Пригоди. Подорожi. Фантастика - 79 - Страница 24

Людині необхідно бути “не гіршою за інших” — і в цьому криється безжалісний, але глибокий зміст. Людині необхідно мати те, що мають інші. А в більшості жінок є “свій” чоловік. Хай там він хоч який, але “свій”. Йому можна розповідати про потаємне, ділитися жалями і турботами, навіть якщо він не слухає, навіть коли в цей час думає зовсім про інше. Ти не помічаєш цього, ти знаєш, що він зобов’язаний слухати і співчувати. Це почуття сягає корінням у глибину віків, коли чоловік був годувальником і захисником. Відтоді щось лишилося. Солоденькі рештки почуття власності на іншу людину. Ї чим більша відстань до Землі, до центрів цивілізації, чим менше у тебе розваг, тим необхідніший “свій” чоловік.

Отже, двоє — чоловік і жінка — нудьгують і страждають нарізно. Чи не ліпше їм нудьгувати і страждати разом? Чи стане ця знудженість кожного хоч трішечки менша? Чи навпаки — примножиться роздратуванням, злістю? І врешті перейде в ненависть?

Або ж, можливо, вони обоє зміняться, стануть схожі одне на одного, як патрульні роботи, що їх сконструював Олег?

…Крізь її думки, наче гострий промінь крізь туман, пробився погляд Петра, знайшов її зіниці, боляче заглибився в них. І тоді вона, щоб не зіщулитись від болю, підвела якнайвище свою золотаву голову на довгій гордій шиї і промовила:

— Склади рівняння, Арифмометре. (Вона не випадково назвала Петра шкільним прізвиськом.) Виведи закономірність залежності людинолюбства від відстані до Землі.

Петро не прийняв виклику й навіть не відповів жартом. Його голос був скрипуче-повчальним:

— Така залежність є, вона віддавна зветься сумісністю.

— Он як? Де ж і коли ми мусимо суміститись? Куточки його нервових губів стомлено онустились:

— Ти навіть не хочеш придивитися до нього.

“Я розумію, що ти хочеш сказати, Арифмометре, — подумки відповіла вона. — Він кращий за мене. Обдарованіший, цікавіший. Він сильна, красива людина. За давніми мірками, справжній мужчина. Та нині цього замало для людини. Недосить, щоб її покохали. Ти весь у минулому, Арифмометре. Власне кажучи, всі ви, чоловіки, мрієте повернути те, що минуло. Проте любов до чоловіка не може бути головним для мене. Сором, якщо таке кохання — головне в житті. Воно перетворює жінку на рабиню. Думаючи, що діє за своєю волею, жінка лише виконує одну з найжорстокіших програм природи. Вона уподібнюється вовчиці, тигриці, гадюці. Не гідно уподібнюватися тварині, Арифмометре! Це ти повинен вирахувати і зрозуміти. Я не підкорюся цій програмі. Нізащо. Я покохаю тільки того, кого поважатиму, перед ким схилиться мій розум. Такого, як ти. Не менше…”

М’яко клацнули репродуктори. Пролунав безбарвний голос автомата:

— Увага. Базу викликає ПУР Сьомий. Базу викликає ПУР Сьомий.

Патрульний робот не вийшов би на зв’язок через дрібниці.

Всі враз обернулися до екранів зв’язку. Блимнули, налилися світлом овальні вікна. На голубому екрані затанцювали знайомі різнобарвні символи — позивні ПУРа Сьомого. Патрульний робот доповів:

— У квадраті шістнадцять-А з’явився новий об’єкт. Дії його визнаю загрозливими. Передаю інформацію про нього…

Передача урвалась. Блакитні екрани світилися, але символів на них не було. Люди очікували…

Минула хвилина, друга…

Петро тихо вийшов, постояв за порогом. Потім його квапливі кроки почулись у коридорі. Він поспішав до командирської рубки.

Позаду Марії пролунали інші кроки — пружні, впевнені, без човгання. Вона не відривала погляду від екрана, не обернулася. Він завжди приходив, коли відчував небезпеку, волів бути поруч з нею. До того ж у наявній ситуації він мав підстави вважати себе головним на Базі, взяти на себе найбільшу відповідальність. Адже це його творіння — патрульні роботи — за складеною ним програмою гарантували безпеку Бази.

Тепер його прихід не дратував і не злив Марію. Вона відчувала, що всі їхні нерозв’язані проблеми, їхня туга за Землею, нудьга, приязнь і неприязнь одне до одного, навіть їхнє життя можуть розвіятись як дим залежно від того, що станеться в квадраті 16-А.

Минуло кілька секунд, перш ніж ПУР Сьомий виявив, що простір навколо нього змінився. Він борсався, наче в павутині, в якомусь невідомому йому силовому полі й був до того ж заекранований з усіх боків.

Поле йшло від об’єкта. Безперечно, це він був павуком, який зіткав електричну павутину.

ПУР одягнувся у нейтронну кольчугу, щоб вислизнути з поля. Але марно. Одні силові лінії ослабли, інші напружилися. Переплітаючись, вони утримували жертву.

“Доведеться запускати двигуни на всю потужність, — подумав ПУР. — Але тоді я можу ненароком завдати шкоди об’єктові. І я не дістав розпоряджень з Бази…”

“Ти не дістав розпоряджень, не дістав команд. Не дій самовільно!” — почулось у мозку ПУРа.

Патрульний запідозрив пастку. Діючи за інструкцією, він увімкнув СВК — систему вищого контролю — і спробував визначити, свої це думки чи нав’язані іззовні. У кристалічному мозку робота на контрольному екрані повільно вималювався трикутник, розкреслений на поділки і поцяткований цифрами. Це був конкретний символ, загальна схема роботи мозку в цей момент. Спершу видавалося, що рівнобедреність трикутника не порушено, а це свідчило’про неушкодженість основних блоків.

ПУР склав кілька рівнянь для перевірки нормальності процесів мислення. Перші п’ять відповідей цілком збіглися із запрограмованими зразками. Але шоста трохи відрізнялася від зразка. Це свідчило про порушення функцій шостого відділу мозку, який керує органами локації, інфрабачення та радіомовлення, й могло призвести до порушення психіки робота.

“Ет, чотири нулі на чотири нулі! — прикро подумав ПУР Сьомий. — Доведеться ремонтуватись”.

Він залишив увімкненою СВК, щоб мати можливість постійно контролювати роботу мозку. ПУР зрозумів, що на відповідь з Бази сподіватися марно, треба діяти самостійно. Він увімкнув підпрограму “Знайомство з невідомим об’єктом, що виявляє ознаки управління”. Відповідно до неї його передавачі надіслали об’єктові код-запит.

Об’єкт ворухнувся, змінив форму. Його хвіст вигнувся, як хвіст скорпіона, і вдарив у ПУРа мезонним променем.

На екрані СВК у мозку патрульного затанцювали цифри. Лінія основи трикутника в одному місці почала виправлятися, зазміїлась. ПУРа пронизали неприємні відчуття зразу в кількох місцях мозку й у вузлах, розташованих між фільтрами та датчиками. У людини це відповідало б нестерпному болю голови.

І все ж ПУР не наважувався увімкнути двигуни на всю потужність і вирватися з поля. Програма “Знайомство з невідомим об’єктом, що виявляє ознаки управління” забороняла будь-які дії, котрі могли б зашкодити живій матерії чи апарату, посланому розумними істотами. Однак тепер, після поранення, патрульний уже мав право змінити програму на “Знайомство з невідомим об’єктом, що виявляє ознаки агресивності”.

ПУР не забарився зробити це. Потім він випустив мезонний промінь і спробував дістати деякі відомості про структуру і напругу різних ділянок поля та про структуру самої оболонки об’єкта.

ПУР випустив другий промінь і за новою програмою — він мав на це право — сфокусував обидва промені на хвості об’єкта.

Тієї ж миті надійшла відповідь на код-запит. Аналізуючи її, можна було вважати, що об’єкт розумний. Тепер для ПУРа Сьомого виникли нові ускладнення. Програма категорично вимагала уникати будь-яких дій, що завдали б шкоди розумній істоті.

ПУР зменшив потужність променів. Він під’єднав акумулятори до інших відділів мозку й продовжував надсилати запити об’єктові.

Об’єкт почав швидко наближатись до ПУРа, водночас витягуючи хвіст. Патрульний спробував ухилитись, але його дістав мезонний промінь, підсилений у багато разів. Основа трикутника на екрані вигнулася, що свідчило про порушення кристалічних структур відразу в кількох відділах мозку. ПУР запустив додаткові двигуни, рвонувся з поля-павутини. Одночасно віп увімкнув програму “Захист Бази”.

Ця програма дуже відрізнялась від усіх інших, бо передбачала захист людей. Вона мала пункт про Головну зброю.