Пастка - Страница 4

вертикалі.

– Давайте ще раз перевіримо як слід прилади.

– А коли знову… – не втримався Карранса.

– Тоді повідомимо про гальмування «Ренати» всьому екіпажу, – рішуче відповів капітан.
***

Марія Аверіна займалась своїми буденними справами. А справ у неї, астробіолога «Ренати», вистачало. її давно вже цікавила проблема різних форм життя в космосі. Марія ретельно досліджувала численні метеорити і мікрометеорити, віддаючи улюбленій справі кожну вільну хвилину. Багато оригінальних зразків діставав їй Стафо, молодий штурман. Вони були майже однолітки – Стафо лише на рік старший за Марію.

Марія, заклопотана дослідом, не відразу звернула увагу на сяючий екран відеофона.

– Всьому екіпажу «Ренати»… Всьому екіпажу «Ренати»… Наказую негайно зібратись у Великій каюті. Нагляд і контроль доручити кіберсхемам…

Марія трохи загаялася з термостатами. Встановивши суворо стаціонарний режим на головній установці, дівчина накинула на легеньке ситцеве плаття червону шерстяну кофту, натягнула зверху сірий комбінезон. Затим вибігла з біолабораторії і, ставши на стрічку транспортера, натиснула кнопку.

У Великій каюті вже зібрались усі члени екіпажу, і Марія примостилася ззаду.

– …Збільшення потужності іонних дюз аж на двадцять одиниць теж нічого не дало, – говорив капітан. – Головна небезпека в тому, що ми нічого не знаємо про причини гальмування «Ренати». Жоден прилад не показав відхилень од норми. Таке становище. Перш ніж щось вирішувати, я хотів би порадитись з вами. Прошу висловлюватись.

Обговорення тривало хвилин двадцять. Вирішили більше не гаяти часу на виявлення причин гальмування.

– Таким чином, – підсумував капітан, – ще раз спробуємо вирватися з небезпечної зони. Через десять хвилин всі двигуни «Ренати» буде ввімкнуто на повну потужність. Наказую всім одягнути протиперевантажні костюми й зайняти свої місця. Оголошую готовність номер один!…

– Маріє, – Стафо зупинив дівчину, котра разом з усіма поспішала до виходу. – Підемо зі мною?

– Куди?

– В рубку-два. Розумієш, там є зайве протиперевантажне крісло, ну, і, крім того, ми будемо разом. Тобі ж зовсім не обов’язково зараз бути в біолабораторії. Ходімо?

Дівчина на секунду завагалась.

– Ні, Стафо… Мені потрібно ще убезпечити від перевантаження свою установку. Я не можу…

В головній рубці настала тиша. Чуткі удари хронометра видавались дуже гучними.

– Залишається дві з половиною хвилини, – мовив капітан. – Доповідайте про готовність.

– Готовий! – сказав Карранса, завмерши біля пульту управління.

– Готовий! – доповів Стафо, не відриваючи погляду од свого штурманського екрана.

– Готовий, – пробасував Іван Скала, гравіст, людина з «залізними нервами», як називали його товариші.

– Готовий, – відгукнувся телерадист Ліно Вара, відкинувши з лоба непокірний юнацький чуб.

Петро Брагін востаннє глянув на шкалу спідометра, Клята оранжева крапка змістилась уже так далеко, що між нею й вертикаллю вільно лягли б дві долоні.

– Ввімкнути дюзи! – скомандував капітан,Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com