Оранжеве серце - Страница 18

Тільки вузенька щілина, в якій застряла сумка з інструментами, зяяла, мов паща страхітливої потвори. Стафо спробував висмикнути сумку. Але даремне. За мить піки ковтнули її.

– Ну й дивовижа! – прошепотів Стафо.

Він підійшов до піка, обережно помацав його. Пік як пік. Нічим не відрізняється од своїх сусідів. А тим часом…

Пославши радіограму, Паччарді й Стафо помандрували далі.

Тільки дві години тому вони розлучилися з Марійкою і Лайошем, але Стафо здавалося, що минула ціла вічність. Коли раптом крізь громаддя скель замигтіли оранжеві хвилі.

Мандрівники прискорили крок і вийшли на узбережжя.

Берег був стрімкий. Паччарді і Стафо дійшли до самісінького краю. Глибоко внизу, пойняті серпанком, хлюпали оранжеві хвилі. Ні, не хлюпали. Вони химерно перебігали з місця на місце, наскакуючи одна на одну і тут же кидаючись урозтіч. В повітрі зависав шерхіт і якийсь віддалений гомін.

– Як у час льодоходу, – промовив Уго.

– Ось де порибалити б, – пожартував Стафо. – Такої риби, як тут, мабуть, не зустрінеш ніде.

Швидко нагнувшись, він схопив невеличкого пругкого крем’яха і, розмахнувшись, шпурнув його далеко в море. Крем’ях кілька разів підскочив над поверхнею, щоразу підстрибуючи вище та вище і наближаючись при цьому назад до берега. Аж раптом із морських надр вихопився гнучкий оранжевий язик – і крем’яха наче корова злизала.

Стафо хотів був повторити свій дослід. Але Паччарді застеріг:

– Постривай-но. Не так тут усе просто. Ми повинні розгадати оранжеву загадку. Можливо, саме на цій планеті людство дістане нове джерело чудодійної енергії… Треба спуститись до моря.

Морський простір здавався спокійним, безтурботним. Він ніби кликав до себе космічних мандрівників.

Але дістатися до нього було не так-то просто. Для цього Паччарді й Стафо мали подолати урвище метрів п’ятнадцять заввишки.

Стафо дістав із рюкзака трос, один кінець його міцно прив’язав до скелястого виступу, а на другому зробив петлю.

Першим став спускатись Паччарді. Широко розставивши ноги і відкинувшись назад, Стафо обережно попускав трос, на якому через рівні проміжки були потовщення. Аж ось у навушниках шлемофона почулося притишене «стій»! Це означало, що Паччарді досяг моря. Слідом за другом спустився і Стафо.

Тепер вони стояли на вузенькій, метрів зо два завширшки прибережній смужці. Побіля їхніх ніг хлюпали вогненного кольору хвилі. Стафо дістав градусник.

– Температура моря дорівнює температурі людського тіла, – сказав він.

Перш ніж братися за дальші дослідження, Паччарді вирішив передати радіограму. Та здійснити свій намір йому не пощастило. Передачу буквально затопив хаос перешкод. Довкола вирувала шалена, страшна своєю німотою магнітна буря.

– Що сталося? – запитав Стафо.

– Ми відрізані. Будем сподіватися, що перешкоди тимчасові.

Паччарді й Стафо здалося, ніби руді хвилі здіймаються вище побіля того місця, де вони стоять. Спочатку космонавти думали, що це оптична омана. Та ступивши кілька кроків уздовж берега, вони переконались:Оригинальный текст книги читать онлайн бесплатно в онлайн-библиотеке Knigger.com