Пригоди. Подорожi. Фантастика - 81 - Страница 44

Незважаючи на це, через сім з половиною років уся ситуація повторилась, потім так було ще двадцять два рази. Чому саме через сім з половиною років? Я думаю, що це був час, необхідний для відправлення чергового космічного корабля з повідомленням, оскільки попередні ми знищили, може, того й не бажаючи, своєю відповіддю лазером, так, саме знищили. Отож інакше, як двадцять два рази повторений виклик до бою, вони й не,’ могли витлумачити нашу відповідь.

Авжеж, саме так це було.

Безперечно, ви ще пам’ятаєте, що цю невідому цивілізацію назвали Зеленою цивілізацією — вона нападає зеленим світінням.

Тому пропоную таке: створити спеціальні формування в усіх містах, озброївши їх лазерними гарматами на той випадок, коли б Зелена цивілізація знову…”

Мабуть, хотів написати “напала”, але не встиг. Ручку, якою писали цього листа, він знайшов під столом.

Але якщо нападе знову? Що він зможе зробити проти світіння сам з однією слабкою жінкою? Чи слід вважати цей лист за витвір божевільного фантазера?

У голові в нього стугоніло, і він ніяк не міг заснути, хоч уже почало світати. Дивно, але такого світанку він ще ніколи не бачив! Світанок був…

Він заціпенів. Серце шалено калатало від Страху. Йому здавалося, що стукіт його серця може розбудити жінку, яка лежала поруч. І штори не затягнені!

Обережно й повільно він устав, підійшов до вікна і там мимоволі завмер, зачарований холодним зеленуватим світінням, схожим на сяйво світлячків; він відчував, що від жаху в нього запаморочилося в голові.

— Де ти?

Вона не спить!

Мабуть, це був рефлекс, який примусив його руку швидко затягти штори.

— Іди сюди, — сонно пробурмотіла вона, ї він почав вірити, що вона нічого не бачила.

— Уже йду, зараз. Зараз.

Він добрів до постелі, ліг і знову поклав руку їй під галову, хоча знав, що рука знову заболить.

Скоро її дихання уповільнилося.

Вона спала.

Зараз він не бачив її обличчя, проте знав, що вона схожа на дитину, яку заколисала чарівна казка, на дитину, якою вона ще недавно була, і тієї хвилини був певен, що вона нічого не бачила й нічого не передчувала. І він відчув таку ніжність, що йому захотілося погладити її. хоч поглядом, який…

Цієї миті він помітив: смужка зеленуватого світла пробилася в кімнату крізь щілину між шторою і стіною, впала на ліжко, на дівчину.

Він обережно простягнув руку і прикрив нею цю смужку зеленуватого світла.

Вони йшли так легко, ніби не торкались ногами землі, ніби не відчували ваги тіла, йшли у безконечність, і на шиї в кожного був зеленуватий камінчик, трохи менший за дитячу долоню.

Коли після тієї ночі настав ранок, він знайшов ці камінчики під головою. Він узяв їх, прокрутив дірочки і нанизав на ланцюжок.

“Бачиш, оцей камінчик — це я, а отой — ти, тому ми їх повинні носити”, — сказав він нерухомими губами.

І вона всміхнулась йому, мабуть, вважаючи це якоюсь милою грою, і повісила собі камінчика на шию.

Він — теж.

Тепер вони йшли, тримаючись за руки, та раптом рюкзак у нього за плечима почав ворушитись, почулось / пхикання. Вони зупинилися, сіли на пеньок, витягли з рюкзака немовля, і дівчина дала йому напитися.

“Подивись”, — показала вона на землю. Обоє всміхнулись — у траві поспішала мурашка, що заблукала з кристаликом зеленуватого камінчика в лапах і шукала дорогу, дорогу до мурашника.

Переклад з чеської

Науково-дослідницький корабель “Меркурій” увійшов у систему Епсилон Ерідана.

— Координати 423-688-321, — доповів штурман.

— Вимкнути автоматичне керування. Посадка на планеті номер сім, — віддав розпорядження капітан Ларр.

Зелено-блакитний диск на щиті відеографа дедалі збільшувався, поки нарешті не заповнив увесь екран. Двигуни “Меркурія” заревли, корпус його почав дрібно вібрувати, затим усе стихло. Перевантаження, викликане прискоренням, ослабло; люди з полегкістю відчули, що знову можуть рухатися нормально.

Сила тяжіння 0,9 g, температура навколишнього середовища 80 °C, атмосфера трохи отруєна, — бурмотів Ларр, диктуючи дані. — Ну, тут не варто висаджуватись. Увімкнути маніпулятори на взяття проби.

З космічного корабля, обмацуючи все довкола, висунулися велетенські механічні руки.

Кулясте Створіння нерухомо лежало на скелі й розмірковувало над вельми складною математичною проблемою. Та ось воно здригнулось, потривожене оглушливим ревінням космічного корабля, що знижувався.

— Лишалося тільки зосередитись, і розв’язання, здається, було близьким, — нервово пульсувало Створіння, докірливо роздивляючись непроханих пришельців. — Страшенно примітивна колимага! Колись у Центральному музеї я бачив макет приблизно такої споруди. Ну що ж, поміркувати всерйоз тепер однаково не вдасться, принаймні хоч роздивлюсь оригінал.

І Створіння попрямувало до “Меркурія”.

Маніпулятор поміщав один за одним живі організми до камери для вивчення розумових здібностей. Щойно на дно клітки гепнулось якесь паличкоподібне створіння. Космофілолог у шоломі з конвертором звично крутив трансформатор пристрою для читання думок та відчуттів піддослідних. Поступово клекотливо-булькаючі звуки стали розбірливішими.

— Усе навкруги незвичне. Мені страшно. Не знаходжу їжі. Тікати звідси, тікати!

Ларр махнув рукою і натиснув кнопку дезінтегратора. По клітці промайнув синьо-фіолетовий промінь, І організм зник, розпавшись на атоми. Загули вентилятори, і маніпулятор узяв черговий екземпляр для дослідження. Це була велетенська тварина. Агресивність її виявилася з першої ж миті. Вона люто кидалася на грати клітки.

Знову зазвучав трансформатор:

— Незнайоме місце. Я ніколи тут не бував. Відчуваю злість і голод. Тільки б перегризти ці тонкі прутики, і я зжеру їх усіх, слабких і явно беззахисних тварюк. Якби ці палиці не були такими міцними! Голод! Біль! Голод!

Ларр дізнався про все, що треба було. Очі його блиснули, і він знову привів у дію дезінтегратор.

І в цю мить маніпулятор підчепив Створіння. Капітан зацікавлено роздивлявся пульсуючу кулю, яка мінилася всіма кольорами райдуги.

— Активізую свої думки у 98-му мозковому полі, — пролунало з трансформатора. — Я опинився на космічному кораблі архаїчної конструкції, призначення камери поки що не з’ясоване. Мене роздивляються. У цих пришельців дивна будова: з тіла виступають п’ять відростків, їм властива тільки двобічна симетрія. Переходжу на коротші хвилі. Ага! Ці різностатеві хребетні ссавці. Судячи з будови й кістяка, це уродженці планети з гравітацією середньої потужності та помірним кліматом. Мозок у них міститься у верхньому відростку. Він складає трохи більше за одну соту всієї маси тіла. Концентрація нейронів 107 в 1 куб. см, отже, у них лише 1010 клітин мозку. Період реакції нейрону… сота частка секунди. Ну що ж, при такому інтелекті й те, чого вони домоглися, можна вважати досягненням…

— Уклінно дякую, — пирхнув подумки, капітан, з чимраз більшою цікавістю придивляючись до Створіння.

— Мені слід було б бути уважнішим до їхнього конвертора думок. Адже я перебуваю в безпосередньому зв’язку з мозком філолога, — сіпнулося Створіння, картаючи себе за неуважність. — Треба зараз же перейти на інверсію. Принаймні взнаю, звідки вони прилетіли.

Капітан ладен був не вірити самому собі, а тим часом усе це відбувалось у нього на очах. Регулятори трансформатора думок самі по собі перемкнулися на зворотний зв’язок, космофілолог, мов загіпнотизований, втупився в “бранця” у клітці, а конвертор відновив свої показання:

— Дослідницький корабель “Меркурій” з третьої планети…

Ларр привів у дію дезінтегратор. Ніхто сторонній V космосі не повинен знати — без особливого на те дозволу, — звідки вони прибули. Адже поки що невідома природа досліджуваного і втрачена інформація може накликати па Землю смертельну небезпеку.