Пригоди. Подорожi. Фантастика - 79 - Страница 13

Изменить размер шрифта:

— Союзнички… — пробурмотів Ван-Деєрт. — Вони такі ж сімбу, як і всі чорні.

Вождь, одягнений в приношений піджак і старі штани — символ достатку і влади, — зустрів нас біля порога халупи. Та в халупу ми все одно не пішли б — звідти тхнуло прогірклою олією, якою натираються чорношкірі. Плоскі щоки і відвисла нижня губа вождя виражали байдужість і презирство…

— Джамбо! — привітав вождя капрал. — Помер білий. Він зустрів у джунглях чорного. Ми працюємо на Моїза Чомбе і хочемо знати, чому померла біла людина. Ти знаєш закон, — скажи!

Вождь помовчав, потім тричі вдарив у долоні.

На цей сигнал вилізли на курний майдан десятка півтора старих жінок і чоловіків, згорблених, висушених сонцем. З переляком і подивом вони позирали на нас, відразу опускаючи очі долу.

Капрал заперечливо хитнув головою:

— Ні. Чорний був молодий. Вождь ще раз плеснув у долоні.

До натовпу приєдналося ще кілька виснажених голодом чоловіків. Жебрацьке, голе як смерть село…

Вождь поглянув на капрала, і капрал знову заперечливо похитав головою.

Скоряючись сигналу вождя, з крайньої халупи, найбільше занедбаної, виповзла на світ страхітливо древня, кістлява, скарлючена стара. Маленька гола голова її тремтіла, шкіра була вкрита блідими плямами. А може, вона чимось натерлася, не знаю…

Глянувши на вождя, стара хижо кивнула чорною головою.

Вождь відповів тим же.

Розставивши ноги, пригнувшись майже до землі, нашіптуючи невиразні слова, водячи пронизливими, що не втратили блиску, глибоко запалими очима, стара увійшла в коло. Хтось подав їй довгу гнучку лозину. Опустивши її похило до землі, стара завмерла, і вождь повільпо і ритмічно почав постукувати по лозині маленькою паличкою. Гнітюче відчуття навалилося на кожного присутнього, і я побачив, як голландець обережно пересунув кобуру пістолета із стегна на живіт.

Вслухаючись у стукіт палички, чаклунка прикипіла поглядом до своєї лозини, затисненої в непорушно витягнутих руках. Темп ударів паличкою по лозині дедалі зростав. Руки й ноги старої наче задубіли, вона напружилася, закотила очі й почала в такт бити лозиною і рукою по землі. Дикі корчі звели її тіло, вона упала на бік і покотилася в пилюці, не випускаючи лозину. Удар! Іще удар!.. Курява летіла просто на негрів, але ніхто не ворухнувся, не відсунувся. І, коли француз машинально ухопив мене за лікоть, чаклунка’, вереснувши, стрибнула на одного з негрів і з силою шмагнула його прутом. Упавши обличчям в пилюку, нещасний прикрив голову тонкими худими руками.

Вождь байдуже змахнув куряву з піджака:

— Візьми! Він твій!

— Ахсанте! — подякував капрал. — Спасибі.

І, ошкірившись, ногою виштовхнув негра з кола.

— Кенда!

Негр не ворухнувся.

— Екокі то набакиса лісусу?

Тільки тоді негр піднявся і, похитуючись, приречено побрів до нашого джипа мимо племені, що зрадило його.

Поклавши руки на автомати, ми рушили слідом за ним.

Ми майже не розмовляли, стежачи за нашим бранцем. І тільки коли в таборі нас зустрів Ящик, капрал гидливо наказав:

— Прив’яжи негра до дерева, бо втече. І скажи бабінзі, щоб спиртне Шлосса було поділено на всіх. Хай кличе нас обідати. Ми втомились. У цьому чортовому кліматі втомлюєшся швидше, ніж будь-де…

Обідаючи, ми не могли не помітити, що бабінга наляканий.

— Ти чимось невдоволений? — на всякий випадок запитав капрал.

— Ні, бвана.

— То чому ти обминаєш його? — Капрал товстим пальцем ткнув у напрямку прив’язаного до пальми полоненого.

Бабінга злякано промовчав.

Споночіло. Голландець розпалив вогнище. Буассар вивів джип на галяву і ввімкнув фари. Вмостившись на плащі, я смоктав пиво з бляшанки і чекав, що будуть робити капрал та голландець.

— Помер білий, — сухо мовив капрал полоненому. — Ти про це знаєш.

— Ндіо, бвана, — слухняно згодився негр.

— Ти підстеріг білого в кущах і зробив з ним те, чого тебе навчили знахарі.

— Ні, бвана! — закричав негр.

— Ти хотів дочекатися нашого від’їзду і забрати собі тіло білого.

— Ні, бвана!

— Я можу простити тобі, — пообіцяв капрал. — Але, ти нам скажи, де ховаються дівчата і жінки твого села. Ми — твої друзі, ми можемо подарувати тобі ніж.

— Ні, бвана! — закричав негр.

Я скривився. Буассар помітив це і штовхнув мене в бік:

— Ходімо!

Я вліз за ним у намет і засвітив ліхтар. Буассар розв’язав рюкзак німця.

— У нас із ним один розмір, — заявив він. — Я беру сорочки. Тобі щось потрібне? Бери!

Я взяв ніж. Добрячий, круппівської сталі.

Грошей у німця було небагато. Щось близько трьохсот конголезьких франків. Ми поділили їх порівну.

З бокового, обшитого целофаном клапана Буассар дістав цупкий папір:

— Ну й новачок! Він тягав із собою угоду. Не зберігав її в банку!

І при світлі ліхтаря вголос прочитав:

— “Документ про зарахування на службу особи, зв’язаної угодою з Демократичною Республікою Конго… Між урядом Демократичної Республіки Конго, представленому прем’єр-міністром Моїзом Чомбе з. одного боку, і паном Т. Ф. Шлоссом з другого боку, що надалі іменується “Особа, зв’язана угодою”, укладається такий договір…”

Француз сьорбнув пива і читав далі:

— “Стаття перша. Особа, зв’язана угодою, зобов’язується нести службу як волонтер. Функції, що виконуватиме Особа, зв’язана угодою, не обов’язково повинні відповідати згаданій вище повинності…”

— Це так, — підтвердив я.

— “Стаття друга. Дана угода укладається терміном на шість місяців і може бути продовженою автоматично, якщо не надійде повідомлення про анулювання її, яке має бути пред’явлено Особі, зв’язаній угодою, за тридцять днів до закінчення даної угоди”.

— Це так.

— “Стаття третя. Щомісячний оклад Особи, зв’язаної угодою, виражається в зазначених нижче сумах (у конголезьких франках): волонтер — 41 148, унтер-офіцер — 49 928, фельдфебель — 66 438, молодший лейтенант — 99 662, лейтенант — 105 642, капітан — 126 236, майор — 148 321, підполковник — 177 321. Виплата окладу приводиться щомісячно і наперед. Щорічне підвищення — 3,5 процента”.

— Все так!

— “До основного окладу додаються надбавки для сімейних (у конголезьких франках): дружина — 9 975, дружина і одна дитина — 15 964, дружина і двоє дітей — 22 343, дружина і троє дітей — 29 518, дружина і четверо дітей — 37 889, з надбавкою понад це по 8 381 конголезький франк за кожну дитину”.

Буассар реготнув:

— Якби я одержував надбавку за кожну свою дружину, то ніколи не був би в накладі!

І читав далі:

— “Якщо Особа, зв’язана угодою, не влаштована в готель чи урядовий будинок для приїжджих, то вона має право на квартирні, відповідні її посаді, а також добові — 938 конголезьких франків на добу, і одержує ресторанну надбавку — 526 конголезьких франків… Якщо Особа, зв’язана угодою, перебуває в небезпечній зоні, вона має право на щоденну надбавку за ризик у сумі 2345 конголезьких франків”.

— В Конго немає безпечних зон…

— “Стаття п’ята. На випадок смерті Особи, зв’язаної угодою, правомочним родичам жертви виплачується 1000 000 бельгійських франків. Ця сума податками не обкладається і ніяким стягненням не підлягає. На випадок поранень з наслідками повної втрати зору, ампутації чи повної втрати функцій обох рук, обох ніг, або ж однієї руки чи однієї ноги, повної інвалідності чи невиліковного психічного захворювання, що робить неможливою всяку роботу, Особі, зв’язаній угодою, виплачується 1 000 000 бельгійських франків. Ця сума податком не обкладається і ніяким стягненням не підлягає… Для постійної часткової інвалідності встановлюються такі відшкодування: на випадок повної втрати, тобто ампутації, правої руки — 75 процентів, лівої руки — 60 процентів, правого передпліччя — 65 процентів, лівого передпліччя — 55 процентів, правої кисті — 60 процентів, лівої кисті — 50 процентів, ступні — 40 процентів, стегна — 60 процентів, ноги — 50 процентів, великого пальця правої руки — 20 процентів…” — Буассар позіхнув і читав далі: — “Для лівші, при умові, що заява була зроблена ним до поранення, оцінки, встановлені для правої руки, автоматично переносяться на ліву. За всі поранення, наслідком яких стала постійна або тимчасова інвалідність усіх інших органів, крім перелічених, належить відшкодування, що визначається аналогічно до установлених вище умов… Від імені Демократичної Республіки Конго — прем’єр-міністр Моїз Чомбе. Особа, зв’язана угодою, — пан Т. Ф. Шлосс, волонтер. Сімейний стан — неодружений. Поточний рахунок у закордонному банку — Солсбері, 15 067 111. Нормально користується правою рукою”.

Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com