Печера iдей - Страница 13
— Тобі ще не набридло кпити з мене? — з гіркотою в голосі відказав філософ.
— Це не кпини, а співчуття! Але повернімося до того, що нас цікавить. Мене турбує ще одне: чому Ясінтра втекла, коли почула, що ми розпитуємо про неї?
— Гадаю, причин їй не бракувало. Я натомість ніяк не збагну: звідки ти знав, що вона сховається в тому тунелі?
— А куди ж їй було ще подітися? Вона втікала від нас, авжеж, але розуміла, що нам її ніколи не наздогнати, адже вона — юна й прудка, а ми — старі й неповороткі… Я кажу передусім про себе, — поквапно здійняв він товсту руку, вчасно спиняючи Діагорове заперечення. — Із цього я виснував, що вона не бігтиме десь далеко, а вирішить переховатися… А кращої схованки, ніж той темний тунель неподалік її домівки, годі й шукати. Але… чому вона втікала? Вона ж заробляє собі на прожиток саме тим, що не втікає від чоловіків…
— Мабуть, не одне злодійство обтяжує її сумління. Ти сміятимешся наді мною, розгаднику, але я ще ніколи не бачив такої дивної жінки. Мене досі бере дрож, коли я згадую її погляд… Що це таке?
Геракл глянув туди, куди вказував його супутник. Вулицею біля міської брами сунула смолоскипна хода. Її учасники були в масках і несли тамбурини. Один із вартових заговорив до них.
— Починаються Ленеї, — промовив Геракл. — Уже пора.
Діагор несхвально похитав головою.
— Ці люди завжди такі швидкі на розваги.
Назвавши свої імена вартовим, вони минули браму й попрямували до середмістя. Діагор запитав:
— Що робитимемо тепер?
— Відпочиватимемо, Зевса ради. Мені болять ноги. Моє тіло придатне котитися з місця на місце, мов куля, а не пересуватися на ногах. Завтра ми поговоримо з Анфісом та Евнеєм. Себто поговориш ти, а я послухаю.
— Про що мені їх питати?
— Я подумаю. Побачимося завтра, добрий Діагоре. Я пришлю до тебе раба зі звісткою. А поки відпружся, відпочинь тілом і розумом. І нехай турботи не позбавлять тебе солодкого сну! Пам’ятай: ти найняв найкращого розгадника таємниць у всій Елладі*…
__________
* Сьогодні по обіді мені вдалося поговорити з Єленою в перерві між уроками (вона навчає грецької мови групу з тридцяти учнів). Я був такий схвильований, що відразу, без жодного вступу, розповів їй про все, що виявив:— Окрім лані, у третьому розділі є ще один образ — дівчина з лілією в руці.Її великі небесно-блакитні очі зробилися ще більшими.— Що?Я показав їй свій переклад.— Вона з’являється переважно в трьох видіннях одного з головних героїв, філософа-платоніка на ім’я Діагор. Але й інший персонаж, Геракл, також згадує про неї. Це дуже виразний ейдетичний образ, Єлено. Дівчина з лілією, яка прохає допомогти їй і остерігає від небезпеки. Монтал гадає, що йдеться про поетичну метафору, однак ейдезис тут очевидний. Автор навіть подає її опис — золоте волосся, блакитні, як море, очі, стрункий стан, біле вбрання, — і розкидує його по всьому розділу… Дивися, ось тут мовиться про її волосся… А ось тут згадується «струнка юнка в білих шатах»…— Стривай-но хвилинку, — урвала мене Єлена. — Під «стрункою юнкою в білих шатах» у цьому абзаці мається на увазі розсудливість. Це поетична метафора на кшталт…— Таж ні! — Мушу визнати, мій голос прозвучав на кілька тонів вище, ніж слід було. Єлена здивовано глянула на мене (тепер мені так прикро про це згадувати!) — Це не проста метафора, це ейдетичний образ!— Чому ти такий упевнений?Я замислився на хвилю. Моя теорія видавалася мені такою певною, що я забув підготувати аргументи для її захисту!— Слово «лілія» повторюється на кожному кроці, — мовив я, — а обличчя дівчини…— Яке обличчя? Ти щойно сказав, що автор описує лише її очі й волосся. Ти що, додумав сам усе решта?Я розтулив рота, але зненацька не знайшовся на відповідь.— Тобі не здається, що ти перебираєш міри з ейдезисом? Елій попереджав нас, пам’ятаєш? Він казав, що ейдетичні твори — оманливі, і мав рацію. Раптом тобі починає здаватися, що всі образи в тексті щось означають лише тому, що повторюються, але це ж безглуздо: Гомер докладно описує, як одягнені багато героїв «Іліади», однак це не означає, що цей твір — ейдетичний трактат про одяг…— Ось, — я показав їй переклад, — тут образ дівчини, що прохає про допомогу й говорить про небезпеку… Прочитай сама, Єлено.Вона взялася читати. Я кусав нігті від нетерплячки. Закінчивши, Єлена знову скинула на мене своїм жорстоким співчутливим поглядом.— Авжеж, я не так добре знаюся на ейдетичній літературі, як ти, але єдиний прихований образ, який мені вдалося побачити в цьому розділі — це «швидкість», що натякає на четвертий Гераклів подвиг — лови Керинейської лані, дуже прудкої тварини. «Дівчина» й «лілія» — це явно поетичні метафори, які…— Єлено…— Дай мені доказати. Це поетичні метафори, які обмежуються Діагоровими «видіннями»…— Геракл теж про них згадує.— Але тільки коли його слова стосуються Діагора! Дивися… Геракл каже йому… ось тут… що уявляє його як «золотоволосу юнку з душею білої лілії, прекрасну, але наївну…» Він говорить про Діагора! Автор використовує ці метафори, щоб описати простодушну й тендітну натуру філософа.Однак її слова не переконали мене.— А чому саме «лілія»? — запитав я. — Чому не будь-яка інша квітка?— Ти плутаєш ейдезис із плеоназмом, — усміхнулася Єлена. — Іноді письменники повторюють ті самі слова в одному абзаці. У цьому випадку нашому авторові засіла в голові лілія, і щоразу, коли він думав про якусь квітку, вживав саме це слово… Чому ти так скривився?— Єлено, я певен, що дівчина з лілією — це ейдетичний образ, але не можу тобі цього пояснити… І це жахливо…— Що жахливо?— Що прочитавши той самий текст, ти вважаєш інакше. Жахливо, що образи, ідеї, витворені словами в книжках, такі крихкі… Читаючи, я бачив образ лані, а також — образ дівчини з лілією в руці, яка кричала, благаючи про допомогу… Ти бачиш лань, але не бачиш дівчини. Якби це прочитав Елій, можливо, тільки лілія привернула б його увагу… А що побачить інший читач?.. А Монтал?.. Що побачив Монтал? Лише те, що розділ написано недбало. І все ж, — я вдарив по аркушах, на якусь незбагненну мить утративши самоконтроль, — мусить існувати якась кінцева ідея, що не залежить від нашої думки, хіба ні? Слова… повинні врешті-решт утворювати цілком визначену, точну ідею…