Ослик i "аксiома" (на украинском языке) - Страница 2

Ось тодi я припустився помилки. Я показав цей годинник Адi. Вона займалась фехтуванням, дуже пишалася цим, казала, що фехтування виробляє характер. Безумовно, виробляє. Навiть занадто. Вона зняла свiй годинник i стукнула ним об пiдвiконня - ефектно i точно. Не пам'ятаю, якої марки був годинник. Маленький, овальний. Здається, "Краплинка". "Можна не поспiшати, великодушно промовила Ада, - кiлька днiв я обiйдусь без годинника, але менi хотiлося б мати приймач з двома дiапазонами".

Зимових канiкул в Антени цього разу не було. Навiть Нового року вiн не зустрiчав. Коли вiн з'явився пiсля канiкул, Ада сказала, що вигляд у нього дикуватий i заклопотаний. Але "Краплинку" Антена принiс у повному порядку. З двома дiапазонами. Годинник також iшов.

– Ми з нею листувались, - розповiдає Антена. - Майже пiвроку. Вона писала, що хоче стати приборкувачкою. А що! За iдеєю, пiдiйшло б...

Взагалi Ада цiлком могла б стати приборкувачкою. Але вола стала стюардесою. Дальнi лiнiї: Москва-Делi, Москва-Рим, Москва-Токiо... Вона загинула в Гiмалаях.

Так, звичайно, у неї була "Краплинка" першого випуску. Дуже маленький годинничок, схожий на краплинку застиглого янтарю.

Антена водить пальцем по синьому пластику стола, креслячи розталим морозивом акуратну вiсiмку.

– Ось як воно сталось, - каже нарештi Антена, - Гiмалаї... Далеко.

Ну, не надто вже далеко. За цi роки я побував у багатьох країнах: що в нашi часи вiдстань? Мiлан, Софiя - соцiологiчнi конгреси. Коломбо мiжнародний симпозiум. Оттава - конференцiя по застосуванню в соцiологiї електронних обчислювальних машин. Париж, Лондон - дискусiйнi зустрiчi з захiдними соцiологами. Туристськi поїздки: Єгипет, Польща, Куба, Болгарiя. В Мiжнародний соцiологiчний рiк працював у Захiдному Сибiру i в Монголiї.

Антена приголомшений. Вiн запитує про єгипетськi пiрамiди, i я розповiдаю, хоч думки мої вперто повертаються до Ади. Чому? Це безглуздо, болiсно. На цi думки накладено табу. Зараз я їх позбудуся. Так ось, пiрамiди. Здаля вiдчуваєш себе ошуканим: чекав чогось бiльшого. Але в мiру того, як пiд'їжджаєш ближче, пiрамiди ростуть, пiдiймаються вгору, вгору, до самого неба - це справляє якесь гнiтюче враження.

Антена уважно слухає, потiм каже:

– А все-таки дивно, що ти кинув хiмiю i зайнявся соцiологiєю.

Нема нiчого дивного. У цьому свiтi взагалi усе закономiрно. Моя бабуся з материнського боку була чистокровною циганкою. У мене така спадковiсть: прагнення передбачати майбутнє. Так що соцiологiєю я зайнявся зовсiм не випадково.

Антена недовiрливо усмiхається. Гаразд, я можу пояснити це по-iншому:

– Якби iснував двовимiрний свiт, тамтешнiм жителям, напевне, дуже хотiлося б хоч одним оком заглянути в третiй вимiр. Що там? Як там?.. У нашому тривимiрному свiтi просторiше. Як вiдзначив поет, "є розгулятись де на волi". Але подибуються люди, яким обов'язково необхiдно висунути нiс у майбутнє. Взяти й висунути. Що там? Як там?..

Антена охоче погоджується:

– Це правильно. Дуже хочеться заглянути в майбутнє...

Ми вже двi години сидимо в цьому холодильнику (тут принаймнi тихо), i я нiяк не можу призвичаїтись до того, що Антена не зробив кар'єри. (Я маю на увазi наукову кар'єру i вкладаю в це слово хороший, чесний змiст). Антена був найталановитiший у нашому класi. Буває, що людина змалку стає видатним музикантом; Антена мав такий же яскраво виявлений "електронний" талант. I ось зараз, з перших хвилин зустрiчi, я вiдчув, що дивовижний талант Антени не зник. Але Антена працює рядовим iнженером на заводi iграшок. Це було б нормально, тисячу разiв нормально, якби не талант, цiлком винятковий талант Антени...

Зовнi Антена мало змiнився... Довготелесий, худорлявий, по-хлоп'ячому незграбний i соромливий.

Вiн говорить про телебачення. Деякi факти я вже знаю. Але у викладi Антени вони звучать iнакше. Вiн ставиться до приймачiв, як до живих iстот: йому жаль їх - вони живуть дедалi менше й менше.

Чверть столiття iснувало чорно-бiле телебачення, потiм з'явилось кольорове ТБ - i сотнi мiльйонiв цiлком придатних приймачiв було викинуто на звалище. їх замiнили пiвмiльярда кольорових телевiзорiв. Цi масивнi добротнi скринi могли б працювати п'ятнадцять чи двадцять рокiв. Але минуло всього чотири роки, i вони безнадiйно застарiли: почалась ера "стерео". Заводи випустили вже понад мiльярд "стерео". Сьогоднi "стерео" хапають усi. А через рiк чи два вони також пiдуть на звалище - обов'язково з'явиться щось нове...

– Спитати б, хто на кого працює? - Антену дивує ця думка, вiн шепоче, ворушачи губами. - Машини надто швидко старiють, ми працюємо, щоб збудувати новi, а вони старiють ще швидше... I нiхто цього не помiчає, людству поки що вистачає iнших турбот.

Вистачає. А коли цих турбот бракувало? Закономiрнiсть ще не коле очей, у цьому вся справа. Але коли-небудь вона виповзе, i тодi доведеться вирiшувати: безперервно замiнювати технiку, замiнювати щодня, безжалiсно викидаючи мiльйони, мiльярди нових машин лише тому, що вони морально застарiли, чи примиритися з тим, що наука буде все далi й далi бiгти вiд технiки, виробництва, життя? А навiщо тодi наука? Пiзнання заради самого процесу пiзнання?..

– Технiку треба перебудовувати, - без особливої певностi каже Антена. Вона мусить бути пристосована до постiйної перебудови. Як ти гадаєш?

Хотiв би я знати, як перебудовувати велетенськi домни, мартени, конвертори, якщо, наприклад, вiдкрито спосiб прямого вiдновлення металу з руди? Потрiбно замiнювати все - до останнього гвинтика! Простiше й вигiднiше будувати заново.

– Дивно, - зауважує Антена, дивлячись у вiкно.

За вiкном спалахують i гаснуть жовтi вогнi автомобiльних фар. Крапка, тире, крапка.

– Дивно. Ми не бачилися стiльки рокiв... Статейка, яку ти читав, давно застарiла. Адже там були лише припущення! Розумiєш, рiк тому я вилiпив прогнозуючу машину.

Я досить добре уявляю труднощi, пов'язанi з машинним прогнозуванням. Скажи хтось iнший, що така машина вже iснує, я сприйняв би це як жарт. Але Антенi важко не вiрити.

Я йду просити чаю: у цiй холодильнiй фiрмi чай поза законом. Здається, дiвчата мають Антену за якогось видатного спортивного дiяча. Вони вмикають програвач, а в нас на столику з'являється гарячий чай i домашнє печиво.