Пiвнiчне сяйво - Страница 4
Ректор запалив спиртівку під маленькою срібною каструлькою, розтопив трохи масла перед тим, як нарізати і покласти туди півдюжини макових головок. Мак завжди подавали після бенкету: він очищував мозок, розв’язував язик і сприяв мудрій розмові. Традиційно Ректор готував його сам.
Під звуки шиплячого масла та голосів Ліра трохи порухалася, щоб знайти зручне положення. З надзвичайною обережністю вона зняла з плічок мантію, оторочену хутром, і простелила її на дно шафи.
— Краще б узяла якусь грубішу та старішу, — прошепотів Пантелеймон. — Якщо ти вмостишся надто зручно, то ще заснеш.
— Якщо й засну, то твоя справа розбудити мене, — відповіла вона.
Вона сіла і прислухалася до розмови. Яка ж нудна була ця розмова — майже все про політику, зокрема про лондонську, і нічого цікавого про татар. Приємні запахи смаженого маку і курива затягало до шафи, і вже не раз Ліра починала куняти. Але нарешті вона почула, як хтось злегка вдарив по столу. Голоси змовкли, і Ректор заговорив.
— Панове, — сказав він, — я впевнений, що говорив за всіх нас, коли вітав лорда Ізраеля. Його візити нечасті, але завжди надзвичайно цінні. І я розумію, що в нього є щось особливе, аби показати нам сьогодні. Наразі час великого політичного напруження, як ми всі це усвідомлюємо; присутність лорда Ізраеля буде необхідна завтра в Уайт Холі, і потяг уже чекає, щоб доправити його до Лондона, коли ми закінчимо нашу розмову. Тому ми мусимо мудро витрачати наш час. Коли він закінчить свою розповідь, імовірно, будуть питання. Будь ласка, висловлюйте їх чітко й по суті. Лорде Ізраель, ви готові почати?
— Дякую, Ректоре, — ; сказав лорд Ізраель. — По-перше, я хочу показати вам декілька слайдів. Проректоре, гадаю, тут вам буде зручніше. Ректоре, ви не проти сісти у крісло біля шафи?
Старий проректор був майже сліпий, тому було благородно поступитися йому місцем біля екрана. Ця перестановка означала, що Ректор сидітиме поряд із бібліотекарем — лише за ярд від Ліри, яка зігнулась у шафі. Коли Ректор усівся в крісло, вона почула його бурмотіння:
— Диявол! Він довідався про вино, я впевнений. Бібліотекар прошипів у відповідь:
— Він проситиме кошти. Якщо він набере голоси…
— Якщо так станеться, ми маємо протестувати з усім можливим красномовством.
Проректор зашипів, коли лорд Ізраель почав крутити ручку. Ліра трохи підсунулася, щоб бачити екран, де з’явилося сяюче коло. Лорд Ізраель попросив:
— Хто-небудь, вимкніть світло, будь ласка!
Один з учених підвівся, щоб виконати прохання, і в кімнаті стемніло.
Лорд Ізраель почав:
— Як дехто з вас знає, я вирушив на північ дванадцять місяців тому з дипломатичною місією до короля Лапландії. Принаймні, я удавав, що роблю саме це. Насправді моєю метою було пройти далі на північ, прямо до льодів, щоб спробувати з’ясувати, що сталося з експедицією Гру-мана. В одному з останніх послань Грумана до Академії в Берліні йшлося про якийсь природний феномен, котрий спостерігається лише на півночі. Я мав намір дослідити його і дізнатися щось про Грумана. Але перша картинка, яку я вам покажу, безпосередньо не стосується ні першого, ні другого.
І він поставив перший слайд. Кругла чорно-біла фотограма з’явилася на екрані. Її було зроблено вночі при повному місяці. На ній, десь посередині, було зображено дерев’яну хатину зі стінами, темними на тлі снігу, який лежав навколо і доходив до самого даху. Поряд із хатиною стояло безліч муарованого знаряддя, яке виглядало як мотлох з Анібаричного парку, що по дорозі до Ярнтона: антени, дроти, порцелянові ізолятори — все блищало в світлі місяця і було вкрите товстим шаром інею. На передньому плані чоловік у хутрі, обличчя якого ледь виднілося з глибокого каптура, підвів, ніби для привітання, руку. Біля нього стояв хтось менший на зріст. Усе купалося в блідому мерехтінні місячного сяйва.
— Цю фотограму зроблено за допомогою стандартної емульсії азотнокислого срібла, — сказав лорд Ізраель. — А тепер подивіться на іншу, яку зробили з того самого місця на хвилину пізніше за допомогою нової особливої емульсії.
Він вийняв перший слайд і поставив інший. Цей був набагато темніший; він виглядав так, ніби місячне сяйво було відфільтроване. Виднівся горизонт із темним силуетом хатини, її вкритий снігом дах вирізнявся, але деталі знаряддя були вкриті темрявою. Проте чоловік змінився повністю: він купався у світлі, і фонтан мерехтливих частинок, здавалося, бив струменем з його піднятої руки.
— Це світло, — спитав священик, — воно б’є вгору чи вниз?
— Униз, — відповів лорд Ізраель, — але це не світло. Це Пил.
Щось у тому, як він це сказав, змусило Ліру уявити слово «Пил» з великої літери, ніби це був незвичайний пил. Реакція вчених підтвердила її думку — після слів лорда Ізраеля запанувала тиша, яка перервалася вигуками недовіри:
— Але як…
— Безсумнівно…
— Цього не може…
— Панове! — почувся голос священика. — Дайте лорду Ізраелю пояснити.
— Це Пил, — повторив лорд Ізраель. — Він здається світлом, тому що частинки Пилу впливають на цю емульсію, як фотони впливають на емульсію азотнокислого срібла. Частково цьому була присвячена моя експедиція на північ. Як ви бачите, постать людини чудово видно. А тепер зверніть увагу на постать ліворуч.
Він показав на нечіткі обриси меншої істоти.
— Я думав, що то деймон чоловіка, — сказав екзаменатор.
— Ні. Деймон тієї миті був у нього на шиї у вигляді змії. Створіння, яке ви ледве бачите, — дитина.
— Дитина без деймона, від’єднана?.. — запитав хтось, і те, що він не договорив, показувало, ніби він знає, що це не слід вимовляти вголос.
Усі напружено замовкли.
Потім лорд Ізраель спокійно сказав:
— Повноцінна дитина, що, зважаючи на природу Пилу, і є розгадкою.
Декілька секунд ніхто не говорив. Потім почувся голос священика.
— Ах, — сказав він, як спрагла людина, котра тільки-но напилася і переводила подих, який тамувала, поки пила. — А потоки Пилу…
— Йдуть з неба і купають його в чомусь схожому на світло. Ви можете ближче роздивитися цю картинку — я залишу її, коли піду. Я показав її, щоб продемонструвати ефект нової емульсії. А зараз я покажу вам іншу.
Він змінив слайд. Наступну картку теж зробили вночі, але цього разу без місячного сяйва. На передньому плані була зображена маленька група наметів, тьмяно окреслена на тлі низького горизонту, і неохайна купка дерев’яних ящиків та санчата між ними. Але найцікавіше було на небі. Потоки й вуалі зі світла, ніби завіса, яку підвісили на невидимих гачках на сотню миль від землі і яка, здавалося, розгойдувалася від якогось надзвичайного вітру.
— Що це? — спитав проректор.
— Це зображення Аврори.
— Це дуже гарна фотограма, — сказав професор, який вивчав Пальмеріана. — Одна з найкращих, які я бачив.
— Вибачте за моє неуцтво, — пролунав тремтячий голос старого регента, — але якщо я й знав, що таке Аврора, то забув. Це не те, що називають Північним сяйвом?
— Так. Воно має багато імен. Воно складається зі струму заряджених частинок і сонячних променів, дуже інтенсивних, численних і невидимих, але вони створюють сяюче випромінювання, коли взаємодіють з атмосферою. Якби було більше часу, я підфарбував би цей слайд, щоб показати кольори: переважно блідо-зелені й рожеві з відтінком малинового по нижньому краю тієї завіси. Ця зроблена за допомогою звичайної емульсії. А тепер подивіться на картку із спеціальною емульсією.
Він вийняв слайд. Ліра почула, як Ректор сказав приглушено:
— Якщо він набере голоси, ми використаємо статтю про проживання. Він не жив у коледжі тридцять тижнів з останніх п’ятдесяти двох.
— Священик вже на його боці… — пробурмотів бібліотекар у відповідь.
Лорд Ізраель поставив новий слайд. На ньому було зображено ту саму сцену. Як і на попередній парі знімків, багато деталей, видимих при звичайному світлі, були набагато тьмянішими на цій картці, це відбулося також із завісою випромінювання в небі.