Прогулянка - Страница 7

Дуже поважаний пане!

Це незвичне звертання має впевнити Вас у тому, що відправник ставиться до Вас із холодною байдужістю. Я знаю, що не повинен очікувати шани від Вас та подібних Вам осіб; адже Ви і Вам подібні занадто високої думки про себе самих, і це дуже заважає Вашому проникненню в суть та її розумінню. Я цілком переконаний, що Ви належите до людей, які мають себе за видатних, тому що, безцеремонні й неввічливі, почуваються самовпевнено, користаючи з високих протекцій, і вірять у власну мудрість, позаяк це слово — «мудрість» — вони іноді чують. Такі, як Ви, не гребують нахабним, жорстким і брутальним ставленням до вбогих та незахищених. Такі, як Ви, надзвичайно легко доходять висновку про необхідність у всьому бути згори, завжди добиватися переваги й о кожній порі дня насолоджуватися своїми тріумфами. Такі, як Ви, не здогадуються, що все це глупота й вона перебуває поза межею як можливого, так і бажаного. Такі, як Ви, лише чваняться і щомиті готові ревно прислужитися тупій силі. Такі, як Ви, неймовірно відважні в униканні будь-якої справжньої відваги, тому що знають: будь-яка справжня відвага здатна їм зашкодити; крім того, вони геть відважно докладають усі свої хіть і запал тільки на те, щоб здаватися добрими й гарними. Такі, як Ви, не шанують ні віку, ні заслуг, ні жодною мірою праці. Такі, як Ви, шанують гроші — причому так, що вже не здатні пошанувати щось інше. Той, хто працює чесно, хто спромігся на ретельні зусилля, в очах таких, як Ви, абсолютний віслюк. Я в цьому не помиляюся: навіть мізинець мій підказує, що я маю рацію. Я не забоюся сказати Вам просто у вічі, що Ви зловживаєте своїм становищем, адже чудово знаєте, якими проблемами та неприємностями супроводилась би будь-яка найменша спроба піймати Вас за руку. Однак у схилянні та лестощах, до яких Ви звикли, і в найсприятливіших передумовах, що ними Вас оточено, Ви все одно почуваєтеся жахливо загроженим, безперечно усвідомлюючи всю хиткість Вашої ситуації. Ви зраджуєте довіру, не дотримуєте слова, бездумно завдаєте моральної шкоди всім, хто має з вами до діла, під прикриттям благодійності безжально визискуєте, провалюєте службові обов’язки і зневажаєте службовців, до того ж Ви страшенно нестійкий, ненадійний і демонструєте риси, що їх можна вибачити хіба що якомусь дівчиську, та ніяк не чоловікові. Пробачте, що смію вважати Вас таким слабким, і прийміть належну порцію та неминучий ступінь визнання від людини, якій випали честь і невелика по суті приємність із Вами знатися, разом із найщирішим запевненням, що в майбутньому я хотів би триматися від Вас якомога далі.

Я вже ледь не розкаювався в тому, що таки довірив пошті з її опікою й доставкою такого розбишацького, як мені саме почало здаватися, листа; адже той, кому я з максимальною гіркотою та злістю оголосив війну, розриваючи будь-які дипломатичні, а краще сказати — господарські стосунки, був як-не-як особою керівною і впливовою. І все ж я дав хід своєму виклику, знаходячи розраду у твердженні, що мій вельмидостойний адресат однаково мого послання не читатиме, бо напевно матиме його досить уже на другому-третьому слові, а відтак, не тратячи на нього багато часу й зусиль, найімовірніше викине весь мій полум’яний слововилив туди ж, куди викидає будь-який інший непотріб — до сміттєвого кошика. «Крім того, подібні речі самі собою забуваються протягом півроку чи навіть і кварталу», — підсумував я по-філософському, бойовито спрямовуючи свій маршовий крок до кравця.

Той перебував у доброму гуморі та, схоже, преспокійному душевному стані посеред свого елегантного салону, чи то пак модного ательє, цілком заваленого пахкими сувоями й обрізками тканини. Для повноти ідилії з клітки галасувала кімнатна птаха, а пройдисвіт-учень з усією старанністю розкроював матеріал. На мою появу майстер Дюнн поштиво підвівся з робочого місця, де енергійно орудував голкою, щоб як належить ушанувати відвідувача. «Ви, очевидно, зайшли по свій готовий і бездоганно точно пошитий на моїй фірмі костюм», — сказав він, дещо занадто по-панібратському подаючи мені руку, що її я все ж не погордував стиснути якнайміцніше. «Я зайшов, — була моя відповідь, — щоб, відкинувши страх і сповнившися надії, приміряти ваш виріб, щодо якого маю деякі тривожні сумніви».

Пан Дюнн мовив, що всі мої побоювання вважає зайвими і ручається за крій та фасон; при цьому він уже провадив мене до сусідньої комірчини, звідки відразу ж позадкував. Щойно він знову почав ручатися й божитися, ситуація зовсім перестала мені подобатися. Невдовзі стали доконаним фактом і сама примірка, і найтісніше з нею пов’язане розчарування. Насилу долаючи в собі буйно закипіле обурення, я різко покликав пана Дюнна і з максимальними спокоєм та зверхністю видушив йому просто в лице нищівну фразу: «Хіба ж я не казав?»

«Коханий і дорогий пане, прошу вас, не хвилюйтеся без причини!» — сказав на це майстер.

У відповідь я з великими труднощами видобув із себе: «Причин для хвилювання та навіть розпачу тут більше ніж досить. Притримайте ж, коли ваша ласка, для себе всі свої геть не відповідні моментові потішання і негайно перестаньте мене заспокоювати! Усе, що ви зробили для пошиття мені бездоганного костюма, викликає найвищої міри сумнів. Усі мої побоювання — від найлегших до найповажніших — знайшли собі підтвердження, а найгірші передчуття здійснилися. Як смієте ви ґарантувати бездоганний крій та фасон і звідки берете відвагу запевняти мене у своїй кравецькій майстерності, якщо мінімальна чесність, елементарна правдивість і повага до іншого мали б змусити вас до визнання: мене спіткала жахлива невдача, а виготовлений на вашій славетній фірмі бездоганний костюм цілком спартачено?»

«Від слова „спартачено“ покірно прошу вас надалі утримуватися», — мовив майстер.

«Я постараюся, пане Дюнн».

«Дуже вам дякую й тішуся щиро з нагоди такого доброго наміру».

«Дозвольте мені зажадати від вас абсолютно рішучих змін у костюмі, який, згідно з результатами щойно проведеної ретельної примірки, виявив аж таку кількість браку, помилок і недоліків».

«Це можна».

«Невдоволення, образа і смуток, які я тепер відчуваю, змушують мене сказати вам у вічі, що ви розлютили мене».

«Я клянуся: мені дуже прикро це чути».

«Ревність, із якою ви клянетеся, ніби вам прикро, що ви розлютили мене й тим самим дощенту зіпсували мій настрій, нітрохи не змінює на краще ситуацію з нещасним костюмом, який я твердо відмовляюся визнавати своїм і рішуче вам повертаю; про вдячність і похвалу не може бути й мови. Відносно піджака можу виразно сказати, що він робить із мене горбаня, тобто спотворює як людину в такий спосіб, з яким я в жодному разі не можу погодитися. Ба більше — я змушений протестувати проти такого злоякісного викривлення моєї постави. Рукави понад усяку міру вигналися в довжину, а жилетка вирізняється головно тим, що справляє цілком огидне враження, ніби її носій відростив собі добряче пузо. Штани, чи то пак сподні, просто жахливі. Їхня форма своїми лініями вганяє мене, щиро кажучи, в нервовий дріж. Цей злиденний, дурний і сміховинний витвір відзначається найтіснішою вузькістю там, де мав би пишатися розумною шириною, а там, де повинен бути завуженим, — непомірно розширений. Ваша робота, пане Дюнн, перш усього свідчить про відсутність фантазії, а результат її — про вади інтелекту. До такого костюма просто липнутиме все, що жалюгідне, дрібне, нікчемне, недоладне, все, що нудне, боязке і сміховинне. Той, хто його виготовив, з певністю не належить до творчих окрилених особистостей. Така кричуща бездарність заслуговує хіба що якнайглибшого співчуття».

Пан Дюнн не забарився сказати мені у відповідь: «Вашого обурення я не розумію, й ніщо не змусить мене розуміти його. Численні жорсткі докори, з якими ви мали за обов'язок до мене звернутися, мені незрозумілі й назавжди такими для мене лишаться. Костюм сидить на вас чудово. Ніхто не переконає мене, що це не так. Свою упевненість, що ви в ньому маєте цілком виграшний вигляд, я вважаю непохитною. Ви швидко призвичаїтеся до деяких його особливостей та своєрідностей. Найвищі посадові особи виявляють мені довіру своїми дорогоцінними замовленнями; крім того, я маю честь обслуговувати панів судових президентів. Цього незаперечного доказу моєї професійної справності мало б вам вистачити. Я в жодному разі не можу достосовуватися до чиїхось надмірних очікувань та уявлень, а від усіляких зухвалих вимог майстер Дюнн уміє триматись осторонь. Люди зі значно кращим, ніж ваше, становищем, як і незмірно вищі за вас панове, абсолютно задоволені моїми вмінням та вправністю. Ця заувага, сподіваюся, заспокоїть вас остаточно».