Право на риск - Страница 26

— Лялько, роздягайся!

Бач, навіть на ім’я не називає, прізвисько вигадала! Отака-то “подруга”! Але несила опиратися їй. Вона просто гіпнотизує сталевим поглядом сірих очей.

Куди стрибати?! Дзеркало води-неймовірно далеко, до нього метрів три, а то й чотири. Тремтять і підгинаються коліна, всі м’язи зсудомило.

— Валенько… Подружко… Та

— Нічого, нічого, зумієш! Зробиш ось так… і ось так… і ось так. Головне — випростатися, увійти в воду під прямим кутом.

— Не буду стрибати!

Що?! Ти маєш стати балериною. НАЙКРАЩОЮ В СВІТІ балериною. А балерина повинна бути фізично розвиненою. Я ЗРОБЛЮ ТЕБЕ такою!

Стрибнула, заплющивши очі. У-у-ух! Аж серце зайшлося!..

Але ж як приємно тепер, коли отой тваринний жах лишився позаду.

— Стрибай, Лялько! Висота — п’ять метрів.

— Валенько, страшно… Хай завтра…

— Ну?!

Напружила всю свою волю. Розпрощалася з життям… 1 аж заясніло все навкруг, коли випірнула з води — цілісінька й здоровісінька.

— Стрибай, Лялько! Висота — сім.

— Слово честі, не можу, Валенько! Не можу!

Мабуть, і справді на цьому сьогодні слід було б поставити крапку. Але ж кіб порадив стати для цієї ляльки взірцем наполегливості.

— Стрибай! Хутко!

Стрибнула бідолашна дівчина. Та в найостаннішу мить, на лихо собі, розплющила очі й побачила, яку безмежно велику відстань має пролетіти. Інстинктивно скоцюрбилася, крутнула млинка… і ляпнула в басейн так, що аж виляски пішли.

Вона не встигла й отямитися, як Валя вихопила її з води, понесла на руках із басейну, поклала на зелений моріжок, пестила, втішала.

А “лялька” гірко ковтала сльози, здригалася від отих пестощів і тільки й думала: “Та коли вона вже відчепиться?!”

За той “урок наполегливості” Валя одержала від кіб-вихователя догану. Виявляється, дівчаток не можна примушувати робити те, чого вони не хочуть; виявляється, м’язи у дівчаток розвиваються значно менше, аніж у хлопчиків; виявляється, для дівчаток надмірні фізичні навантаження не тільки шкідливі, а часом навіть призводять до фатальних наслідків.

Він стільки торочив про отих “дівчаток”, що Валя кінець кінцем вибухнула:

— Кібе, даруй, ну що ти верзеш? А хіба я — хлопець?!

Робот пам’ятав твердо: людина з особистим індексом № МКАБ-003П41-МУЖЧИНА в тій стадії, коли на нього кажуть “підліток”. Але спробуй-но відповісти на запитання, коли абсолютно заборонено називати людину “хлопчиком” і звертатися до неї як до особи чоловічого роду! Отож робот і хитрує:

— Ти, Валю, належиш до зовсім іншої категорії людей, аніж твоя подруга. Між вами є велика, принципова різниця. Люди твоєї категорії завжди мусять бути енергійнішими, дужчими, хоробрішими… Великодушними. Уважними. Терплячими.

— Ну, це — інша річ! — заспокоюється Валя. — Перепрошую, Кібе, за образу. Ти — дуже милий, хоч і трошки чудний… Хоч мене, щиро кажучи, від отієї “ляльки” нудить, я буду з нею і великодушною, і уважною, і терплячою!

Так, Валя дотримала слова. Кіб-вихователь не може закинути їй нічого: вона справді дуже турботлива й уважна до своєї подруги, ніколи не гримає на неї, дбає про її дозвілля й розваги, не залишає саму. Не має підстав для нарікання і кібер КВ-13-07: одержавши подругу, його вихованка стала розвиватися дуже швидко; вона тепер чудесно плаває і стрибає у воду з десятиметрової вишки, завоювала перше місце у змаганнях з художньої гімнастики; а вже про успіхи в балетній студії й казати нічого— одержує найвищі оцінки за прискореною програмою.

Та все ж обох кіберів, — знову ж, якщо використати людські терміни, — дедалі дужче огортає якась “тривога”. У взаємовідносинах їхніх вихованців проступає щось нетипове, не підпорядковане ні одній з підпрограм. Кіб-вихователь КВ-13-07 ніяк не може проаналізувати, чому його вихованка так часто плаче, лишаючись на самоті; чому намагається уникнути зустрічей з подругою, а заради цього часом навіть висловлює твердження облудні або внутрішньо суперечливі.

Ще більше підстав для посиленої роботи блока евристики має кіб КВ-13-13. Якби серед його попередніх вихованців була хоч одна дівчина, він, мабуть, швидко знайшов би пояснення багатьом нелогічним діям Валі Гармаш. Але зараз інтегральні матриці не розв’язуються. Чому, наприклад, підліток почав дедалі більше скидатися на дорослу людину жіночої статі? Чому надто багато уваги приділяє своїй зовнішності та по кілька разів на день міняє вбрання? Чому, незважаючи на форсовану до межі програму фізичного виховання, тільки ледь-ледь сягає найнижчого критичного рівня розвитку мужчини віком шістнадцяти років?

Ну звідки бідолашному роботові знати, що його “хлопчик” уже перетворився на дуже вродливу, кмітливу, енергійну дівчину, яка через хибне програмування стала найпрудкішою, найдужчою, найхоробрішою з усіх вихованок Учбового центру? Звідки йому знати, що його “хлопчик” з завмиранням серця чекає Дня Аеліти, коли — не обов’язково, проте цілком можливо! — випаде зустрітися з Другом Серця та й відкараскатися від отієї зненависної “ляльки” з вилупленими зеленими очима?

Валя й сама не розуміє, чому так ненавидить свою подругу. Дратує все: її покірність, її безпорадність, її обдарованість балерини, її врода, її хода. Дратує навіть те, що Лялька, — прізвисько так і лишилося, — багатьма успіхами завдячує саме їй, Валентині. Часом це роздратування набуває такої гострої форми, що їй самій стає моторошно. Ледве-ледве стримується. Проте й Лялька, мабуть, відчуває щось схоже. В її переляканих очах повсякчас жевріє зненависть зацькованого звіра. Ой, коли вже можна буде назавжди розлучитися з нею?! Коли кінець кінцем настане День Аеліти!

Свята з нетерпінням чекали всі шістнадцятилітні дівчата. З цього дня вони вступали в Пору Юності, найкращу пору життя. І кожна з них потайки сподівалася, що саме в цей день їй буде названо індекс Друга Серця, — судженого, за якого вона може через кілька років вийти заміж.

Власне кажучи, суперпозитронний мозок Служби Життя вже давним-давно підготував такі індекси для кожної. Проте у різних людей період фізіологічного та психічного становлення перебігає по-різному; відповідні, здавалося б, емоіндекси хлопчиків та дівчаток часом розбігалися з віком; прогнози доводилося багаторазово перевіряти і уточнювати. Лише у незначної частини шістнадцятилітніх дівчат індекс Друга Серця був незмінний з самого початку.

Для юнаків Пора Юності починалася пізніше. Свій День Прометея вони святкували вісімнадцятилітніми. Проте в День Аеліти декотрі з них могли дізнатися про індекс Друга Життя. Здебільшого просто повторювався індекс Друга Дитинства. Часом називався зовсім інший. Тим, у кого період становлення ще не скінчився, доводилося чекати.

Так, Дня Аеліти з нетерпінням чекали всі шістнадцятилітні вихованці Учбового центру. Та, мабуть, найдужче мріяла про нього Валентина Гармаш.

Ще напередодні дівчина знала: ЦЕ станеться завтра. Не сподівання, не припущення, а непохитна переконаність надихала її віру в те, що через добу вона не тільки взнає індекс свого Друга Серця, а й зустрінеться з ним. Де і як — невідомо: День Аеліти чарівливий саме своєю таємничістю. Лише тісне коло випускників педагогічного факультету знає детальний сценарій завтрашнього свята, яке, звичайно ж, докорінно відрізнятиметься від усіх попередніх. Отож ніхто не відгадає, які святкові сувеніри одержить від родичів, друзів та Учбового центру, а ті щасливі, що завтра набудуть свого Друга Серця, навіть уявити не можуть, як це відбуватиметься. Одна, прокинувшись вранці, раптом помітить, що на її браслеті-інформаторі з’явиться ще один пульсуючий вогник та незнайомий індекс. Інша одержить “цілком таємну” лазерограму “неземлян”, яку будь-що треба розшифрувати самотужки. Ще якусь поставлять перед лабіринтом, де аж у найдальшому приміщенні на неї чекає скринька з заповітним конвертом. А до якоїсь просто підійде ніколи не бачений досі юнак і тихо промовить: “Я твій Друг Серця”.

Який він буде, той Друг?.. Валя уникала малювати в уяві його образ. Боялася, що дійсність не збіжиться з мрією, завдасть удару по самолюбству, а від цього, бодай частково, потьмариться радість. Хай буде такий, яким йому судилося бути. Мати глузує з “позитронної свахи”. А вона, Валентина, повністю звіряється на кібернетичні системи. Хіба ж не милий, добродушний кіб КВ-13-13 зробив її найспритнішою, найдужчою, найхоробрішою дівчиною Учбового центру? Може, саме цієї ночі він нишком зніме з її руки браслет-інформатор, щоб поставити в ньому подвійний блок “індикаторів життя”, — адже Валя знає, що вона буде для свого судженого найніжнішою дружиною, найвірнішим другом Назавжди. Тож хай скоріше настає оте ЗАВТРА!