Повний мiсяць - Страница 66

Тепер розстановка сил помінялася — високий опинився в оточенні, між трьох вогнів.

Точніше, між двох: адже Жорі не було, чим воювати.

— ЗАБЕРИ! — загорлав Левченко невідомо, до кого. — ЗАБЕРИ ЙОГО! МИ НЕ ЗРОБИМО НІЧОГО ЙОМУ! ЗАБЕРИ!

Або той, до кого закликав Андрій, справді ховався десь поруч і стежив за розвитком подій, не бажаючи втручатися, або Левченко помилився й тут більше нікого не було. Ані Вовка, ані Теплого не переймало, кого гукає на допомогу старший лейтенант і чому хоче зберегти високому хижакові життя. Бо той, схоже, не збирався нікого жаліти.

Якщо взагалі розумів, що відбувається.

Бо двоногий хижак бачив перед собою лише здобич. Ворогів, котрих треба негайно знищити, одного за одним.

Зараз, коли він опинився зовсім близько, його можна було краще роздивитися. Тепер уже всі бачили: перед ними — мужчина, високий, широкий у плечах, із йоржиком волосся на голові. Схоже, колись його голили налисо, череп поволі заростає. Виставлені вперед руки він зігнув у ліктях, розчепірив пальці. Так само ледь підігнув у колінах ноги, готуючись до стрибка. Очі блищали в темряві. Груди здіймалися. Він голосно дихав, зі свистом випускаючи повітря. До Левченка, котрий опинився до постаті найближче, доносилося сморідне, справді звірине дихання. Він вертів головою, явно обираючи першу жертву з трьох.

Але вже ясно, чого хотів Андрій, вимагаючи від інших розбігатися.

Побачивши враз довкола себе не одного, а трьох противників, нехай наляканих несподіваною появою хижої істоти, та все ж таки — зібраних, готових до бою, ворог на рівні хижацьких інстинктів розгубився. Сопучи далі, він завертів великою клаповухою головою, намагаючись визначити найслабшу ланку, аби спершу вдарити саме туди.

— Не стійте! — закричав Левченко. — Не стояти! Рухатися!

— Хто це? — закричав Вовк.

У відповідь високий заричав. Чи здалося, у темряві справді скреготнули гострі хижі зуби.

Башка повернулася в бік Теплого. Знову рикнувши, тепер — ніби задоволено, чоловік видихнув, відступив на пару кроків назад, немов збирався розігнатися й стрибнути.

— Куди! Е, куди! — рявкнув Жора, зрозумівши це й чітко усвідомивши небезпеку для себе. — Стояти! Стій, падло! Начальник, вали його! Гаси!

Замість того Левченко метнувся вбік, імітуючи контратаку. Вгадавши маневр, так само зробив Ігор, тільки сіпнувся в іншу сторону. Чоловіки почали рухатися по колу, миготячи в хижака перед очима й помітно збиваючи з пантелику. Високий вже не міг зосередити вбивчу увагу на комусь одному. Тож роздратовано загарчав, почав крутитися довкола себе, відволікшись від беззбройного бандита.

— Чорт, хто це? — вигукнув Теплий. — Начальник, ти ж знаєш!

— Що знаю?

— Та бачу я! Знаєш, що воно таке!

— Вовк!

— Я тут! — озвався Ігор.

— Не ти! Він — вовк!

— Що ти мелеш! Який, на хрін, вовк!

Левченко не встиг відповісти, навіть якби збирався пояснювати бодай щось тут і зараз. Бо в цей самий час той, кого він назвав вовком, нарешті визначився з об'єктом першої атаки.

Рвучко розвернувся до Теплого. Сильніше зігнув ноги в колінах, готуючись наступної миті відштовхнутися від землі й стрибнути на Жору. У тьмяному місячному сяйві Андрій помітив — хижакові вдається контролювати рухи його та Ігоря, аби в разі чого блискавично діяти на випередження.

Йому вдасться. Левченко не мав жодних сумнівів.

Зовсім недоречно відчув холодний піт на обличчі.

Смикнув лівою рукою, машинально, хотів витерти. Високий тут же рикнув у його бік. А потім знову повернувся до Жори.

— Назад! — заволав Теплий, не дуже зграбно відстрибуючи. — Стояти! Шмаляйте хтось, матір вашу!

Перемістившись по колу так, аби зайти до ворога спереду, Вовк підняв пістолет. Тепер стояв досить близько, промахнутися не міг, хоч не вважав себе вправним стрільцем. Зрозумівши маневр, Левченко зі свого боку теж перемістився, готуючи зброю. Зараз хижак стояв на лінії вогню, між двох стволів, і, здавалося, не було можливості уникнути враження.

Даремно здавалося.

Стрімко крутнувшись, високий боєць знову ніби пірнув під дуло й під кулю — адже Андрій стрельнув, палець тиснув на спуск. Ігор не встиг зрозуміти, що відбувається, як хижак уже летів на нього в стрибку. Сильний удар по правиці завдав гострого болю. Вовкові навіть здалося — щось хруснуло, руку справді мов перебило. Пістолет вилетів, куди впав — Ігор не бачив, бо від наступного удару сам завалився на землю.

Щось немов підштовхнуло вбік.

Він перекотився.

Високий тут же опинився там, де Ігор стояв ще секунду тому. Не наскочив — стрибнув, приземлився на всі чотири, явно з наміром навалити на жертву масою. Сам не чекав, що промахнеться. Наступна його атака могла б стати успішнішою. Вовк, не соромлячись волати на все горло, перекотився колобком ще раз. Та другим стрибком ворог усе ж таки міг досягнути мети. Лише коротка мить — ось реальний виграш Ігоря в часі.

— А–А–А–А–А–А!!!

Кричав Теплий. Його ніби враз підмінили. Або пройшов до тями, або повернулася злоба, яку збирав увесь час, поки Левченко тримав його та ситуацію в цілому під своїм контролем. Чи просто дійшло: закінчивши з одним, стрімкий та сильний двоногий хижак візьметься за іншого. Могли спрацювати відразу три цих чинники. А могло ввімкнутися щось інше.

Не важливо.

Пришпоривши себе криком, Жора набичив голову. Пригнувся, виставив руки вперед і з розгону налетів на високого. З усієї сили штовхаючи його далі від Вовка. Нічого іншого, окрім тренованих кулаків, він пустити в хід не мав змоги.

Чи налякала раптова відчайдушна атака хижака — не зрозуміло. Але вона допомогла Ігореві виграти дорогоцінні секунди, зупинила ворога на коротку мить, й він відкотився ще далі. Права рука боліла, вона фактично вийшла з ладу. Урятувавшись тепер, Вовк міг ставити на собі хрест, як на бійцеві: з однією лівою, без зброї, проти ворога не встоїть.

Тим часом високий уже здолав контрнаступ. Скочив на рівні ноги, не дав Теплому перегрупуватися, лиховісно заричав, ударив навідліг. Бив раз. Та цього стало досить, аби Жора відлетів, при цьому його трошки підкинуло в повітря. Ще падав, а ворог уже збирався стрибнути вдруге, аби добити бандита.

Та саме зараз хижак, захопившись відбиванням атак, стояв до Левченка спиною.

Андрій не гукав високого, змушуючи повернутися. Більше того — всерйоз підозрював: ворог відчує рух позад себе й знову зреагує на випередження. Кількома широкими кроками скоротив відстань між ним та собою, скинув пістолет.

— Стріляй! — загорлав Теплий.

Даремно.

Двоногий хижак розвернувся миттю. Левченко навіть не припускав, що можна рухатися з такою швидкістю.

Моторошне гарчання замість людського голосу.

Але цим самим він усе ж таки прислужився Андрієві.

Посунувши вперед, ще зменшив між ними відстань.

Пам'ятаючи, як високий розправився з Вовком, старший лейтенант міцніше стиснув руків'я, підняв руку. Дуло опинилося точно на рівні широких грудей.

Ворог стрибнув.

Постріл.

Ще постріл.

Високий ніби наштовхнувся на міцну стіну, яку не зміг би проломити навіть із усієї своєї дійсно надприродної сили. Та падати не спішив, ще стояв на ногах.

При світлі місяця блищали його очі.

Погляд Левченка зустрівся з ними.

Третій постріл, у голову, нарешті звалив високого хижака.

Коли помирав, скавчав, немов підстрелений пес.

Андрій хотів вистрілити вже в мертвого, для певності. Навів дуло, натиснув спуск.

Клацнуло.

Це був останній патрон.

Поруч хтось важко й голосно дихав.

З'явилося відчуття: застрелена людина–хижак тут не одна. Поки вони гуртом намагалися впоратися з одним, інші непомітно підкралися, оточили й зараз нападуть разом, не давши прийти до тями. Ще не зрозумівши, чим із ними далі воювати, адже обойма його ТТ порожня, Левченко, тим не менше, машинально ступив убік. Розвертаючись на ходу й готуючись зустріти наступного нападника лицем до лиця.