Пригоди. Подорожi. Фантастика - 81 - Страница 46
Вже на початку нашого століття я досить успішно грав у ролербол. Завдяки екранам телевізорів, що демонстрували мою навальну гру на полі, я мав тих жінок, яких тільки хотів. І вже за кілька перших років своєї кар’єри заробив стільки грошей, що міг купувати будинки, землі та озера в позаміських зонах, де мають право селитися тільки адміністратори.
Уже, тоді — як, зрештою, і тепер — мої фотографії красувалися на обкладинках усіх великих ілюстрованих журналів. Моє ім’я стало таким відомим, що зробилося мало не синонімом гри, у якій мені не було рівних. Адже це я, Джонатан Е., — єдиний гравець, що пережив так багато матчів цієї гри із смертю.
Від самого початку я грав під егідою Нафтового конгломерату, який згодом став називатись Конгломератом Енергії. І ніколи не залишав команди Х’юстона, яка навчила мене всього, що я вмію, і потім дала мені все, що я маю.
— Як ти себе почуваєш? — питає мене Бартоломей.
Він — головний шеф Конгломерату Енергії, один з наймогутніших людей у світі, проте ставиться до мене як до рідного сина.
— Так собі, — відказую я, і це викликає у нього посмішку.
Він повідомляє мене, що мультибачення готує серію спортивних програм, куди ввійдуть кінофрагменти з моїх найкращих матчів. Ще раз в ефірі прозвучить розповідь про історію мого життя і принагідно буде показано, як Конгломерат Енергії піклується про сиріт і дітей бідняків, забезпечує їх роботою і допомагає зробити кар’єру.
— То ти почуваєш себе не дуже добре? — перепитує Бартоломей.
Я повторюю свою відповідь, не уточнюючи, що саме маю на думці, — боюся, щоб він не розчарувався в мені. Тобто не кажу, що сезон надто довгий, що я стомився, що страждаю від самотності й неусвідомлених прагнень, і це починає серйозно мене непокоїти.
Мій давній приятель Джім Клійтес приїхав до мене на ранчо провести уїк-енд. Мекі, дівчина, з якою я тепер живу, розігріває готові страви. Кулінарними здібностями Мекі похвалитися не може, зате в неї чудові груди, а талія чи не така сама завтовшки, як моє стегно.
Клійтесові недавно присвоєно кваліфікацію судді. В кожному матчі беруть участь два арбітри, які стежать за дотриманням правил, але нікого при цьому не штрафують, і один суддя, в чиї обов’язки входить лише реєстрування очок, здобутих командами. Клійтес сказав, ніби Міжнародний суддівський комітет, членом якого є і він, розглядає пропозиції щодо зміни деяких правил.
— Будеш покараний, якщо всі гравці твоєї команди зможуть випередити тебе. Кара проста — у тебе заберуть шолом.
Хтиві губи Мекі округлюються в майже ідеальну подобу великої літери “О”. Я питаю Клійтеса, який сам колись був бігуном у команді Торонто:
— Що ще? Чи, може, про це заборонено розповідати?
— Інші пропозиції — це зміни в плані скоріше матеріальному. Збільшать винагороду за “зіграні” атаки, а ще виплачуватимуть грошову премію найкращій команді сезону. До речі, щодо сезону — напевне, скоротять щорічні канікули, які нині тривають два місяці. Сам знаєш, глядачі стають дедалі вимогливіші…
Після вечері ми з Клійтесом пішли трохи прогулятись. Джім спитав, чи не треба мені чогось.
— Може, й треба, та от не знаю до пуття, чого саме.
— Тебе щось тривожить? Ти скажи, не крийся, — пильно глянув на мене Клійтес.
Я дивлюся на всіяне зорями небо. Трохи помовчавши, кажу:
— Слухай, Клійте, тобі траплялося думати про смерть, коли ти ще грав?
— Під час матчів — ніколи, — не вагаючись відповів він. — А як покидав поле, тільки про це й думав.
Ми довго мовчимо, милуючись пагорбами, що вимальовуються на обрії.
— На засіданні Комітету, — порушує мовчанку Клійтес, — ми обговорювали ще одне. Передбачається не обмежувати в часі тривалість матчу. Поки що це тільки пропозиція, але внесено її офіційно.
Мені подобаються пагористі краєвиди. Недавно я купив собі новий будинок на околиці Ліона, у Франції, неподалік від славнозвісного стадіону. Там теж пагорби, в яких є щось від техаського краєвиду. Міста і там і тут стали гігантські, жити в них просто неможливо.
— Сам я прихильник обмеження в часі, — веде далі Клійтес. — Хто-хто, а я грав стільки, що добре знаю межі людських можливостей. Ти розумієш, часом мені здається, що я єдиний у Комітеті, хто відстоює ті кілька правил, які ще лишились.
Статистичні дані, що стосуються ролерболу-бойовиська, цікавлять публіку не менше, ніж сама гра. Рекорд здобутих в одному матчі очок — 81. Рекордна швидкість кулі в ту мить, коли її зупинив бігун, — 283 кілометри на годину. Рекордне число гравців, виведених з гри одним роликобіжцем за один матч — 13 (рекорд належить вашому покірному слузі). Рекордна кількість гравців, убитих під час одного матчу — 9 (матч Рим — Чікаго, 4 грудня 2012 року).
Величезні світні табло над полем фіксують усі технічні результати гри і повторюють у відеозапису найкривавіші епізоди бойовиська. Мене ніколи не переставало дивувати те, що мільйони глядачів більше цікавляться статистичними даними, аніж самою грою.
Про це я довідався після масового опитування глядачів, проведеного з ініціативи мультибачення.
Париж.
Перш ніж вирушити на стадіон, де має відбутися вечірній матч, я прогулююсь берегом Сени.
У Франції, як і будь-де, у мене багато вболівальників. Вони вигукують моє ім’я, махають мені руками, заговорюють до моїх охоронців, змушуючи мене ні на мить не забувати, хто я такий, дбати про свій вигляд, вбрання, поведінку.
Мій зріст — 190 сантиметрів, вага — 115 кілограмів, окружність шиї 47 сантиметрів. Зате пальці у мене, як у піаніста, і це дивує всіх, хто мене знає. Я ношу легкий костюм у смужку та крислатий іспанський капелюх. Мені тридцять чотири роки, і під старість я, мабуть, буду дуже схожий на поета Роберта Грейвса.
Наймогутніші люди на світі — адміністратори. Вони очолюють найголовніші Конгломерати, визначають заробітну платню і встановлюють ціни, вершать світову економічну політику. Вважається, що люди вони більш-менш порядні, а їхні багатство і влада — необмежені. Я теж багатий і могутній, однак це не означає, що в мене немає гризот.
І все-таки, чого мені бракує? Можливо, знань?
Я думаю про нашу новітню історію — історію, яку ще всі пам’ятають, — про те, як закінчилася війна концернів, призвівши до зміцнення світової могутності шістьох великих Конгломератів: Енергії, Транспорту, Харчування, Житла, Послуг і Комфорту.
Сказати правду, часом я плутаю, хто з них чим займається. Я знаю, приміром, що університети підлягають нині одному з Великих, який субсидує і ролербол-бойовисько, але котрому саме, мені невідомо. Конгломератові Послуг чи Комфорту? Не зміг би я вам також сказати, хто контролює музику, яка тепер стала однією з найголовніших індустрій. Зате я напевне знаю, що наркотики нині перебувають під контролем Конгломерату Харчування, хоч раніше ними відав Конгломерат Комфорту. Треба буде колись запитати про все це в Бартоломея. Він — людина з широким світоглядом, з незвичайною пам’яттю і сильно розвиненим почуттям власної гідності. Тоді як моя команда кидається в порожнечу і там борсається, його — штурмує надра землі, освоює морські глибини, використовує енергію сонця, створює нові концерни, одне слово, вершить діла набагато серйозніші, аніж наше.
На матч із Мексікою нам приготували маленьку несподіванку — змінили форму куль. Клійтес міг би застерегти мене — хоча, може, він не мав права? — що кулі тут будуть не зовсім круглі. Центр ваги у них не посередині, тому котяться вони не по прямій лінії і їхню траєкторію нелегко передбачити.
Для мене цей матч виявився важким, як ніколи, бо всі мотоциклісти заповзялися проти мене. Вже багато років, тобто ще відтоді, як остаточно зміцніла моя репутація висококласного гравця, вони завжди намагаються знешкодити мене на податку гри. Але саме на початку гри я дуже обережний. І можу довести, що не марно вихваляюся і здатен повисаджувати їх із сідел, коли мені заманеться, хоч мотоцикли й обладнані спеціальними захисними-пластинами, — кермо закрите і вхопитися за нього не просто. Вони знають, що я старію (“завжди б’є без промаху, але вже не так блискавично”, — як пишуть у спортивній хроніці), і тільки й чекають слушної нагоди, коли я трохи захекаюсь у боротьбі з бігунами. й роликобіжцями, щоб напасти на мене. Можна почути й таке: “Скрутіть в’язи Джонатанові Е. — і Х’юстон у вас в кишені”. Мабуть, ті, хто так каже, мають рацію, але знищити мене досі нікому не пощастило.