Пiвнiчне сяйво - Страница 78

— Так! Якщо це справді добро…

Вона поглянула на нього й побачила, що його зелені очі палають від захвату. В неї запаморочилася голова, ніби весь світ перевернувся.

Якщо Пил був добром… якщо він був бажаним, жаданим та благословенним…

— Ми також будемо його шукати, Пане! — сказала вона.

Саме це він і хотів почути.

— Ми зможемо дістатися до нього раніше, ніж він, — продовжував він, — і…

Вони замовкли, усвідомлюючи надзвичайну складність завдання. Ліра подивилася в сяюче небо. Вона розуміла, якими маленькими вони були, вона та її деймон, у порівнянні з величчю та простором всесвіту, і як мало вони знали в порівнянні з безоднею таємниць над ними.

— Ми зможемо, — наполягав Пантелеймон. — Ми пройшли весь цей шлях, так? Ми зможемо зробити це.

— Ми будемо самі. Йорик Бернісон не зможе піти за нами і допомогти нам. Цього не зможуть зробити ні Фардер Корам, ні Серафіна Пеккала, ні Лі Скоресбі, ні будь-хто інший.

— Тоді лише ми самі. Немає значення. В будь-якому разі ми не самі, не такі, як…

Вона знала, що він мав на увазі: не такі, як Тоні Макаріос, не такі, як ті бідолашні відірвані деймони в Больвангарі; ми все ще одне єдине створіння, ми обоє є одним цілим.

— І в нас є алетіометр, — додала вона. — Так. Я впевнена, що ми мусимо це зробити, Пане. Ми підемо туди, нагору, і будемо шукати Пил, і коли ми знайдемо його, ми знатимемо, що робити.

Тіло Роджера нерухомо лежало в неї на руках. Вона обережно поклала його на землю.

— І ми це зробимо, — закінчила вона.

Вона озирнулася. За ними залишався біль, смерть та страх; попереду були сумніви, небезпека, незбагненні таємниці. Але вони не були самотніми.

Отже, Ліра та її деймон відвернулися від світу, в якому народилися, поглянули на сонце перед ними та ступили в небеса.

Кінець книги першої