюль Верн, техніка зробила велетенський крок уперед. XX сторіччя стало епохою науково-технічної революції. Жюль Верн передбачав і це: «Хоч би там що я писав, хоч би там що вигадував — я завжди стою на грунті дійсності. Вже близька та пора, коли наукові відкриття перевершать силу уяви».}

_{Так і сталося. Дивовижний «Наутілус» (роман «Двадцять тисяч льє під водою») поступився місцем атомним човнам. Відважні вчені успішно вивчають Північний та Південний полюси. В космосі побували десятки дослідників. На поверхні Місяця вже є сліди коліс місяцеходів і людські сліди…}

_{Жюль Верн створив новий тип пригодницького роману. Він збагатив його новим змістом і підніс на вищий щабель досконалості його художню форму. В творах з ускладненою інтригою письменник не обмежується звичайними для пригодницького роману художніми засобами (подолання перешкод, досягнення майже недосяжної мети, розкриття таємниці тощо). Щоб по-справжньому зацікавити читача, він завжди вигадує незвичайний сюжетний хід або неймовірний поворот дії. Він показав себе винахідником не тільки щодо наукової фантастики, але і в доборі сюжетів, які відзначаються невичерпним розмаїттям, оригінальністю, новизною.}

_{Герої творів Жюля Берна — мандрівники, вчені, винахідники, дослідники — завжди розумні, вольові, шляхетні й людяні. Вони не знають, що таке вагання, суперечності, сумніви. Обравши мету, вони йдуть до неї, долаючи всі труднощі й небезпеки. Вони невтомно борються за свободу і справедливість, захищають бідних і знедолених. «В Жюля Берна не знайдеш героя, який не був би готовий ризикувати життям, щоб урятувати іншого. Дійова великодушність, прагнення прославити людину, зобов'язуючи особистість спрямовувати свої зусилля на благо суспільства, — ось ті дві великі тенденції, що характеризують творчість Жюля Верна з погляду моралі», — пише сучасний французький літературознавець Гіслен де Дісбах.}

_{Майже всім творам Жюля Берна притаманні соціальні мотиви; для багатьох романів, надто останніх, характерне виразне політичне звучання; у всіх творах лунають вільнолюбні ноти. Його герої протестують проти будь-яких форм національного й колоніального гніту. Ідеал героя, уособлення кращих його рис — це капітан Немо (романи «Двадцять тисяч льє під водою», «Таємничий острів»). «До останнього подиху стоятиму я на боці гноблених; кожен гноблений був, є і буде мені братом», — каже він.}

_{Загарбницькі війни та колоніальні грабунки Жюль Верн вважає найбільшою небезпекою, що загрожує мирному розквіту народів. У романах, дія яких відбувається в колоніальних країнах, письменник розповідає про те, як жорстоко утискують місцеве населення колонізатори. В «Дітях капітана Гранта» це англійці, що влаштовують криваві розправи над тубільцями. В «Паровому домі» — знову-таки англійці, що по-звірячому вбивають повсталих сипаїв.}

_{Роману «П'ятнадцятирічний капітан» властиві всі риси, зазначені вище. В центрі твору стоїть образ Діка Сенда — хороброго, талановитого юнака, що взяв на себе командування шхуною-бригом, коли її капітан загинув, полюючи на кита; згодом, після катастрофи судна, Дік Сенд здійснив подорож по Анголі (Екваторіальна Африка), щоб урятувати людей, за життя і долю яких він вважав себе відповідальним. Юнак разом із своїм невеличким загоном подолав шлях через джунглі, болота, пустелю, відбивав напади хижих звірів і дикунів, боровся зі стихіями, голодував і терпів спрагу. Мужність і воля Діка перемогли. Сповнена смертельних небезпек мандрівка закінчилася щасливо. Злочинці, які хотіли вбити Діка й захопити в полон його супутників, зазнали справедливої кари.}

_{В цьому романі Жюль Берн викрив і гнівно затаврував систему работоргівлі в Анголі. Він створив образи нелюдів-работорговців різних національностей: португальців Негору і Коїмбри, американця Гарріса, араба Ібн-Хаміса, запроданців свого народу негрів Алвіша і тубільного володаря Муані-Лунга.}

_{Сильних духом, кмітливих юнаків, здатних здійснювати великі справи, бачимо також у романах «Діти капітана Гранта», «Два роки канікул», «Найда з загиблої «Цінтії» та інших.}

_{Жюль Берн — представник демократичного табору французької літератури XIX сторіччя. Визвольні ідеї письменника, співчуття боротьбі пригноблених народів, ненависть до капіталізму, патріотизм і віра в прекрасне майбутнє, — все це дає підстави вважати його одним із кращих виразників прогресивних думок свого часу.}

_{Сучасний французький письменник-комуніст П'єр Гамарра сказав про автора «П'ятнадцятирічного капітана»: «Кращим світом для Жюля Верна є той, у якому людина зможе весело сміятися. А так людина сміється лише тоді, коли приходить дружба і мир!»}

_{Вадим ПАЩЕНКО}

2 лютого 1873 року шхуна-бриг «Пілігрим»² перебувала на 43° 37′ південної широти і 165° 19′ західної довготи (від Грінвічського меридіана).

Ця шхуна-бриг, водотоннажністю в чотириста тонн, була споряджена у Сан-Франціско для полювання на китів у південних морях і належала багатому каліфорнійському судновласникові Джеймсу Уелдону, який кілька років тому призначив її командиром капітана Халла.

«Пілігрим» був невеличкий вітрильник, але вважався одним із найкращих кораблів Джеймса Уелдона. Він входив до складу флотилії, яку той щорічно виряджав ген за Берінгову протоку, в північні моря, або під Тасманію чи за мис Горн, аж до морів Антарктики. Шхуна-бриг чудово ходила під вітрилами. Завдяки дуже зручному оснащенню вона могла навіть з нечисленною командою запливати у важкодоступні місця південного моря, звідки починалася суцільна смуга антарктичної криги. Капітан Халл умів, як кажуть матроси, «лавірувати» поміж плавучих крижин. Влітку такі крижини допливають аж до Нової Зеландії, ба навіть до мису Доброї Надії, і досягають набагато нижчих широт, аніж у північних морях. Щоправда, то все невеличкі айсберги з пооббиваними боками, розмиті теплими водами. Майже всі вони розтають в Атлантичному та Тихому океанах.

Капітан Халл, досвідчений мореплавець, один із найвправніших гарпунерів флотилії, мав команду, яка складалася з п'яти матросів і одного новачка. Це замала команда для полювання на китів. Люди потрібні на шлюпках при нападі на кита, а також для розбирання туш. Однак Джеймс Уелдон, за прикладом деяких судновласників, задля економії набирав у Сан-Франціско саме стільки матросів, скільки було потрібно для керування судном у дорозі. В портах Нової Зеландії серед місцевого населення та дезертирів усіх національностей не бракувало вправних гарпунерів та матросів, охочих найнятися на китобійний сезон. Коли сезон кінчався, вони, діставши платню, сходили на берег, де чекали до наступного року, доки знов комусь знадобляться їхні послуги. В отакий спосіб судновласники заощаджували чималі гроші на платні команді й збільшували свої прибутки.

Так велося рік у рік на борту «Пілігрима». Шхуна-бриг вертала від антарктичного полярного кола, скінчивши полювання на китів. Однак трюм не був ущерть заповнений бочками з жиром та з китовим вусом. Уже на той час полювати на китів було важко: через надмірне полювання вони траплялися чимдалі рідше; справжні кити, яких на півночі називали гренландськими, а в південних морях — австралійськими, починали зникати. Китобоям довелось перейти на смугачів, цих велетенських морських ссавців, полювати на яких досить небезпечно.

На смугачів полював і Капітан Халл під час останнього сезону, та влови вийшли небагаті. Проте він мав намір наступного року дістатися у вищі широти і, якщо треба буде, проплисти аж до земель Клері й Аделі, що їх, усупереч твердженням американця Уїлкса, відкрив француз Дюмон-Дюрвіль на «Астролябії» та «Зеле».