Пригоди. Подорожi. Фантастика - 81 - Страница 18

Вона лежала зовсім непорушно.

Краплини дощу на чорних чобітках.

Біле волохате пальто, два великих перламутрових ґудзики.

Наглухо застебнутий комірець.

Тонкі, чітко окреслені губи.

Хвиля чорного волосся зі спалахами-світлячками дощових краплин.

Тільки у великі сірі очі вже не поринає мій погляд…

Натовп мов з-під землі виріс. Міліціонери тихо й шанобливо розмовляли з високим брюнетом. Підійшов, накульгуючи, професор, став поруч, тримаючи в руках рештки “рушниці”.

— Хто… вона? — майже пошепки запитав я.

— Воно, — похмуро відповів професор. — Кіборг, робот, ще з десяток найменувань. Зникла просто з полігону. З її можливостями… — він озирнувся на скалічену машину, — ми ще легко відбулися. Могло бути значно гірше.

— Чому? — машинально запитав я, не зводячи погляду з прекрасного обличчя на чорному асфальті.

— Брейк-ап.

— Що?

— Брейк-ап. Різке зростання сонячної активності. Усі потенційно хворі покотом лежать, здорові — й тим кепсько доводиться. А в неї всі системи надчутливі. Через місяць збиралися запускати в космос, за межі Сонячної… Скільки витрат! Один передавач… — він затнувся, покрутив у руках уламки “рушниці”. — Та що витрати! Все життя пішло на це; ні сім’ї, нічого… Все життя…

— Як її звали?

— Дивак ви, чоловіче. Ви свою кавомолку якось інакше називаєте? Був у неї порядковий номер, номер серії “НФР-2”. Нефер ми її ще прозивали.

Нефер… Я повернувся і поволі почвалав геть. Нефер… Уже смеркало, повз мене йшли закохані пари, лагідно усміхаючись одне одному. Ні, професоре. У цієї активності сонця є ще одна назва — весна.

Чужа планета відсвічувала голубим сяйвом. Ще мить — і комп’ютер виштовхнув стрічку з показниками… Чудово! На цьому близнюкові Землі можна ходити без скафандрів. Слава фортуні! Джон Фейр повернувся до дружини:

— Ну, Маргарет! Твій капітан іще на щось здатен. Знайти таку планету!..

Сіроока жінка вдячно усміхнулась:

— Ти в мене ясновидець, Джоні. Але боюся, що ми там пробудемо недовго. Мине кілька днів, і ти знову зірвешся з місця.

— Побачимо. А тепер розбуркай нашого Свояка. Годі йому вилежуватись, — і капітан знову зосередив погляд на голубій планеті.

Через кілька годин зореліт вийшов на орбіту. Ще трохи — і він опустився на майже круглому плато, яким закінчувалась невисока тутешня гряда.

— Ми з’явилися сюди разом із сонцем, — сказала Маргарет. — Це, мабуть, добра прикмета, правда? Шкода тільки: нікому стрічати.

Джон Фейр закохано обвів поглядом струнку постать дружини. Захотілося обняти її, пригорнути… Якби ж поруч не стовбичив оцей Свояк! Так вони жартома охрестили свого супутника, якого їм в останню мить підкинули в Комісії міжпланетних польотів.

“Турист”, “морока”, “живий баласт” — як тільки не називали таких пасажирів астронавти! Бо, звісно, користі від них у рейсі ніякої. А вернешся назад — подавай цілий список спостережень, пиши докладний звіт, як він у тебе поводився… А весь цей клопіт від мудрагелів психологів. їм що — давай матеріал для дискусій, дисертацій…

— А ось і господарі! — Маргарет закинула голову і пальцем показала в небо.

Там, поступово розчиняючись у синій далині, кружляв якийсь великий чорний птах.

— Те, що тут нема цивілізації, майже аксіома. Планета дуже молода. Але якщо ми зустрінемо первісних людей, прошу не дуже кепкувати з науки.

— Гаразд, гаразд, — весело сказала Маргарет. — О, наш Ентоні вже роздягається!

— Тільки не спечись! — застеріг капітан, глянувши на Свояка. — А в тебе чудовий торс! — додав він. — Чисто тобі античний дискобол.

— Так, про це мені всі кажуть, — задоволено відповів Ентоні. — Особливо жінки.

— Ти бач! — присвиснув капітан. — Вони в тебе справжніми естетами були.

— А хто такі “естети”? — звів очі Свояк.

— Люди, що люблять прекрасне і розуміються на ньому, — пояснила Маргарет і перезирнулася з Джоном.

— Хе-хе, — заусміхався Ентоні. — Не думаю, щоб, скажімо, Крістіна розумілася на прекрасному, але моє тіло їй дуже подобалось.

— А потім вона тобі набридла? — запитала Маргарет.

— Авжеж, набридла. Розуму катма, та ще й бідна.

— Як для життя, то це занадто великі мінуси, — сміючись, зауважив капітан.

— Але ж, Ентоні, ти сам не із… — Маргарет підшукувала слова. — Не з учених і не з маєтних.

— Так, пані. Але наш брат завжди хоче знайти достойнішу від себе.

— О, та ти практичний хлопець! — знову засміявся капітан. — Ну, товариство! Чи не пора нам у мандри? Ні, ні, Маргарет, підемо я й Ентоні, а ти поки що вертайся в корабель. І гляди — не порушуй інструкцій.

Коли наступного дня жінка вийшла до них у красивій серпанковій сукні, з високою золотавою зачіскою, Джон Фейр аж рота відкрив з подиву: такою чарівною він уже давно не бачив свою дружину. Справжня фея!

Але ще більше вразив його Ентоні. Втупивши розширені очі в Маргарет, з кумедно розпростертими руками, він, наче сновида, рушив до неї, та під поглядами двох пар очей нараз отямився, опустив руки й хутко пішов до себе.

Капітан насупився. Зате в Маргарет настрій помітно поліпшився.

— Ти чого, Джоні? — трохи винувато запитала вона чоловіка. — Мабуть, я йому теж подобаюсь. Хіба це так уже й погано?

— Знаєш, я себе краще почуваю, коли тебе не їдять очима. І давай не будемо про це. Є справи важливіші.

Вони працювали в просторій неглибокій улоговині. Точніше, працював лише Джон Фейр. Ентоні ж носив за ним прилади. Капітан був у доброму гуморі, сипав дотепами, часто сміявся. Зате Ентоні ходив мовчазний і похмурий. Схоже було, сьогоднішня капітанова бадьорість його дратувала. Таким він лишався й після обіду… І коли Джон Фейр почав розповідати чергову кумедну історію, Ентоні несподівано урвав його:

— Слухай, старий! А ти знаєш, хто перед тобою?

— 3наю. Вродливий хлопець, якого після цього рейсу кохатиме вже не якась там дурна і бідна Крістіна.

Ентоні здригнувся і примружив око:

— Кажеш: не дурна й не бідна?.. — і якось недобре посміхнувся: — Хтозна, може, твої слова справдяться. — І вже різко: — Я був акробатом, капітане, тож добре знаю, що таке естетика.

— То чого було гратися в піжмурки?

— Інакше мене не взяли б “туристом”. Я не пошкодував віскі для тих, хто провалився на конкурсі, і вивідав, про що їх запитували. Комісії потрібен був здоровий красивий телепень, і тільки.

“Ну от, маєш! Невже там, на Землі, комусь спало на думку так по-дурному експериментувати? Послати з ними цього на вигляд простакуватого вродливця і подивитися, що з того вийде? Не на тих напали! Треба наказати дружині, щоб та ввела Ентоні дозу антистимуліну. А що, коли це справді входить у задуманий на Землі експеримент?! Ні. Так чинити він не має ні морального, ні службового права… А може, Ентоні їх розігрує?.. Вдає з себе сексуального маніяка?.. Та хай там хоч що, а він, капітан, просто зобов’язаний вжити застережних заходів. Навіть коли це тонко задуманий експеримент, коли вся поведінка Ентоні була запрограмована на Землі”.

Маргарет сиділа у своїй каюті. Вона з цікавістю гортала альбом Ентоні. Сфотографований у різних ракурсах, повітряний акробат дивував публіку своєю відчайдушною сміливістю.

— Маргарет! Я маю сказати тобі щось важливе.

— Я слухаю тебе, Джоні.

— Маргарет, ти повинна зробити одну ін’єкцію.

— Кому?

— Ентоні.

— І яку саме?

— Треба на якийсь час пригальмувати його лібідо.

— Ти збожеволів, Джоні?!

— Так треба, Маргарет. Поясниш йому, що це для профілактики. Заодно зробиш яку-небудь ін’єкцію і мені, аби не викликати в нього підозри.

— Схаменися, Джоні, Це в тобі ревнощі заговорили. Адже немає ніяких підстав! Ти зловживаєш своїм становищем. А це вже підло. Повторюю: підло! І сама я нізащо не піду проти совісті лікаря, проти людської совісті!