Пастка - Страница 7

. Штурман був вражений, побачивши, як за кілька годин змарніло і постаріло капітанове обличчя.

– Як у вас справи, Стафо?

– Все гаразд, товаришу капітан

– Навігаційний пульт?

– Діє безвідмовно.

– Програма поведінки «Ренати»?

– Повністю завдана кіберсхемі.

– Ідіть в біозал.

– Єсть.

– Не затримуйтесь: на реле часу вже подана команда. їдьте краще на аварійному ескалаторі, він домчить вас за півтори хвилини…

Екран погас.

Стафо рвучко звівся, звично осмикнув комбінезон. Потім натиснув на екрані виклику кнопку біолабораторії. Перед ним поволі пропливла маленька каюта, вся заставлена приладами. Кольорове зображення було досить чітке, ї Стафо виразно бачив кожну пробірку, колбу, реторту Але лабораторія була порожня. «Певно, Марійка уже в біозалі», – вирішив Стафо. Про всяк випадок він увімкнув екран огляду коридорів. І одразу побачив, як у кінці відсіку Марія смикає і не може відчинити двері. Стафо натиснув кнопку збільшення, і перед ним на весь екран виросла тоненька постать дівчини. Особливо впали в око Стафо її руки, що вчепилися в ручку дверей, по-дитячому прикушена губа і повні сліз очі.

«Марійко, я йду до тебе», – хотів крикнути Стафо, але згадав, що зв’язок з коридорами односторонній.

Марійка в протилежному кінці Великого кільця. Дістатись туди по центральному ескалатору можна за сім хвилин, а у моєму розпорядженні – десять. Отже, бігом і ні секунди відпочинку!

Коридор Великого кільця, плавно загинаючись вгору, губився в далечині. Стафо не пробіг і десяти метрів, а серце уже глухо забухало, боляче віддаючись у скронях.

Кожен крок вимагав неймовірних зусиль. Піт рясно зросив усе його тіло, і Стафо змушений був знехтувати інструкцією і трохи розкрити комбінезон. Він хрипко і часто дихав.

Нарешті поворот! Півдороги позаду. Невже лише півдороги? Стафо здавалось, що він біжить цілу годину. Насправді – Стафо зиркнув на годинник – минуло всього три хвилини.

«Швидше, швидше», – підхльостував себе Стафо. Він похитувався і часто хапався за зеленкуваті стіни. А одного разу боляче забився об гострий кут кондиціонера повітря. Інколи він втрачав свідомість, і маревні хвилі заливали палаючу голову… Але натреновані ноги Стафо несли його вперед. І коли в хвильку просвітління Стафо оглянувся, він побачив, що здолав майже увесь шлях. Останні метри співпали за напрямом з траєкторією «Ренати». Сила ваги із клятого ворога перетворилася в друга. Стафо клубком скотився по коридору і вдарився об люк. Вскочивши у відсік, Стафо гарячково озирнувся. Так, це той відсік. Але Марії тут не було.

Задихана від швидкої ходьби, Марія ввійшла в біозал. Тут нікого не було, крім Петра Брагіна й Іскри Гора.

– Запізнюєтесь, – мовив капітан.

– Я затрималась, бо заклинився вихідний люк відсіку, – непевна усмішка торкнулась пересохлих Маріїних вуст.

– Так, цю скаргу я чув сьогодні від багатьох, – задумливо сказав капітан. – Дивно, що нічого подібного раніше не траплялося. Ну, що ж, займайте свою ванну. Ваш номер… – капітан подививсяОригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com