Нить життя (на украинском языке) - Страница 3

Нiрф подивився ще кiлька десяткiв проб. Майже в усiх вiн виявив частинки, що свiтилися. Отже, це не випадковiсть! З горiшнiх шарiв атмосфери планети, разом з мiкробами й пилинками, вислизають частки радiоактивної матерiї.

Сам Нiрф нi разу не бачив, як вибухають два шматки урану, коли їх з'єднують. У них уже кiлька сотень рокiв тому було назавжди покiнчено з ядерними вибухами. Комунiстичне суспiльство обходилося без них. Керованi ядернi реакцiї давали людям величезну кiлькiсть енергiї, не заражаючи атмосфери.

Так, вони з Рен мали рацiю. На планетi, до якої вони пiдлiтали, iснувало високорозвинуте суспiльство. Але мешканцi чужої планети ще допускали в себе ядернi вибухи...

Вiн так i не сказав Рен про радiоактивнi частинки, що свiтилися. I тепер регулярно дослiджував новi проби. Ледве помiтнi на екранi мiкроскопа свiтнi частинки обертались пiсля переобчислень десятками тонн отруйної пилюги, загрозливою хмарою, що висить над планетою. Поступово радiацiя зростала...

Вiн провiв на графiку червону риску - межу життя. Якщо рiвень радiоактивностi перевалить через неї, все живе на планетi перестане iснувати.

I ось учора вдень... Крива зiгнулась i помчала вгору так, мовби її пiдстьобнули. Увесь екран мiкроскопа був покритий цятками радiоактивної речовини, що свiтилися.

- Що це? - охнув Нiрф. - Невже в них почалася ядерна вiйна? Ми можемо прилетiти на мертву планету,- прошепотiв вiн, вiдходячи вiд телескопа.

- Що ти сказав? - перепитала Рен.

Нiрф здригнувся. Вона ще нiчого не знала. Ну що ж, можливо, це й на краще. Вiн мусить пережити все це один.

- Нi, нi, нiчого, - поквапливо вiдповiв вiн. - Оранжева зiрка дуже гарно освiтлює планету...

Вiн говорив з Рен про якiсь буденнi справи, а сам нiяк не мiг вiдiгнати страхiтливої думки: якщо наростання радiацiї пiде такими ж темпами, то завтра на цю годину життя на планетi припиниться...

Не зiзнаючись собi, вiн навмисне затягував час, щоб довше не входити в лабораторiю, йому не хотiлось бачити криву, яка перекреслює життя на планетi.

Зрештою вiн не витримав i, залишивши Рен в оранжереї, пройшов до мiкроскопiв...

Крива перегнула червону риску. Бiльше сподiватися було нi на що. Попереду мертва планета.

Нiрф обiперся на спинку крiсла, заплющив очi.

Вибухи знищили цивiлiзацiю, знищили життя. Тiльки холодний вiтер господарював тепер на руїнах, перекидав уламки, завивав там, де колись були квiтучi мiста, де врунiли розкiшнi поля.

Треба було на щось зважуватись. Можливо, показати Рен радiоактивнi частинки? Власне кажучи, яке вiн має право приховувати вiд неї...

Дверi вiдчинилися, й у лабораторiю вбiгла Рен з тарiллю в руках.

- Що сталося, Нiрфе? - запитала вона схвильовано. - Адже ти хотiв допомогти менi в оранжереї! Отже, справдi лихо?

Нiрф пiдiйшов до неї, забрав тарiль iз фруктами й посадив дружину в крiсло. Ще хвилину тому вiн не знав, чи говорити Рен про все, а тепер вiдчув, що розповiсть їй правду. Вiн сказав усе.

- Згадай, Рен, заради чого ми летимо. "Там, де схожi мiкроорганiзми, мають бути й подiбнi високоорганiзованi iстоти". И потiм... адже, якщо ми не заправимося тут пальним, ми не зможемо вже нiколи вернутися додому.

Вона заговорила гаряче й схвильовано:

- Але я не вiрю, чуєш, не вiрю, щоб цивiлiзацiя зникла цiлком, до останньої людини! Ми допоможемо цим людям повернутися до культури, передамо їм свої знання. Ми зробимо все, аби вони жили так само мирно, як наш народ. Хiба заради цього не варт летiти?

**

*

Незадовго перед наближенням до планети їм сповнилося по сто два роки. Кiлька мiсяцiв їм потрiбно було для того, щоб зменшити швидкiсть до першої космiчної, яка вiдповiдала масi Гамми, як називали вони планету.

Вона була третьою за чергою вiд свого неяскравого сонця.

Нiрф вивiв корабель на орбiту довкола Гамми. До поверхнi було тепер шапкою докинути - якихось три з половиною тисячi кiлометрiв. Та одразу сiсти було б нерозумно. Годилося уважно оглянути поверхню планети.

Пiсля перших же обертiв стало ясно, що на Гаммi не вiдбувається змiн пiр року.

- Дивися, Рен, дивись, - казав схвильовано Нiрф, притулившись до iнфрачервоного телескопа. - На обох полюсах шапки криги.

- Так, - пiдхопила Рен. - Тут тисячолiттями формуються льодовиковi щити. Вiд них здавна второваними руслами вода стiкає в екваторiальнi моря.

- Клятi хмари! Заважають спостереженням! - засмучувався Нiрф, переходячи до екрана радiолокацiйного телескопа.

- Чудова планета! - захоплювалась уголос Рен. - Зразу ж бiля крайкiв криги, що тане, коло полюсiв розташована зона вiчного лiта i тропiки!

Майже всю екваторiальну частину планети займало велетенське кiльце океану.

Зробивши черговий оберт, корабель увiйшов у тiнь Гамми. Внизу була непроглядна темiнь. Рен i далi марила собi вголос:

- Уявляєш, iдеш лiсом, довкiл заростi невiдомих рослин, кожна з яких може бути цiлим вiдкриттям, на кожному кроцi небезпеки.

- Я бачу вогнi! Бачу вогнi! Рен, це мiсто! - перебив її Нiрф. Величезне мiсто! Там люди!

Рен припала до окуляра телескопа. Далеко внизу, у великому розривi хмар, на темнiй поверхнi планети сяяли тисячi золотих вогнiв. Вони розходилися довгими променями вiд центра, перетиналися пiд правильними кутами. Так могло бути освiтлене тiльки велике мiсто, що живе звичайним нормальним життям.

На тiньовiй поверхнi планети вони помiтили ще кiлька великих мiст. Нiрфу навiть здалося, що в самому центрi екваторiального океану вiн бачить маленьку цятку, яка свiтиться, - прожектор самiтного корабля, що перетинає воднi простори.

- Рен, виходить, життя на Гаммi йде як належить, незважаючи на радiоактивне зараження?

- Очевидно, так.

- Як же це може бути? Адже тутешнi мешканцi - не дiамантовi жучки, на яких не дiє радiацiя. Пам'ятаєш таких жучкiв? Вони живуть у попелi.

Корабель виходив iз тiнi планети на освiтлену частину. В цю мить заговорила кiба, заговорила рiзко й уривчасто. Рен з Нiрфом здригнулися вiд несподiванки:

- Азимут - двiстi тридцять п'ять, кут мiсця - сорок шiсть градусiв. До нас наближається великий метеорит або штучний супутник Гамми. Швидкiсть зближення - три кiлометри за секунду. Увага! Приготуватися до змiни курсу корабля!

Корпус корабля здригнувся. Рен i Нiрф ледве втрималися в крiслах. Зi столу на пiдлогу полетiли книжки, посуд, що не б'ється. Кiба змiнила курс корабля, щоб уникнути зiткнення з невiдомим тiлом. Нiрф кинувся пiднiмати книжки, та в цю мить знов пролунав голос кiби:

- Невiдомий предмет також змiнив курс i далi переслiдує наш корабель. Роблю другий розворот.

Корабель шарпнувся вбiк.

- Вони можуть збити нас! Скафандри, Рен. негайно скафандри!

Рен поспiшала, але вiд хвилювання нiяк не могла розправити тканини скафандра. Спливали дорогоцiннi секунди. Нарештi м'який скафандр обтягнув тiло. Рен увiйшла в жорсткий зовнiшнiй скафандр, що нагадував середньовiчний рицарський обладунок. Вiн був розстебнутий по шву на грудях, немов розрубаний мечем. Рен стала зручнiше i натиснула кнопку. Половини скафандра зiйшлися, наче стулки морської черепашки.

[Image10.tif]

Нiрф у скафандрi сидiв бiля пульта керування. Тепер вони перемовлялися по радiо.

- Ну, що? - запитала Рен.

- Погано, - вiдповiв Нiрф. - Нас переслiдує ракета. Дивись! - Вiн показав на екран кольорового телевiзiйного телескопа.

Рен побачила довгастий предмет. Один бiк його був яскраво освiтлений промiнням оранжевого сонця, другий-затiнений, зовсiм чорний. Навiть побiжного огляду було достатньо, щоб визначити: це ракета. Вона летiла за кораблем, впевнено наздоганяючи його.

- Невже вони справдi хочуть нас збити? - запитала Рен.

- Не знаю. Важко повiрити.

- Що ж ми робитимемо? Втiкатимемо?

- Втекти ми, звичайно, зможемо. Навряд чи їхня ракета розвине швидкiсть, бiльшу за наш корабель. Та це ж не вихiд! Хiба для цього ми летiли сюди?